23."Православний катехізис".

С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін напередодні повстання склали два оригінальні агітаційні документи, що містили програму повстання — «Православний катехізис» і відозву. Вони використали релігійну форму викладу ідей, цитатами зі святого письма доводили справедливість і законність бройного повалення самодержавства, скасування кріпосного рабства та встановлення демократичного ладу в Росії.

Для більшої дохідливості «Православний катехізис» С. І. Муравйов-Апостол побудував у формі запитань і відповідей. В документі обстоюється необхідність свободи російського народу, бо «без свободи немає щастя». На запитання: «Чому російський народ і російське воїнство нещасні?» дано відповідь: «Тому що царі відібрали у них свободу». Документ, наскрізь пройнятий анти-царським і антисамодержавним змістом, рішуче підривав царистські ілюзії серед солдатів, колишніх селян-кріпаків. Царі поступають «всупереч божій волі», коли «тиранять» народ. Тому царям люди не повинні коритися. Що ж «святий закон» наказує робити «російському народові і воїнству?» Відповідь дається цілком категорична: «розкаятися за тривале раболіпство» і ополчитися «проти тиранства»

Автор «Православного катехізису» вказував солдатам форму і мету боротьби: «взяти зброю і сміливо йти» за тими, хто їх закликає, скинути «неправду і нечестя тиранства», встановити правління, де «немає царів», бо вони «гнобителі народу». Відтак «присяга царям» оголошувалася незаконною, бо «царі вимагають примусової присяги народові для пагуби». Солдатам пропонувалось: «Для визволення страждальних своїх сімей і своєї батьківщини, ополчитися всім разом проти тиранства і відновити... свободу в Росії».

25. Аграрне перенаселення. Переселення селян із України.

Східна Україна.

В українському селі в останні десятиліття ХІХ ст. залишалася безліч вільних рук. У пошуках джерел існування українські селяни почали залишати рідні місця і переселятися на малозаселені землі імперії. Почався рух. Формувалася східна українська діаспора на землях Російської імперії.

Причини переселення: 1. Нестерпний соціально-економічний та політичний гніт, що панував на Україні в період утвердження ринкових відносин; 2. Процес утвердження ринкових відносин в Україні супроводжувався малоземеллям і повним збезземелюванням селян. Селяни почали шукати вільні землі для сільськогосподарської обробки; 3. Після реформ 60-70-х років ХІХ ст. в масах зростало почуття громадянської свободи, і вони шукали її на нових землях; 4. В другій половині ХІХ ст. відбувся демографічний вибух. Чисельність населення за 40 років зросла на 40 %.

Напрямки Східної української діаспори – Сибір, Далекий Схід (225 тис. чол.), Нижнє Поволжя (400 тис. чол.), Казахстан, Середня Азія (100 тис. чол.), Кавказ (1 млн. 300 тис. чол.). Східна українська діаспора складала в 1858 р. – 2 млн. 299 тис чол., а в 1900 р. – 4 млн. 370 тис. чол.

Українці зробили значний внесок в освоєння нових районів Російської імперії: освоювали цілинні землі, викорчовували ліси, привносили свій господарський досвід, упроваджували нові культури (гречку, кукурудзу, цукрові буряки тощо).

Західна Україна

С/г продовжувало залишатися основою економіки Західної України. З ним було пов’язане життя переважної більшості населення. Проблеми цієї галузі породжували негативні соціальні наслідки, одним з яких стала трудова еміграція.

Причини еміграції: 1. Безземелля і малоземелля селян; 2. Хронічний голод; 3. Відсутність роботи через слабкий розвиток промисловості, постійне безробіття; 4. Великі податки, які мало сплачувати населення західноукраїнських земель; 5. Демографічний вибух у 2 половині ХІХ ст.

Австрійський уряд не мав послідовної політики щодо еміграції: спочатку взагалі ігнорував її, а пізніше забороняв. Переселенців кидали у в’язниці.

Напрямки Західної міграції – Канада, СШС, Данія, Росія, Бразилія, Аргентина, Румунія, Німеччина.