63.Розвиток основних галузей сільського господарства у др. Пол. XIX ст.

У різних місцевостях розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався неоднаково. За даними, які наводить В. Ленін у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії», на кінець 80-х років XIX ст. із 43 губерній Європейської Росії капіталістична система переважала в 19 губерніях, у тому числі в 6 губерніях України: в південних — Катеринославській, Херсонській, Таврійській і правобережних — Київській, Подільській, Волинській. Відробіткова система була переважаючою в 17 губерніях, в Україні — у Чернігівській губернії. У 7 губерніях, в тому числі в 2 губерніях України — Полтавській і Харківській,— існувала змішана система господарювання.

В Україні після реформи 1861 р. площа орних земель зросла з 20 млн. дес. у 1860 р. до 29 млн. дес. у 1887 р. Посилювався суспільний поділ праці між окремими районами, розвивалась їх господарська спеціалізація. Це, в свою чергу, спричинювало більш інтенсивний між окремими спеціалізованими районами обмін, зміцнення між ними економічних зв'язків і вело до розширення внутрішнього ринку.

Для України був передусім характерним широкий розвиток зернового господарства. Тут 90 % посівної площі було зайнято під зерновими і лише 4 % — під технічними культурами. У 1864—1866 pp. посіви хлібів становили близько 12 млн. дес. щорічно, а в 1892—1900 pp. — понад 17 млн. дес, що становило відповідно понад 16 % і близько ЗО % загальної площі хліба в Європейській Росії. Збільшувався валовий збір зернових. Якщо в 1864—1866 pp. в Україні він становив у середньому 398 млн. пудів (близько 18 % збору хліба у всій Європейській Росії), то в 1892—1900 pp. — понад 740 млн. пудів (понад 27 %). Середня врожайність зернових у 1883—1887 pp. досягала 33 пудів з десятини, в 1898—1902 pp. — 47 пудів.

Особливо великою була частка України у вирощуванні головних експортних культур — пшениці і ячменю. У 1900 р. площа під пшеницею в Україні становила понад 46 %, а ячменю — 52% усіх посівів пшениці і ячменю у Європейській Росії.

Найшвидше капіталістичне зернове виробництво розвивалося в південних степових районах України — Херсонській, Таврійській, Катеринославській, а також Бессарабській губерніях та області Війська Донського, які разом з заволзькими губерніями — Саратовською, Самарською і Оренбурзькою — утворювали район торгового зернового господарства, куди після реформи 1861 р. пересунувся з середньочорноземних губерній центр виробництва зерна.

В Україні в південних степових губерніях — Катеринославській, Таврійській і Херсонській — уже незабаром після реформи 1861 р. в сільському господарстві переважаючою стала капіталістична система. Поміщики, маючи величезні площі земель, організовували виробництво в своїх маєтках на вільнонайманій праці і застосуванні машин. По-капіталістичному розвивалися й господарства багатьох заможних селян. Основним їх заняттям стало виробництво товарного хліба, особливо пшениці і ячменю, які йшли на внутрішній і особливо на зовнішній ринок. Виробництво зерна на душу населення зросло з 60-х до 90-х років у Степовій Україні в 2,5 рази, а на Правобережжі — на 30 %, на Лівобережжі — на 10 %. Україна, насамперед її степова частина, давала велику частку хлібного експорту всієї Росії. За обсягом вивозу хліба за кордон на кінець XIX ст. чорноморсько-азовські порти обігнали порти балтійські. Якщо в 1876—1880 pp. через них було вивезено 31 млн. пудів пшениці, то в 1895— 1898 pp. — 84 млн. пудів.

В Україні вирощувалося багато картоплі, яка була основним харчовим продуктом бідноти і важливою сировиною для виробництва спирту, горілки, крохмалю. З 1870 по 1900 р. посіви картоплі в Україні збільшилися майже втроє (з 194 до 542 тис. десятин).

Швидко зростали посіви цукрових буряків, особливо на Правобережжі і в Харківській та Чернігівській губерніях Лівобережжя. Порівняно з 60-ми pp. на кінець XIX ст. вони збільшилися в чотири з лишком рази і досягли 350 тис. дес, що становило 75 % площі, зайнятої цукровими буряками по всій Росії.

Вирощування махорки і тютюну в Україні було зосереджено в основному в Чернігівській і Полтавській губерніях, які після реформи давали 40—50 % усього виробництва їх у країні.

На півдні, у Степовій Україні, поряд з зерновими провідною технічною культурою був льон-кучерявець, насіння якого у великій кількості вивозилося за кордон, Скрізь в Україні вирощувалися коноплі, прядиво з яких йшло на внутрішній і зовнішній ринок. Найбільше їх було в Полтавській і Чернігівській губерніях.

Культивувалося також торгове городництво і садівництво, особливо біля великих міст і промислових селищ.

Розвиток капіталізму привів до значних змін у тваринництві. Внаслідок розорювання земель і розширення посівів на Україні менше стало випасів, толок, вигонів, вищими стали орендні ціни за них. У зв'язку з цим та через розорення частини селян у селянських господарствах з 1870 по 1900 р. поголів'я худоби зменшилося з 19550 до 18 750 тис. голів, тобто на 800 тис, в основному за рахунок волів і овець. Кількість коней в Україні за цей час зросла на 85%, загальне поголів'я великої рогатої худоби — майже на 1200 тис. голів. Через збільшення продажу на світовому ринку дешевої австралійської вовни і загальне зниження цін на вовну різко зменшилося поголів'я тонкорунних овець, особливо на півдні України.

Та й у таких умовах тваринництво України займало значне місце у постачанні як внутрішнього, так і зовнішнього ринку худобою, вовною, яловичиною, шкірою, смушками, кінським волосом, щетиною тощо. В останні півтора десятиріччя XIX ст. значно зріс експорт коней і свиней, вивіз птиці, яєць, вершкового масла.

Соціальний розклад селянства.

Як і поміщицьке, селянське господарство після реформи 1861 р. розвивалося по капіталістичному шляху, набувало товарного, капіталістичного характеру. Найяскравіше це виявилося в розкладі («розселюванні») селянства на дві протилежні групи — сільську буржуазію, розбагатіле селянство і сільських пролетарів — клас найманих робітників з наділом. Спільною ознакою цих обох нових типів сільського населення був товарний, грошовий характер їх господарства.