37. Охарактеризцйте соціально – політичні аспекти походження та наслідків Руїни у другій половині 17 – 18 ст.

Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687.

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко.

Причини Руїни

Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузько кланових та особистих перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Гетьмани Руїни

Іван Виговський

Юрій Хмельницький

Іван Самойлович

Правобережні

Павло Тетеря

Петро Дорошенко

Лівобережні

Іван Брюховецький

Дем'ян Многогрішний

38. Обґрунтуйте причини та обставини ліквідації Запорізької Січі та автономного устрою в Україні.

Від початку заснування Нової Січі російський царський уряд поступово обмежував її права. У складі монархічної держави, якою була Російська імперія, козацька республіка не мала перспективи тривалого існування. Ліквідація Запорозької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

■ Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

■ Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

■ Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

■ Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу

до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

■ Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.

■ Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

10 липня 1774р. було підписано Кучук – Кайнарджийський мир, внаслідок якого Росія здобула вихід до Чорного моря. А вже в травні 1775р. на засіданні Ради при Височайшому Дворі було прийнято рішення про ліквідацію Війська Запорозького Низового.

4 червня 1775р. угрупування російських військ під командуванням П.Текелії в складі ескадрону Сербського гусарського полку та Інгерманландського піхотного полку підійшло до Січі. Ці війська блокували всі шляхи з Січі, її форштадт та навколишні зимівники. Запорозькій військовій старшині, яка під час останньої війни з Туреччиною отримала відповідні армійські чини, було запропоновано з'явитися на рапорт до генерал-поручика. П. Текелії. Відмову російське командування могло розглядати винятково як державну та військову зраду.

Впродовж кількох хвилин на січовому майдані зібралася загальна військова рада, яка проходила у надзвичайно бурхливий спосіб. Кількість козаків. яка пропонували чинити збройний опір була значною, але вистачало й таких, хто не вбачав біди у тому, щоб підкоритися волі уряду. Січовій старшині та духовенству вдалося вмовити козаків не чинити опору і через годину брами січової фортеці відкрилися й до П.Текелії з хлібом-сіллю вийшли кошовий отаман П.Калнишевський, суддя, писар, січові діди та курінні отамани разом із рештою січовиків.

Наступного дня - 5 червня 1775р.- січовиків було додатково приведено до присяги на вірність імператриці Катерині II. Згодом, 3 серпня, Катерина II видала маніфест, де проголошувала ліквідацію Запорізької Січі. Там же говорилося і про те, що саме тільки вживання назви «запорозькі козаки» буде розцінено, як образа її царської величності. Військо Запорозьке було розпущене, військові клейноди було одібрано, а січові укріплення зруйновано.