73.Проаналізуте причини, масштаби та наслідки голодомору 1932—1933 років.

Голодомор 1932—1933 років — масовий штучний голод у 1932—1933 роках, що призвів до багатомільйонних людських втрат в сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Єдиною формою оплати праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у 1932 році було від 1 до 1,5 кг хліба. Його грошове наповнення становило від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 році один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143 трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і секретаріат ВУЦВК вважав це правильним.

Причини

З відомих на наш час документів випливає висновок про свідому організацію керівництвом Радянської Росії (рос. Советской России, пізніше — СССР) винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх їх етнічних землях, а не лише в межах УРСР. Організаційні дії та відкритий грабунок селян з застосуванням війська були розпочаті не пізніше 1920 року, з часу, коли Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной армией в 1920». І першими організаторами і керівниками цих дій були В. Ульянов і Л. Бронштейн.

У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.

На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало все важчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай 1932 року.

З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян, активізовувався селянський рух опору. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «як широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайте другу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!», «Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». В ті часи люди організовувалися як могли, були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Радянська влада не приживалася в Україні.

Радянське керівництво розуміло це. На партійних зборах влітку 1930 року керівник Компартії України Косіор заявив:« Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями »

Розумів це і Сталін. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, вождь писав:« Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити... Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати »

Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Маштаби

Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на те, що населення УРСР за переписом 1937 року становило 28 388 тисяч, за переписом 1926 року — 28 926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 роки, тобто, в середньому, 524 тисяч осіб на рік. Виходячи з відкоректованої народжуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.

Наслідки

На кінець 1933 р., коли, забравши життя мільйонів селян, голод на Україні вгамувався, його безпосереднім винуватцям — І. Сталіну, Л. Кагановичу, В. Молотову і партійно-радянському керівництву республіки хотілося якнайскоріше перегорнути цю трагічну сторінку в історії України, забути про неї.

Замовчуючи, як і раніше, сам факт Голодомору, керівництво республіки намагалося робити наголос на його надуманих причинах. С. Косіор слідом за Сталіним зазначав, що «хліб розбазарили, розікрали всі, кому задумалось, частину хліба втратили при збиранні, дуже багато проїли і розтратили шляхом так званого громадського харчування». 48.

Але основна причина, на думку Сталіна і Молотова, Постишева та інших керівників республіки, полягала у діяльності «контрреволюційних елементів, що пролізли до колгоспів, а також «саботажників хлібозаготівель з партквитком у кишені». Уряд СРСР і керівництво республіки свідомо приховували наслідки голодомору на Україні, прагнули замаскувати сліди власного злочину і забезпечити подальше функціонування сільськогосподарського виробництва, переселяючи у спустошені села України селян з інших регіонів СРСР.

Так, з листопада по грудень 1933 р. в Україну було відправлено з Білорусії — 40, із Західної області — 51, Івановської — 24, Центральної Чорноземної області — 43 ешелони з колгоспниками та їх майном. Як свідчать документи Сов наркому, на 28 грудня 1933 р. в Дніпропетровську, Харківську, Одеську області переселили 21856 селянських родин (117149 осіб) і з ними біля 15 тисяч коней, 22 тисячі корів, 39 тисяч голів іншої худоби.

Переселяли селян безпосередньо і в Україні, особливо з деяких північних і західних районів в південні, що найбільше вимерли від голоду.

11 вересня 1933 р. Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило проект постанови «Про організацію переселення до районів з дефіцитом робочої сили», яким передбачалося переселити у степові райони 22 тисячі родин, а 25 жовтня 1933 р. Раднаркомом СРСР зажадав від уряду України розселення ще 16 тисяч селянських господарств.

Велика кількість переселенців, познайомившись на місці з страхітливими наслідками голодомору, поверталися назад.