7.5. Тестові завдання для перевірки знань

1. Завданням економічної реформи 1965 р. було:

а) продовження економічної реформи 1959 р., запровадження госпрозрахункових методів стимулювання праці, розши­рення сфери товарно-грошових відносин, сприяння подальшому зростанню економічної самостійності республік;

б) подолання волюнтаризму та суб’єктивізму в управлінні народним господарством, зупинення падіння життєвого рівня населення, сприяння зростанню авторитету комуні­стичної партії, який значно похитнувся в останні роки правління М.Хрущова;

в) повернення до сталінських методів управління народним господарством: жорсткого централізму, воєнізованої дисципліни, без чого було неможливо подолати кризовий стан в економіці.

2. У процесі реформування сільського господарства в СРСР у 1965 р. в Україні:

а) заготівлю сільськогосподарської продукції замінили закупівлею, підвищили ціни на неї, реорганізували МТС у РТС, розширили колгоспи та радгоспи, обмежили індиві­дуальну діяльність селян на присадибних ділянках;

б) замінили продрозверстку на продподаток, дозволили селянам продавати продукти на внутрішньому ринку;

в) запровадили ринкові відносини в аграрному секторі, розпустили колгоспи та радгоспи, землю роздали в приватну власність селянам;

г) змінили порядок заготівлі сільськогосподарської продук­ції – визначили тверді перспективні плани закупівель, ввели диференційовані залежно від кліматичних та виробничих умов нові закупівельні ціни, запровадили надбавки на надпланову продукцію та гарантовану зарплатню колгоспникам.

3. Економічна реформа 1965 р. була викликана бажанням радянського керівництва:

а) докорінно змінити основні принципи організації та управління народним господарством СРСР, реформувати соціалістичну економіку в бік вільно ринкової;

б) внести зміни в систему організації та управління народним господарством СРСР, не змінивши при цьому її суті;

в) повернутися до сталінських жорстких адміністративно-командних методів управління економікою, які виявилися значно ефективнішими порівняно з економічними методами.

3. Повернення до галузевого принципу управління промисло­вістю в процесі економічної реформи 1965 р.:

а) мало позитивні наслідки для України та її промисловості, оскільки централізація управління сприяла піднесенню ефективності керівництва підприємствами, більш обґрун­тованому розподілу капіталовкладень, виваженому скла­данню планових завдань тощо;

б) мало негативні наслідки для України, позаяк позбавляло республіку права самостійно керувати українською проми­словістю з урахуванням республіканських пріоритетів, а більшість українських підприємств знову поверталась у власність союзних міністерств;

в) практично не позначилося на Україні, адже стосувалося лише тих промислових підприємств, які перебували в загальносоюзному підпорядкуванні.

3. Економічна реформа 1965 р. мала обмежений характер, тому що:

а) відкидала територіальний принцип управління економікою,

повертаючись до галузевого;

б) економічні елементи реформи не доповнювалися політич­ними змінами, демократизацією суспільного життя;

в) її метою було лише часткове вдосконалення соціалістичної системи господарювання, а не ліквідація соціалістичних виробничих відносин;

3. Стан "розвиненого соціалістичного суспільства" в УРСР у 70-х роках характеризувався:

а) якісними зрушеннями в соціально-економічному розвитку держави, її виходом на передові світові економічні рубежі, трансформацією політичної системи суспільства в бік застосування комуністичних принципів управління – поступове відмирання ролі держави і відповідно КПРС як основи політичної системи радянського суспільства;

б) поглибленням кризових явищ у соціально-економічному розвитку УРСР, посиленням незадоволення народних мас своїм життєвим рівнем, зниженням авторитету КПРС, що призвело до зростання тоталітарних тенденцій у житті суспільства;

в) стабілізацією соціально-економічної та політичної ситуації в країні, а саме: внаслідок реформ кінця 50-х років були усунені негативні тенденції у розвитку народного господарства, хоча і не було досягнено європейських стандартів рівня життя; за рахунок політики "дозованої демократизації" вдалося забезпечити підтримку з боку населення політики партії, яка поступово передавала свої "управлінські" функції відповідним державним структурам і дедалі більше зосереджувалася на розробці ідеологічних питань, насамперед пов’язаних з побудовою комуністич­ного суспільства.

3. У статті 6 Конституції, прийнятій у 1977 р. в СРСР, і у відповідній статті Конституції УРСР 1978 р. було записано, що КПРС є "керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи". Це свідчило про:

а) зростання тоталітарних тенденцій у житті радянського суспільства, про підконтрольність усіх його сфер комуніс­тичній ідеології та вказівкам партійних органів;

б) подальшу демократизацію суспільного життя, зростання ролі Рад народних депутатів в його управлінні; вплив КПРС обмежувався лише сферою ідеології;

в) значний крок до побудови комунізму в СРСР, оскільки це положення сприяло відмиранню держави та переходу її функцій до партійних органів, які перетворювалися на органи народного самоврядування.

3. У роки восьмої п’ятирічки (1966 - 1970) народне господарство України характеризувалося:

а) швидким зниженням темпів розвитку промисловості та сільського господарства, чому не спроможна була запобігти економічна реформа 1965 р., оскільки вона не вносила принципових змін в основні засади організації та керівництва народним господарством України;

б) високими темпами розвитку як промисловості, так і сільського господарства, досягненням найкращих за 35 років показників виробництва продукції за рахунок реалізації положень економічної реформи 1965 р. – вдосконалення методів управління та планування, широкого використання досягнень науково-технічного прогресу, а також підвищення продуктивності праці шляхом вдосконалення системи соціальних гарантій;

в) темпи розвитку народного господарства стабілізувалися на рівні семирічки завдяки реформам 1965 р.; однак у розвитку сільського господарства намітилися негативні тенденції через непродуману політику землекористування та неправильну цінову політику.

3. Зниження виробництва промислової продукції в Україні у роки ІХ - ХІ п’ятирічок було спричинене: (декілька варіантів відповіді)

а) поверненням партійного керівництва республіки до во­люнтаристських та авторитарних методів керівництва промисловістю, невмілим плануванням, що не спиралося на наукові засади та реальні показники, бездарністю керівників багатьох підприємств республіки;

б) відходом від реформаторських принципів управління економікою, сформованих у 1965 р., бюрократизацією системи управління, перевагою авторитарних та адміністративно-командних методів організації виробництва над економічними, приматом загальносоюзних інтересів над республіканськими;

в) не конкурентоспроможністю українських товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Вони якісно, а також цінами значно поступалися західним товарам;

3. Розвиток сільського господарства України в роки ІХ - ХІ п’ятирічок (1971 - 1980 рр.) характеризувався:

а) розквітом колгоспно-радгоспної системи, її подальшим удосконаленням шляхом організаційного розширення, заміною екстенсивного характеру виробництва сільсько­господарської продукції на інтенсивний, впровадженням нових технологій та агрокультур, внаслідок чого значно зросла врожайність та була остаточно розв’язана продо­вольча проблема в республіці;

б) кризою колгоспно-радгоспної системи, низьким рівнем механізації та хімізації виробничих процесів у сільському господарстві, низьким рівнем агрокультури та земле­користування, що призвело до зниження врожайності та погіршило продовольчу ситуацію, а також спричинилося до загострення екологічної проблеми в республіці;

в) переведенням сільського господарства на нові форми господарювання, створенням умов для розвитку індивідуального підприємництва, яке поступово стало основою розвитку сільського господарства; вдосконаленням товарно-грошових відносин, значним підвищенням закупівельних цін, що сприяло зростанню зацікавленості селян у результатах праці і дало змогу розв’язати продовольчу проблему в республіці.

3. Основна причина кризових явищ в економічному розвитку УРСР у 70-на початку 80-х років – це:

а) відхід від положень економічної реформи 1965 р.;

б) соціалістичні засади господарювання і, як наслідок, втрата стимулів до підвищення ефективності праці, хибні основи організації та правління народним господарством, які не можна було реформувати, не змінивши при цьому суті соціалістичної економіки – колективної власності;

в) ізоляція СРСР на міжнародній арені, бойкот радянських товарів на міжнародних ринках;

г) погані природні умови та стихійні лиха, які спричинилися до значних втрат сільськогосподарської та промислової продукції;

д) підпорядкування української промисловості загально­союзним міністерствам, які не враховували потреб республіки, орієнтуючись на розв’язання загальносоюзних завдань;

3. За основними показниками рівень життя населення України в 70-х - на початку 80-х років:

а) значно підвищився порівняно з попередніми десятиріч­чями, практично зрівнявшись за показниками з рівнем життя в розвинутих капіталістичних країнах. Про це свід­чило зростання рівня реальних доходів населення, розв’язання продовольчої та житлової проблем, зростання якості медичного обслуговування, подолання різниці між рівнями життя парт номенклатури та інших категорій населення;

б) поліпшився порівняно з 60-ми роками, проте все ще значно відставав від рівня життя в розвинених капіталістичних країнах, залишалися значними відмінності між рівнями життя парт номенклатури та інших категорій населення, а також між мешканцями міста й села;

в) знижувався, починаючи з другої половини 70-х років; це виявилося у зменшенні реальних доходів населення, зростанні цін, постійному дефіциті продовольчих і проми­слових товарів, зниженні обсягів та якості будівництва, а також якості медичного обслуговування та побутових послуг; залишалися значними відмінності між рівнем життя партійної номенклатури та інших категорій населення, а також між мешканцями міста й села; про кризовий стан соціальної ситуації в республіці свідчив процес депопуляції, що роз­почався в 70-х роках.

3. У 70-х роках в УРСР у системі народної освіти відбувся перехід до обов’язкової загальної :

а) початкової освіти;

б) восьмирічної освіти;

в) середньої освіти;

г) вищої освіти.

3. Партійне та політичне керівництво УРСР на чолі з першим секретарем ЦК Компартії України В. Щербицьким:

а) з обуренням реагувало на нову хвилю русифікації, чинило опір політиці центральної влади, прагнуло зберегти найкращі взірці української народної освіти;

б) підтримувало курс центрального керівництва на згортання сфери обігу української мови і втілювало його в життя, побоюючись відродження національної свідомості насе­лення України;

в) на словах підтримуючи русифікаторську політику центру, водночас робило все можливе для збереження української мови та мережі українських навчальних закладів.

3. Стан української науки в 70-х роках характеризувався:

а) провінційністю, низькою ефективністю наукових розробок, їх повільним впровадженням; теоретичні, фундаментальні дослідження переважали над прикладними; світовому рівню відповідав стан розробок лише поодиноких наукових дисциплін природознавчого та прикладного характеру, що ж до гуманітарних дисциплін, то вони продовжували перебувати під впливом марксистсько-ленінської ідеології;

б) світовим рівнем розвитку, високою ефективністю наукових розробок, що швидко впроваджувалися в радянську та світову промисловість, пропорція наукових досліджень поступово змінювалася на користь прикладних досліджень, які давали швидку матеріальну віддачу, за рахунок чого продовжували розвиватися фундаментальні, теоретичні дослідження; значні зміни відбулися в розвитку гуманітарних дисциплін, чому сприяло їх звільнення від марксистських ідеологічних догм, тобто відбулося "орга­нічне поєднання досягнень науково-технічної революції та соціалізму";

в) кризою, яка спричинилася принципом "залишкового фінансування" розвитку науки в Україні; практично при­пинила діяльність АН УРСР, згорталися прикладні до­слідження, українська наука втратила свої провідні позиції у світі, найкращі наукові працівники переїхали для роботи в Росію або в країни Західної Європи та США.

3. Перша велика хвиля арештів дисидентів в Україні припадає на:

а)1959 р.;

б) 1965 р.;

в) 1972 р.

3. Друга хвиля арештів дисидентів – представників інтелігенції України припадає на:

а) 1965 р.;

б) 1972 р.;

в) 1978 р.

3. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська спілка) була створена у:

а) 1966 р.;

б) 1970 р.;

в) 1976 р.;

г) 1980 р.

3. "Українська Гельсінська спілка" – це:

а) громадська організація, яка не ставила за мету політичну боротьбу проти існуючого режиму, а керувалася у своїй діяльності гуманітарно-правовими мотивами, спрямовуючи її на ознайомлення світового співтовариства з фактами порушення прав людини в Україні;

б) громадська організація, яка в своїй діяльності ставила політичні вимоги, а саме: реалізація Україною консти­туційного права на добровільний вихід зі складу СРСР, створення незалежної Української держави, демократи­зація суспільного життя республіки;

в) політична партія, яка проголосила непримиренну тотальну війну КПРС та радянському ладові в Україні і метою якої була повна національно-державна незалежність України, ліквідація диктатури КПРС, демократизація політичного життя та переведення економіки на ринкові засади.

3. Причини занепаду дисидентського руху в Україні на початку 80-х років полягали у:

а) відсутності чіткої політичної програми, відповідної тактики та методів боротьби, недостатній організованості, постійних репресіях з боку влади, включенні у дисидентський рух віруючих, а також кримських татар; відсутності зв’язків з дисидентським рухом в інших радянських республіках; відсутності підтримки з боку робітників та селянства, які відкидали вимогу громадянських свобод, проголошуючи лише національно-визвольні гасла:

б) участі у дисидентському русі віруючих, а також кримських татар; відсутності зв’язків з дисидентським рухом в інших радянських республіках; відсутності підтримки з боку робітників та селянства, які відкидали вимогу громадян­ських свобод:

в) відсутності чіткої політичної програми та відповідної тактики і методів боротьби, недостатній організованості, постійних репресіях з боку влади, відсутності широкої підтримки з боку робітників та селянства.

3. Встановіть відповідність між назвами основних течій опозиційного руху в Україні у 60-80-х роках та змістом їхньої діяльності:

а) боротьба за свободу совісті 1) самостійницька течія

представників православної

і репресованих УГКЦ та

протестантських церков

б) рух за права людини, проти 2) національно –

ігнорування комуністичним культурницька течія

режимом законів, норм і правил

демократич­ного суспільства,

проти під­корення інтересів особи

ін­тересам колективу і тота­літарної держави

в) рух за відродження української

культури, мови, традицій 3) правозахисна

г) рух за відродження української державності 4) рух за свободу совісті

3. Чи відповідають історичній дійсності такі твердження:

а) метою діяльності Української робітничо-селянської спілки було відокремлення України від Радянського Союзу мирними, конституційними методами

1) так, 2) ні;

б) учасники українського опозиційного руху 60 - 80-х років вважали, що досягти незалежності України можна лише шляхом підготовки та здійснення збройного повстання

1) так, 2) ні;

в) спільним для всіх напрямів українського опозиційного руху була критика комуністично-бюрократичної системи, прагнення ліквідувати колоніальний статус України

1) так, 2) ні.