«Гора драконів»

Лорд Фрагмент сидів в кріслі та дивився на карту коли до нього зайшли солдат та сказав:

- Генерал Фрагмент ми зловили втікача але ми на трафили на загін драконів.

- Який загін драконів? Сказав Фрагмент.

- Кілька осіб везли товар та наш тікач попав прямо на них….

Не встиг договорити як лорд закричав:

- Що ви не могли швидше його зловити?

- Ні. Сказав солдат.

- Добре. Що далі було?

- Ми зловили його на поляні і на трафили на подорожніх з царства драконів.

- І що далі?

- Ми застосували алхімію?

- Яку?

- Сонний туман.

- І що?

- Два вбиті з їхньої сторони та з нашої п’ять.

- Що ви ще билися з ними?

- Так.

- Вбили усіх?

- Ні.

- А скільки?

- Два та одного ранили а решта спали міцним сном.

- Трупи своїх забрали.

- Ні.

- Чого? І як ви що здуріли хочете головою заплатити.

- Це не я командував за гонами пояску втікача?

- А хто?

- Нема різниці?

- С кого я спитаю коли зірветься напад на королівство драконів.

- Він входить в число загиблих на полі бою з одним суперником.

- Як з одним?

- По словах лучника він був сильний як не знає хто хіба що по силі генералів Змії та тих що загинули.

- Не зрозумів.

- Він казав що вони старалися оточити його але він всіх швидко вбив і хіба вижив лучник. Який випустив в нього стрілу з отрутою але хлопець ще довго махав мечем та він злякався та забрав вершника та коня труп та всі знаки наші коня поховав недалеко від поля бою.

- Добре. Відправ письмо до наших людей і нехай взнають що це за люди з такими солдатами та про цього хлопця теж в знають нехай лучник опише як він виглядає у вас на все день. Зрозуміли.

- Так можна йти?

- Та.

«Вечір»

Вони запалили тіла і вогонь йшов далеко і запах жареного м’яса теж. Вже настала ніч і вогонь було видко далеко. Перевертень не чикав коли вони всі прийдуть а ліг спати зразу.

І Олень підійшов до Вітру і сказав:

- Може у вас є якась честь в релігія в якій треба відати честь мертвим?

- Ми не маємо часу? Сказав Вітер.

- Чого є вся ніч по переду?

- Ми загорнемо їхні тіла в землю не згорівши і коли будемо вертатися то віддамо честь.

Олень подума якщо вернемося живі але в голос сказав:

- Добре. Ми сьогодні всі стоїмо на караулі та крім Перевертня та Рози. Та ви теж ляжете з ними спати.

- Добре. Лише закривайте рот коли побачите туман а то будете як вони. Сказав Вітер. Та показав рукою на вогонь.

- Добре. А ви десь бачили цих людей та чого ми пішли саме цією дорогою?

- Не ваше діло чого ми саме пішли сюди та люди це прості розбійники.

- Добре.

Олень пішов до хлопців які спостерігали за горінням вогнища.

- Колись ми так будемо горіти? Сказав Камінь.

- Можливо якщо нас знайдуть на полі бою або ми програємо наші тіла будуть їсти тварини. Сказав Олень.

Та поставив руку на плече Розі та обернулася та сказала:

- Куди ми завтра їдемо?

- Ми їдемо далі? Сказав Олень.

Роза обернулася до Золотого Місяця та усміхнулася та сказала:

- Ти програв?

- Добре. Відповів Золотий місяць.

Та подумав розмріялася я не буду це робити заставлю когось.

- Чого задумався? Сказала Роза.

- Ні все в порідку думав як ти була б цілувати мене якби програла.

- Розмріявся от я буду спостерігати як ти будеш чистити коня.

- А ми так не домовлялися.

- Ну боягуз.

- Я боягуз.

Вигукнув Золотий Місяць на Розу злості.

- Ану зав’язуйте свою розмову та по місцях? Сказав Олень.

Всі знали що це значить Роза та Вітер ідуть спати а решта йдуть стерегти товар. І Роза та Вітер пішли до Перевертня та лягли біля нього та швидко заснули.

Хлопці зрозуміли без наказу та пішли за Оленем.

- Тит буде сидіти Золотий Місяць. Сказав Олень.

- Добре. Сказав Золотий Місяць.

І вони рушили далі і зупинилися через кілька метрів та сказав Олень:

- Тит буде стояти Камінь.

- Добре. Але можна поїсти а то ми від учора нічого не їли. Сказав Камінь.

- Чого неможна. І чого ти раніше не сказав? Вертаємося поїмо та тоді станете на свої місць.

- Добре. Сказали хлопці разом.

Вони сіли навколо розкритої сумки та почали досягати м'ясо та хліб.

Але дальше вони не змогли поїсти нічого. Кусок в горло не ліз нікому тому вони встали та пішли де хто мав стояти. Олень положив сумку біля товару та пішов на місце.

«Ала»

Ніч була темна але на небі не було хмаринки і вся зорі світили на небі.

І Ала сиділа та дивилася з вікна на небо де які зорі і поглядала на карту яку її створив їхній астроном та який зло жував кожному на рік що з ним буде але цього року він не схотів нікому нічого зло жувати і натомість зник. Хіба лишив карти але при пожарі вона трохи підгоріла тому Ала зло жувала нову карту і хотіла взнати що саме бачив вчитель астроном та чого він раптово зник.

Можливо то зв’язано з недавніми подіями подумала Ала. Значіть він бачив що станеться з королем.

- Треба знайти його. Сказала в голос Ала.

Сама до себе. І в кімнату зайшла слуга та сказала:

- Вана готова.

- Добре. Вже йду.

Вона в стала та пішла до іншої кімнати меншої по розмірах ніж ця але більш прекрасна там вона більш себе відчувала себе при чудово.

Вона роздягнулася скинула сукню та зняла сорочку і тіло було голе вона почала замерзати бо по тілу пішли мурашки і вона здригнулася та коси впали її на шию і вона залізла у вану. Вона була тепла і слуга зайшла в кімнату і сказала:

- Ви вже тут.

Взяла сукню та сорочку та понесла в іншу кімнату. Вона почала терти тіло водою бо два дні вона не бачила вану та торкалася всіх точок руками свого тіла. Ала лежала у вані коли до неї в кімнату зайшов вартовий та сказав:

- Ви мене шукали?

- Та. Сказала Ала.

- Навіщо?

- Для тебе є робота?

- Яка?

І він підійшов поближче і побачив її голу. Вона подивилася на нього і побачила як в нього щось в штанах зарухалося.

- Відійди до дверей? Сказала Ала.

- Добре. Сказав солдат.

І відійшов подальше.

- Слухай уважно бо я не буду багато раз повторяти ти нікому ні слова не скажеш навіть королю поклянися.

- Що за справа що треба клястися?

- Взнаєш але поклянися.

- Я клянуся слухатися вас та нікому не казати про цю справу навіть підпитками.

- Ось і добре. А тепер слухай.

- Я слухаю уважно вас.

Вона стала підійшла до нього та положила руку поміж ніг йому та сказала:

- Дивися мені у очі а не на моє тіло та не думай цим що там поміж ногами.

Вона відпустила та відійшла від нього та обернулася та взяла рушник та постаралася і натягла сорочку. Він стояв та спостерігав.

- Все слухай уважно бо король взнає що ти був в мене коли я милася то тобі відрубають голову. Сказала Ала.

- За це я готовий відати голову. Сказав солдат.

- Ну що ми не з цього почали розмову як тебе звати?

- Орел з Валовських.

- Орел перейдемо до діла?

- Давайте швидше бо мене нема часу точити з вами ляси.

- Добре. Я була мала і побачила дивну людину і хочу щоб ти мені її знайшов.

- Як його звати та як він виглядає.

- Не знаю лише знаю що він побив був вартових коли заліз в наш замок від тоді король і я живу в іншому будинку.

- Зрозуміло. Ви говорите про того хто побив двадцятого вартових та не змогли зловити.

- Та.

- Для вас я все зроблю.

- Добре.

- А винагорода?

- Ще тай що це була перед платав що ти бачив мене голу.

- Але я нікому не скажу бо мене з розу стратять або засміють.

- Ну держи.

Вона кинула кошельок з золотом. Той зловив та сказав:

- Дякую.

- Ти маєш репутацію надійної людини якщо ти проговорися то я скажу що ти вдерся до моєї кімнати і вкрав золото поки я милася.

- Та.