- •1. Реформи австрійського абсолютизму середини - другої половини 18 ст. Та їх значення для українського суспільства.
- •2. Селянські реформи Габсбургів кінця 18 - початку 19 ст! і Україна.
- •3. Народні рухи на західноукраїнських землях у перш, под, х!х ст.
- •4. Селянські рухи в др. Пол. 20-х, 30-х рр. XIX ст. Устим Кармелюк.
- •6. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії.
- •8. Чисельність і соціальна структура українського населення Російської імперії у 19 ст.
- •9. Виборче законодавство Австрійської імперії та українське суспільство 19 ст.
- •11.Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях до 1848 р.
- •10.Політичне становище українських земель у складі Російської і Австрійської імперії (перш. Пол. XIX ст.)
- •14.Польське повстання 1830- 1831 рр. І українське суспільство.
- •12. Скасування кріпосного права на західноукраїнських землях.
- •13.Народні рухи у першій чверті XIX ст.
- •15.Становище українського дворянства на початку 19 ст.
- •15.Становище українського дворянства на початку 19 ст.
- •16.Зародження українського національного руху в Північній Буковині і на Закарпатті.
- •17.Революційні події на Північній Буковині і на Закарпатті 1848 - 1849 рр.
- •18.Польський і український національний рухи у Східній Галичині під час революції 1848 - 1849 рр.
- •20.Австрійські конституційні реформи: українське суспільство середини - другої половини 19 ст.
- •19.Революції 1848 - 1849 рр. Та їх вплив на Україну.
- •21.Соціальні відносини на західноукраїнських землях у др. Пол.XIX ст.
- •22.Становище і діяльність української греко-католицької церкви на українських землях в 19 ст.
- •23."Православний катехізис".
- •25. Аграрне перенаселення. Переселення селян із України.
- •24.Освіта в західноукраїнських землях першої половини 19 ст.
- •26.Форми участі українського народу у французсько-російській війні.
- •27.Формування полків українського козачого війська земських ополчень та інших формувань під час французько-російської війни 1812 р.
- •28.Бойові дії на території українських земель під час французсько-російської війни 1812р.
- •29. Розвиток сільського господарства і промисловості на західноукраїнських землях першої половини XIX ст.
- •30. Розвиток ринкових відносин у сільському господарстві в перш. Пол. XIX ст.
- •31.Економічна колонізація Півдня України першої половини XIX ст.
- •32.Розвиток основних галузей сільського господарства в першій половині XIX ст.
- •34.Становище поміщицьких селян-кріпаків у перш. Пол. XIX ст.
- •33.Характеристика структури землеволодіння в перш. Пол. Хіх ст.
- •38.Тенденції розвитку промисловості перш. Пол. XIX ст.
- •37.Завершення технічного перевороту в промисловості.
- •39.Внутрішня і зовнішня торгівля у перш. Пол. XIX ст.
- •40.Виступи "робітних людей" у перш. Пол. XIX ст.
- •41.Основні прояви початку нового українського національного відродження у перш. Пол. XIX ст.
- •42.Зародження українського національного руху в Галичині.
- •43.Значення народних рухів у перш. Пол. XIX ст.
- •45.Повернення запорозьких козаків з-за Дунаю. Утворення Азовського козацького війська.
- •46.Чорноморське козацьке військо.
- •44.Бузьке та Усть-Буджацьке козацькі війська.
- •49."Козацький міф" в Україні 19 ст.
- •47. Повстання Чернігівського полку.
- •48.Катеринославське козацьке військо.
- •50.Таємні і політичні осередки наприкінці 20-х років XIX ст.
- •51 .Культурно-освітні установи у перш. Пол. XIX ст.
- •52.Розвиток історичної науки у перш. Пол. XIX ст.
- •53.Заснування і діяльність Харківського і Київського університетів.
- •54.Наукові товариства і установи у перш. Пол. XIX ст.
- •55.Проведення реформ 60-70-х рр. В Україні. Їх суспільно-політичні наслідки.
- •56.Земська реформа: Україна.
- •57. Інвентарна реформа на Правобережній Україні.
- •58.Селянські рухи на Правобережній Україні у зв'язку з проведенням інвентарної реформи.
- •59. Реформа 1861р. І особливості її проведення на Україні.
- •60.Соціально-економічні наслідки скасування кріпосного права.
- •62.Селянство і дворянство в др. Пол. XIX ст.
- •61.Україна в роки Кримської війни (1853 - 1856 рр.)
- •63.Розвиток основних галузей сільського господарства у др. Пол. XIX ст.
- •64. Розвиток основних галузей промисловості на західноукраїнських землях у др. Пол. XIX ст.
- •65.Еволюція аграрних відносин у др. Пол. XIX ст.
- •66.Становище західноукраїнських селян і робітників та їх боротьба (др. Пол. XIX ст.)
- •67.Промислово-торговельна буржуазія у др. Пол. XIX ст.
- •68.Внутрішня і зовнішня торгівля у др. Пол. XIX ст.
- •69.Металургія, металообробка і машинобудування у др. Пол. XIX
- •71.Народницькі гуртки чорнопередільського спрямування на Україні.
- •74.Селянські рухи 50-х рр. XIX ст.
- •75.Селянський рух у 1861 - 1864 рр.
- •76.Основні етапи українського національного відродження 19 ст.
- •77.Москофільство.
- •82. Єлизаветградська громада (кін. 70-х - поч. 80-х рр. XIX ст.)
- •80.Київська (Стара) громада 70-80-х рр. XIX ст.
- •81. Одеська громада 70-х рр. XIX ст.
- •83."Ходіння в народ" у 1974 - 1875 рр.
- •84.Початок політичної боротьби народників (1878 - 1879 рр.)
- •85.Пропагандистські народницькі гуртки на початку 70-х рр. XIX ст.
- •88.Харківські народницькі гуртки середини 80-х рр. XIX ст.
- •89.Харківсько-Кнївське таємне політичне товариство.
- •90."Руська трійця"
- •91 ."Чигиринська змова".
- •93. Народовольський з'їзд у Катеринославі. Народовольські гуртки 1885 - 1889 рр. Та їх діяльність.
- •94.Робітничий рух у 80-90-х рр. XIX ст.
- •97. Південноросійський робітничий союз у Києві.
- •98.Радикально-демократична течія у суспільно-демократичного русі західноукраїнських земель у др. Пол. XIX ст.
- •99.Виникнення і склад Кирило-Мефодіївського товариства.
- •100. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Кого документи у розвитку українського національного руху.
85.Пропагандистські народницькі гуртки на початку 70-х рр. XIX ст.
85. За прикладом центрального гуртка «чайковців», що склався в Петербурзі в 1871 p. (M. Натансон, М. Чайковський та ін.) і гуртка в Москві (Л. Тихомиров, М. Фроленко та ін.) в 1872—1873 pp. в Україні в містах Києві, Одесі, Херсоні, Харкові та деяких ін. гуртки самоосвіти, які існували серед молоді ще з кінця 60-х років, перейшли на революційно-народницькі позиції.
В Києві революційно-народницький гурток, який очолив студент П. Аксельрод, оформився в 1872 р. До нього входили переважно студенти Київського університету Г. Гуревич, С. Лур'є, І. Рашевський, М. Колодкевич, Я. Стефанович та ін., всього 12 чол.
У 1873 p., внаслідок злиття одеського й херсонського гуртків, створився великий революційний гурток в Одесі, який налічував 115 чол. Керівником його був Ф. Волховський, членами — А. Желябов (виходець з кріпаків, студент Новоросійського університету), В. Костюрін, А. Франжолі та ш.
Восени 1873 р. був встановлений організаційний зв'язок між революційними гуртками Петербурга, Москви, Києва та Одеси, і вони створили федеративне об'єднання, яке часто називається «Великим товариством пропаганди».
П. Аксельрод про програму дій членів «Великого товариства пропаганди» писав так: «Нас згуртувало визнання необхідності соціальної революції в Росії і рішення — шляхом пропаганди в народі, особливо серед селян — сприяти тому, щоб революція стала якнайшвидше. Мета нашого об'єднання була практична: видання і поширення революційної літератури, розподіл сил для пропаганди, взагалі найширша взаємна підтримка у спільній праці».
Члени цих гуртків розповсюджували нелегальну літературу, вели пропаганду серед інтелігенції і робітників, маючи метою підготувати їх до походу на село, в народ, складали плани роботи серед народу. Стояли вони переважно на лавристських, пропагандистських позиціях. Читали й обговорювали праці Лаврова, Лассаля, Шелгунова, Флеровського. Читали народники і твори Маркса, зокрема «Капітал», хоч суті марксизму не сприйняли.
Одним з народницьких гуртків пропагандистського напряму був гурток, створений братами Володимиром, Миколою і Сергієм Жебуньовими в 1872 р. в Цюріху (Швейцарія), де навчалося багато студентів з Росії. До нього ввійшли М. Блинова, 3. Жебуньова, Т. Квятковський та ін. Проникшись ідеями утопічного соціалізму, члени цього гуртка з початку вважали можливим шляхом поширення наукових знань, пропагандою мирно досягти соціальних перетворень. Але, повернувшись у 1873 р. в Україну, «жебуністи» стали дотримуватися думки, що в Росії «потрібна соціальна революція».
З осені 1873 р. в народницьких гуртках дедалі більше посилювався бунтарський напрям. В Україні найзначнішим серед бунтарських, бакуністських гуртків була так звана «Київська комуна», яка виникла у вересні 1873 р. в Києві, Вона мала квартиру, в яку міг прийти і знайти притулок кожний, хто вважав себе революціонером. «В комуні»,— писав у своїх спогадах В. Дебогорій-Мокрієвич, один з активних учасників народницього руху на Україні, — всі ділились один з одним коштами, їли за одним столом, а на купівлю продуктів, так само як і на витрат» по квартирі, гроші давали ті, хто їх мав». До «комуни» входили В. Дебогорій-Мокрієвич, К. Брешковська, М. Судзиловський, Й. Каблиць, М. Флоренко, Я. Стефанович та ін.
Весною 1874 p., безпосередньо перед «ходінням у народ», гуртки бакуністського напряму були створені в Харкові — петербурзьким народником С Коваликом і в Чернігові — членом «Київської комуни» студентом Київського університету Г. Божком-Божинським. Тоді ж у Харкові інший гурток — із шкільної молоді — заснувала Г. Андреева, яка приїхала з Москви.
86-87. Діяльність народовольських гуртків і груп (кін. 1879 — поч. 1883 рр.)- Діяльність народовольських осередків у 1883 - 1884 рр.
В Україні діяли як гуртки «Народної волі», так і «Чорного переділу», і часто вони працювали в контакті, а інколи ї чорнопередільці й народовольці об'єднувалися в одному гуртку. Так, з осені 1879 до початку 1880 р. в Києві діяв об'єднаний гурток, очолюваний чорнопередільцем М. Поповим і народовольцем Д. Буцинським. В середині 1879 р. в Києві виник гурток терористів, керований В. Бичковим та І. Левинським. Народовольські гуртки в 1879—1881 pp. існували також в Одесі, Ніжині, Полтаві, Ромнах, Єлисаветграді, Миколаєві. У Харкові у 1878—1879 pp. спочатку існував гурток пропагандистського характеру на чолі з Є. Ковальською, а потім утворився народовольський (організатор П. Теллалов).
Як народовольці, так і чорнопередільці розповсюджували революційні прокламації та інші підпільні видання, вели пропагандистську роботу серед інтелігенції, студентів, робітників, солдатів.
Чорнопередільці Є. Ковальська та М. Щедрін весною 1880 р. створили в Києві Південноросійський робітничий союз», який складався з окремих гуртків і груп робітників, переважно арсенальців і залізничників. У цілому пропагандистська і агітаційна діяльність цього «Союзу» охопила близько 1 тис. чол. У програмі, виробленій Ковальською і Щедріним, передбачалося добиватися встановлення та кого суспільного ладу, при якому фабрики, заводи, земля стали б народною власністю, перебували б у користуванні робітничих та селянських виробничих асоціацій і всім громадянам забезпечувались би політичні свободи. Рекомендуючи як методи діяльності пропаганду та агітацію серед робітників, сільського населення, інтелігенції і в армії* основою тактики Щедрін і Ковальська вважали: для селян — сільський народний терор, спрямований проти найближчих ворогів і гнобителів народу — справників, станових, урядників, поміщиків, багатіїв та ін.; для робітників — фабричний терор, спрямований проти найбільш жорстоких і ненависних робітникам хазяїв; для солдатів — терор проти найбільш ненависних солдатам командирів.
За своїм складом «Союз» був інтернаціональним. У ньому переважали українці й росіяни, але до нього входили й поляки, євреї, французи, румуни та ін. Члени «Союзу» збиралися на сходки здебільшого за містом, де виробляли вимоги до підприємців, вели бесіди на політичні теми, читали прокламації і т. п. У друкарні, яку мав «Союз», було надруковано 13 прокламацій, в яких висувалися вимоги поліпшити становище робітників. Але 22 жовтня 1880 р. Щедрін і Ковальська були заарештовані. «Союз» на чолі з С. Богомольцем, І. Кашинцевим та ін. працював до початку 1881 p., коли був розгромлений. Його керівники були віддані до суду, Щедрін і Ковальська заслані на довічну каторгу.
Революційна діяльність народників, особливо терор народовольців, була одним з найважливіших елементів другої революційної ситуації, яка склалася в Росії в 1879—1881 pp. і змусила царизм маневрувати, переходити від репресій до поступок. Протягом двох з половиною років Виконавчий комітет «Народної волі» організував вісім замахів на царя Олександра II, в тому числі два рази — під Одесою і Олександрівськом — в Україні. Нарешті, 1 березня 1881 р. у Петербурзі І. І. Гриневицький бомбою убив царя. Але на його місце став Олександр НІ, і життя народу не покращало.
Учасники замаху на царя були засуджені, а А. Желябов, С. Перовська, О. Михайлов, М. Кибальчич і М. Рисаков 3 квітня 1881 р. в Петербурзі, на Семенівському плацу, повішені. «Народна воля» була розгромлена, а революційній ситуації 1879—1881 pp. царизмові вдалося протистояти.
Після розгрому «Народної волі» окремі народовольські гуртки і групи в ряді міст, в тому числі й в Україні — в Києві, Харкові, Кам'янці-ПодільськОму, Гадячі, Одесі, в 1882—1883 pp. продовжували діяти — розповсюджували прокламації, вели агітаційну роботу серед інтелігенції, робітників, студентів. В Україні, зокрема в Одесі і Миколаєві, діяла Військово-революційна організація, очолювана підполковником М. Ашенбреннером. У 1882—1883 pp. в керівництві діяльністю народовольських гуртків активну участь брала В. Фігнер, єдиний не заарештований член Виконавчого комітету «Народної волі» (заарештована в Харкові у 1883 р.). У 1885 р. уцілілі від арештів народовольці скликали в Катеринославі з'їзд, щоб відновити центр організації, але поновити «Народну волю» їм не вдалося.
Отже, народники взагалі і народовольці зокрема досягти поставленої мети — підняти селянство на соціальну революцію, повалити царизм і повести народ до соціалізму — не змогли. Але їхня героїчна боротьба мала велике значення в історії визвольного руху в Росії. Народовольці перейшли до політичної боротьби з самодержавством, створили добре законспіровану революційну організацію, до якої намагалися залучити всіх невдоволених. Вони виявили безмежний героїзм у нерівній боротьбі з царизмом, що справляло величезний вплив на революційне виховання народних мас. Про роль «Народної волі» в історії один із її організаторів і активних діячів Віра Фігнер у своїх спогадах писала: «Народна воля»... потрясла Росію, нерухому і пасивну; створила напрям, основа якого з тих часів не вмирала. її досвід не пропав даремно; свідомість необхідності політичної свободи і активної боротьби за неї залишилась в умах наступних поколінь і не переставала входити в усі наступні революційні програми...»