59. Реформа 1861р. І особливості її проведення на Україні.

Царський маніфест 19 лютого 1861р., Загальне Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності, і Положення про викуп селянам їх та польових угідь визначили основні принципи реформ. Крім того було опубліковано різні «Додаткові правила» і чотири Положення для окремих місцевостей. До території України було застосовано 3 з них, в цих положеннях забезпечувалися специфічні інтереси поміщиків. Нормативні акти вирішували основні питання: ліквідація особистої залежності селян, їх особисте звільнення і створення органів селянського управління; наділення селян землею і визначення за нею повинностей, викуп селянських наділів. Селяни переставали бути власністю поміщика, вони могли провадити вільну торгівлю, відкривати промислові підприємства, торговельні заклади, провадити операції з майном. Впроваджувалися нові органи управління: на селі це сільський сход, до волсного управління належал волосний сход, волосне управління на чолі з волосним старшиною і писарем, волосним селянським селянським судом. Ці органи виконували великий перелік функцій. Вводили інститут мирового посередника, який стояв над селянським управлінням та обирався з числа дворян. Оскільки на Україні були родючі землі уряд намагався залишити якомого більше землі для дворян та менше для селян. Великоросійське положення діяло у 3 степових губерніях: Катеринославській, Херсонській, Таврійській та півд.частині Харківської. Внаслідок реформи зменшилося землекористування селян у цих регіонах Відрізки становили: у Катеринославі-199тис.десятин(37%), у Таврійській-близько 25тис.(понад 23%), у Херсонській-понад71тис.(бл. 14%). На території лівобережжя у Чернігівській, Полтавській та північній частині Харківської губернії було застосовано Малоросійське положення. В цих регіонах земля відводилася громаді а потім розпреділялася між родинами. Розмір вищого наділу коливался від 2,75 до 4,5 десятин. Відрізки були найбільшими: Полтавська губернія-301тис.десятин.(понад37%), Харківська-понад 181тис.(понад 28%), Чернігівській бл.208 тис.(бл.22%). На Правобережжі реформа проводилася спочатку як і на лівому березі. Проте у зв’зку з польським повстанням уряд змусив поміщиків припинити тимчасові зобов’язання селян і перевести їх у розряд власників до 1 вересня 1863р. Викупні платежі зменшувалися на 20%. Однак і після реформи безземелля мало великий процент в цьому регіоні.

60.Соціально-економічні наслідки скасування кріпосного права.

60.Реформа 1861 р. відкрила в Росії, в тому числі й в Україні епоху індустріального розвитку, епоху капіталізму.

Українські землі в епоху капіталізму в своїй більшій частині — Лівобережжя, Правобережжя і Південь — перебували в складі Російської держави і поділялися на 9 губерній: Київську, Волинську, Подільську, Харківську, Полтавську, Чернігівську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську. Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були окраїнами Австро-Угорської монархії.

Економічна політика царського уряду. Банки і кредит.

Царський уряд в усій своїй політиці, в тому числі й економічній, виражав і обстоював інтереси дворян, поміщиків. Проте він не міг не зважати й на інтереси великого капіталу, а тому змушений був сприяти капіталістичному прогресу країни.

Для успішного розвитку капіталізму потрібні були нова кредитна система і тверда валюта. Дореформений Дворянський банк, який мав право давати дворянам кредити під заставу маєтків з кріпаками, було ліквідовано. У 1860 р. замість нього створено Державний банк, що вів «кредитні операції» і разом з міністерством фінансів регулював діяльність усіх банків і всієї фінансової системи, сприяв розвиткові капіталізму. Контори Державного банку відкрилися і в Україні (у Києві, Одесі, Харкові та інших містах). Після організації в 1882 р. Селянського поземельного і в 1885 р. Дворянського банків їх відділення були створені і в ряді міст України. Як і по всій країні, у 60-х і на початку 70-х років в Україні виникли міські (громадські) банки — Харківський, Миколаївський, Сумський та ін., Харківське, Київське і Одеське товариства взаємного кредиту. З'явилися також російські акціонерні комерційні банки, зокрема в Харкові і Києві почали діяти філіали Волзько-Камського та Петербургського комерційних банків. У банках і в ощадних касах зосереджувалися значні капітали, що використовувалися для фінансування промисловості й торгівлі. У 1897 р. була проведена грошова реформа, за якою введена тверда валюта. Кредитні білети стали вільно обмінюватися на золоту монету.

Царський уряд проводив протекціоністську політику, яка спочатку мала прогресивне значення, бо сприяла розвиткові вітчизняної промисловості, а з часом стала реакційною, оскільки вона затримувала розвиток країни, служила інтересам не всього класу буржуазії, а лише купці олігархів-тузів.

Крім протекціонізму, царський уряд забезпечував великим капіталістам високі прибутки і шляхом казенних замовлень за підвищеними цінами на виробництво металу, озброєння, паровозів, вагонів, рейок та іншої продукції. Він надавав їм пільги, вигідні кредити, субсидії, платив премії, головним чином за рахунок коштів, які він стягував з трудящих шляхом прямих і непрямих податків.