91. З’ясуйте всесвітньо-історичне значення Перемоги народів срср над німецько – фашистськими загарбниками 1941 – 1945 рр.

День Перемоги — свято перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років. Початково відзначалося у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу Радянського Союзу відзначається в Україні, Росії та низці інших країн колишнього СРСР.

Свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр

Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубством, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гіммлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії документ про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції.

Наприкінці 1940-х років Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. На думку одного з істориків Другої світової війни Віктора Суворова, Сталін перемогу у цій війні і за перемогу не вважав, а навіть навпаки — підсумки війни оцінював як поразку, оскільки свого часу розраховував і готувався захопити не лише Східну, а й всю Європу. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.

2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення. Друга світова війна наклала друк на всю історію не тільки Росії,а й світу. В її результаті фашизм зазнав поразки, фашистські агресорикапітулювали, фашистські партії були заборонені, фашистська ідеологія --засуджена.

Вдруге у XX столітті Росія опинилася в стані широкомасштабноївійни з Німеччиною. І знов такий поворот подій приніс страждання народам.

Ціна, заплачена народами СРСР за перемогу була надзвичайно велика.

Західні демократії, як би визнавши комуністичний тоталітарнийрежим внутрішньою справою країни, пішли на союз з ним, з одного боку,використовувати величезні ресурси СРСР для боротьби з Гітлером, з іншого боку

- Нейтралізувати Сталіна на майбутній політичній арені. Одним з головнихпідсумків війни стала нова геополітична обстановка. Вона характеризуваласянаростанням протистояння між державами капіталістичного світу (середяких першість зайняли США) і СРСР, що розповсюдив свій вплив наряд країн Європи та Азії де до влади прийшли уряду орієнтованіна Москву. Світ ставав на довгі роки «двополюсних», концентруючисьнавколо двох наддержав - США і СРСР

92. Визначте, в чому проявився антилюдяний характер нацистського окупаційного режиму на Україні в роки Другої світової війни.

Велика Вітчизняна війна. Злочини фашистів:

На окупованій території гітлерівці знущалися над мирним населенням та військовополоненими. Вони масово розстрілювали жителів міст і сіл, не жаліючи ні старих, ні малих, піддавали нелюдським тортурам полонених солдатів і офіцерів, партизанів, підпільників, тисячами примусово вивозили працездатних громадян на каторжні роботи до Німеччини, руйнували пам'ятники національної культури, житлові будинки, підприємства, розкрадали майно громадян та загальнонаціональні цінності. Розроблялися і виконувалися плани масового фізичного знищення, поневолення тих, хто залишився живим.

Напириклад:

«В 1944 р. гітлерівці відступали і свою злість виміщували на мирних жителях. В Умані фашисти зігнали в дерев'яний будинок школи дітей, жінок і старих, забили двері, вікна, і розстріляли школу з крупнокаліберних кулеметів...»

М.О. Романов, полковник у відставці

Установлення нацистського «нового порядку».

Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85% усіх продуктів, вивезених у роки війни зі СРСР до Німеччини, були з України. Економічний грабіж відбувався з німецькою обґрунтованістю і педантичністю. Нацистами була створена ціла система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».

Окупаційний режим здійснювався гестапо, військами СС, Службою безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). Необхідність керування окупованими територіями України вимагала великого і розгалуженого адміністративного апарату, створити який без участі місцевого населення було важко. I в нацистів знаходилися помічники - колабораціоністи (місцеві жителі, які співробітничали з окупаційною владою). Більшість із них складали ті, хто став жертвою сталінської репресивної системи, бажав помститися радянській владі. Вони йшли в окупаційні органи, поліцію, каральні підрозділи. Саме зрадники сприяли арештам і знищенню антигітлерівського підпілля в Києві, Одесі та інших містах, допомагали знаходити комуністів, радянських активістів, євреїв, прирікаючи їх на знищення; іноді колабораціоністи безпосередньо брали участь в «акціях знищення».

Нацисти в ідеологічній роботі використовували як негативні приклади діяльність більшовиків проти народу України. Окупанти обіцяли провести аграрну реформу, розвивати українську культуру, повернути солдатів додому, але це були способи морально-психологічного тиску, на тлі якого жителі України оголошувалися громадянами «третього сорту», їхнє життя строго регламентувалося правилами і наказами, порушення яких призводило до концтаборів або розстрілу.

Великою трагедією для України стало вивезення людей, у першу чергу молоді, на роботу в Німеччину. У 1941-1944 pp. 2,8 млн чоловік були вивезені зі СРСР у нацистське рабство і 2,4 млн із них були з України. Десятки тисяч із них загинули на чужині від виснаження, хвороб і травматизму. Частина остарбайтерів (так називали вивезених у Німеччину), боячись репресій з боку радянської влади, не повернулися на Батьківщину після завершення війни. Крім цього, і на окупованих територіях була організована примусова праця населення з метою зміцнення економічної могутності «третього рейху». Людство ніколи не забуде і не пробачить нацистам масового знищення населення. Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села. В жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Хатинь» : сіло Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.

Майже 3 тис. мирних жителів нацисти знищили в Н. Берестечку. Очевидці розповідали, що гітлерівці закопали в землю напівживих людей, над якими ще довго ворушився ґрунт. У вересні 1941 p. у Львові для масово знищення населення окупанти вперше застосували автомобілі, що стали газовими камерами, у яких жертви умертвлялись під час руху відпрацьованими газами.

Гітлерівці організовували масове знищення військовополонених. У Львівському, Славутському, Кам'янець-Подільському та інших концтаборах були замучені сотні тисяч чоловік. Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; із них майже 1,3 млн українців.