38.Тенденції розвитку промисловості перш. Пол. XIX ст.

Промисловий переворот (промислова, технічна революція) – сутність якого полягала у переході від ручної до машинної праці. В різних країнах, в різні історичні періоди промисловий переворот, або революція мали свої особливості. В українських землях (у більш завершеному вигляді в Наддніпрянщині) промисловий переворот пройшов дві стадії:

у 40–50 рр. ХІХ ст. промисловий переворот розпочався в легкій промисловості, і був ініційований «знизу», завдяки підприємницькій активності окремих вихідців з різних соціальних груп – дворянства, купецтва, міського населення, кріпосних селян;

у 60–80 рр. ХІХ ст. промислова революція триває й охоплює галузь важкої промисловості, транспорту. Тут ініціатором змін в економіці виступає уряд, що було зумовлено його невдачами, прорахунками в зовнішньополітичній та воєнній сферах (Кримська війна), котрі показали неефективність та застарілість економіки в Російській імперії. Словом, промислова революція на цьому етапі відбувалася «зверху» і була пов’язана з інтенсивними процесами індустріалізації економіки окремих українських територій, зокрема півдня.

См.також 37

37.Завершення технічного перевороту в промисловості.

Промисловий переворот (технічна революція) в Україні розпочався в 40–50 рр. ХІХ ст. з легкої промисловості, зокрема з галузі цукроваріння. Центром цукроваріння та бурякосіяння традиційно вважалося правобережжя. Цукрове виробництво в Україні виникає у 20-ті рр. ХІХ ст. Лідерами цукроваріння були відомі магнати правобережжя – Сангушки, Потоцькі, Браницькі, Бобринські. Фірма Яхненків і Симиренка та модернізація цукрової галузі

Справжній переворот у цукровій промисловості України пов’язаний з діяльністю «Торгового дому Яхненків і Симиренка». Колишні кріпаки, брати Кіндрат, Терентій, Степан Яхненки та їхній зять Федір Симиренко, викупившись з неволі, почали займатися торгівлею зерном, худобою, орендою землі та будівництвом млинів. У 20-ті рр. ХІХ ст. це вже були заможні люди, вони мали мережу магазинів, крамниць та товарних складів в Одесі, Севастополі, Миколаєві. Фірма братів Яхненків і Симиренка мала не суто комерційний, а торгово-промисловий характер. Головою підприємства був Кіндрат Яхненко. На 1840-і рр. припадає розквіт фірми Яхненків і Симиренка. Саме в цей час, коли внаслідок аграрної кризи ціни на зерно знизилися, підприємливі купці Яхненки-Симиренки почали скуповувати цукор на цукроварні графа О.Бобринського і збувати його через мережу своїх магазинів на півдні України. Закордонна техніка, устаткування для процесів цукроваріння було дуже дорогим і щоб заощадити кошти, керівники підприємства вирішили збудувати свій машинобудівний завод, щоб не залежати від постачань устаткування з Франції. Для вивчення нових досягнень у галузі харчового машинобудування фірма відрядила Платона Симиренка до заводів Парижа та Брюсселя.

П.Симиренко привіз із закордону нові зразки металообробних верстатів та високоосвічених фахівців. Спорудження першого українського машинобудівного заводу відповідало останнім вимогам технічного прогресу, він мав 8 парових машин, 38 горнів, 28 станків."Цукрова лихоманка" в Україні 1840-х рр.

Важливим результатом діяльності підприємства Яхненків-Симиренків стало створення конкурентного середовища в галузі цукроваріння, що призвело до технічного переоснащення цукрової промисловості в Україні. Цукроварні підприємливих купців слугували взірцем для реконструкції цукровиробництва в краї. Сусідні поміщики-цукровари приїжджали на Ташлицький завод запозичувати передовий досвід та новітні технології. На той момент на більшості цукроварень Правобережжя варили цукор примітивним способом – у величезних чанах, опалюваних дровами, що вело до варварського знищення навколишніх лісів.

Родовита знать – власники цукроварень – Бобринські, Енгельгарди, Сангушки, Браницькі, Потоцькі під враженням досягнень заводів купців Яхненків-Симиренків почали переводити свої цукроварні на парове устаткування.Модернізація харчової промисловості в Україні

Наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. промисловий переворот розпочався у харчовій промисловості України. Парове устаткування активно впроваджувалося в таких галузях як борошномельна, горілчана, тютюнова. На кінець 70-х рр. в цих галузях нараховувалося 1827 паровиків.

Промисловий переворот у борошномельній промисловості означав впровадження у виробничий процес парової техніки та високопродуктивних вальцьових верстатів, які почали використовувати звичайні сільські млини. Переробка збіжжя почала зосереджуватися у 80-х рр. на великих борошномельних підприємствах. Провідними центрами капіталістичного млинарства, як вважає Т.Лазанська, були міста, де застосовувалися найдосконаліші та найпотужніші парові машини: в Одесі – 22 млини (виробляли борошна на 30 млн. крб.), Єлисаветграді – 8, Києві – 7, Полтаві – 6, Кременчуку – 8, КатеринослТаким чином, промисловий переворот розпочинається і набуває обертів в українській харчовій галузі, лідером якої було цукроваріння. Промисловий переворот в Україні відбувався досить швидкими темпами. Перехід від ручної праці до парової енергетики протягом 2–3 десятиліть став можливим завдяки використанню європейського досвіду індустріалізації, що розпочалася на Заході у XVIII ст. і тривала набагато довше ніж в Росії та Україні, а також з огляду впровадження сучасних західних технологій і машинної техніки. В цукровій промисловості був використаний дифузійний спосіб виробництва.

На кінець 70-х рр. промисловий переворот, який розпочався з першої половини 40-х рр. «цукровою лихоманкою», імпульс до якої подала смілива підприємницька діяльність українських модернізаторів братів Яхненків та Симиренка, практично завершився. Цукрова галузь посіла одне з провідних місць у структурі економіки України. Небачені успіхи української цукропромисловості стимулювали розвиток сільськогосподарського машинобудування, осередком якого стає південь України.