ТЕМА 12

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

ЗМІСТ

1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платники, база оподаткування, ставки, порядок обчислення і сплати в бюджет.

2. Сутність збору за місця для паркування транспортних засобів.

3. Туристичний збір

4. Збір за проведення деяких видів підприємницької діяльності

Література:

Податковий кодекс України, роз. 12, с.266 - 274 (2.12.2010р. № 2755 – YI ).

- 1 –

В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних гарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення в нормативно-правовому полі механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце належить податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте його роль не обмежується тільки наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, адже порядок адміністрування данного податку побудований так, щоб сприяти детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності, зменшенню неконтрольованого зростання цін на житло.

Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію податку на нерухоме

майно, відмінне від земельної ділянки, в Податковому кодексі України його впровадження необхідне через ряд причин. З одного боку, він має певні ознаки, які в межах традиційних міркувань зарубіжних і вітчизняних дослідників податкових фінансів є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями). З іншого – оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об’єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні.

Згідно ст. 265 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є власники об’єктів житлової нерухомості – фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин, а також юридичні особи – організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти – громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни.

Крім цього визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Зокрема, під спільною частковою власністю необхідно розуміти власність, право на яку мають дві та більше фізичних або юридичних особи з визначенням у правовстановлюючих документах розміру часток власності. Натомість спільна сумісна власність означає право, на яке мають дві та більше фізичних або юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного співвласника. Тобто вона передбачає рівність часток власності об’єкта житлової нерухомості кожного суб’єкта власності. Розмір такої частки може бути визначений тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість неї створюється спільна часткова власність.

Отже механізм визначення платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб наступний:

По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

По-друге, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній

власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

По- третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об’єктами оподаткування данного податку є житлова нерухомість, тобто будівлі, віднесені, згідно з нормативно-правим полем, до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи:

- житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання;

- житловий будинок садибного типу – житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних приміщень;

- прибудова до житлового будинку – частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін;

- квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання;

- котедж – одно, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою;

- кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах – квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів;

- садовий будинок – будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків;

- дачний будинок – житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.

З метою встановлення пільгового режиму оподаткування для платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, Податковим кодексом України визначено об’єкти, що не оподатковуються, а саме:

По-перше, - об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). З одного боку, Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність – територіальній громаді. З іншого – Закон України «Про власність» до державної власності включає загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

Отже така розбіжність у визначеннях є колізією нормативно-правового поля нашої держави, тому потребує законодавчого врегулювання. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України вище за ієрархією, ніж Закон України «Про власність», при трактуванні власності держави або територіальної громади потрібно керуватися його положеннями.

По-друге, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» залежно від ландшафтних і геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення й інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Так, зона відчуження – це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році. Натомість зона безумовного (обов’язкового) відселення є територією, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 і вище або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 і вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини й інших факторів, може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) та вище за рік понад дозу, ніж у доаварійний період.

По-третє, не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі дитячих будинків сімейного типу, позаяк мета їх створення полягає у забезпеченні належних умов для виховання дітей-сиріт.

Зокрема, у статті 256 –5 Сімейного кодексу України та статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» під таким будинком розуміється окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням і спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт, а також дітей, позбавлених батьківського піклування.

По-четверте, не можуть бути об’єктами оподаткування садові та дачні будинки, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку на

нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

По-п’яте, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, що належать родинам, які виховують трьох і більше дітей (включаючи усиновлених), але не більше одного такого об’єкта на родину.

Іншими словами, йдеться про володіння нерухомістю багатодітними сім’ями; позаяк держава створює сприятливі умови для материнства і батьківства,

забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально заохочує і підтримує усіма заходами, у тому числі надаючи податкові преференції.

По-шосте, не оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від

земельної ділянки, гуртожитки. Зокрема, під ними розуміються житлові помешкання, призначені для проживання робітників, службовців, студентів, учнів й інших громадян у період роботи або навчання.

Відповідно до статті 127 Житлового кодексу України для цього надаються спеціально збудовані або переобладнані житлові будинки, тобто мають бути забезпечені необхідні умови для проживання, занять, відпочинку і проведення виховної роботи серед мешканців61. Вони поділяються на два види:

- для проживання одиноких громадян (житлові приміщення знаходяться у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках);

- для проживання сімей (житлові приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат перебувають у відособленому користуванні сім’ї).

Відповідно до статті 23 Податкового кодексу України базою оподаткування є вартісні, фізичні або інші характеристики об’єкта оподаткування. Іншими словами, це вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох таких об’єктів дана база визначається окремо за кожним з них, що відповідає головній домінанті справедливості оподаткування.

Відмінності в обчисленні бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, полягають у тому, що для фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб – підприємців, вона розраховується органами державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Натомість для юридичних осіб – такими особами самостійно, виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, які підтверджують право власності на нього.

Реєстрація нерухомого майна, в дещо своєрідному вигляді, здійснювалася у нашій державі ще в радянські часи. Здебільшого вона мала значення у сенсі відображення технічних характеристик об’єктів житлової нерухомості. Однак зі здобуттям Україною незалежності відносини власності наповнилися новим змістом, у зв’язку з чим особливого значення набули питання правових гарантій здійснення та захисту права власності.

У даному аспекті державна реєстрація прав на нерухоме майно забезпечує можливість відображення як статичного, так і динамічного процесу відносин власності, що знаходить своє відображення у збереженні відомостей у спеціальному реєстрі про дійсного власника нерухомого майна, а також наступні переходи права власності на нього.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно – це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об’єктів та суб’єктів цих прав. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» систему органів державної реєстрації прав становить уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав – Міністерство юстиції, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, а також його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав. Держателем цього реєстру є Міністерство юстиції, а його адміністратором – державне підприємство, що належить до сфери управління даного міністерства, здійснює заходи зі створення і супроводження програмного забезпечення, відповідає за технічне й технологічне забезпечення, збереження і захист відповідних даних.

Пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в Податковому кодексі України розглядаються у двох ракурсах – зменшення бази оподаткування об’єктів житлової нерухомості та повне або часткове звільнення від сплати податку.

Зокрема, в першому випадку база оподаткування об’єкта житлової нерухомості зменшується: для квартири – на 120 кв. М. І для житлового будинку – на 250 кв.М.

Такий підхід є «квазіпільгою» щодо осіб, які, зважаючи на низький рівень доходів і невелику площу об’єктів житлової нерухомості, не будуть спроможні сплачувати даний податок (наприклад, пенсіонери, ветерани війни, люди з особливими потребами, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та безробітні).

Відповідно до імперативних правил функціонування інституту місцевих податків і зборів податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинен виконувати фіскальну функцію, тобто обсяг його надходження має бути достатнім для фінансового забезпечення місцевого самоврядування. Проте без імплементації у механізмі справляння даного податку соціальних пріоритетів, його існування в системі місцевого оподаткування не буде прийнятним. Остання передумова полягає у впровадженні диференційованих розмірів податкових ставок, прив’язаних до мінімальної зарплати.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, пов’язані з мінімальною заробітною платою як законодавчо встановленого розміру оплати праці за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може

встановлюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці. Відповідно до пункту 8 статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати щорічно визначається Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, однак у деякі роки розміри мінімальної заробітної плати встановлювалися окремими законами, в яких її величина корегувалася залежно від стану соціальної сфери і фінансово-економічної ситуації в країні.

Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються сільською, селищною та міською радою за 1 кв. м. житлової площі об’єкта житлової нерухомості в наступних межах:

- для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв м. м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв.м. – до 1% розміру мінімальної заробітної плати;

- для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв.м., та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв.м. – 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати (розмір такої заробітної плати встановлюється на законодавчому рівні станом на 1 січня звітного року).

Різниця між граничними розмірами податкових ставок у різних адміністративно - територіальних одиницях не призведе до серйозного переміщення платників податків до інших юрисдикцій, адже пропозиція власності в них не є еластичною. Звідси випливає, що саме справляння даного податку дає змогу органам місцевого самоврядування провадити власну фіскальну політику.

Аргументи, які підтверджують раціональність прив’язання бази оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до площі, а не ринкової вартості нерухомості, зводяться до наступного.

По - перше, ціни на нерухоме майно у різних регіонах України суттєво відрізняються та в більшості випадків завищені, що продиктовано спекулятивними операціями на ринку нерухомості.

По - друге, проблемним є механізм проведення індексації цін на нерухоме майно з метою встановлення регіональних поправок, оскільки вартість нерухомості може коливатися упродовж року.

По - третє, впровадження системи ринкової оцінки нерухомості буде залежати від впливу «людського фактора», що призведе до корупції та зловживань з боку чиновників.

Для данного податку податковий період становить календарний рік, тобто триває із 1 січня по 31 грудня.

Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно й органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, щоквартально в 15-денний термін після його закінчення подають органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку даного податку. Відповідно податкові органи до 1 липня звітного року обчислюють його розмір для фізичних осіб і надсилають за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, а також платіжні реквізити. При цьому платники можуть звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо площі житлової нерухомості, податкових пільг, ставок та нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

На відміну від фізичних осіб, юридичні особи самостійно обчислюють суму даного податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають податковим органам за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію. Такий порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідає базовим принципам оподаткування, позаяк податкова система має бути зручною для платників з огляду змісту податкової роботи та податкового законодавства, механізму справляння податків і контролю над процесом їх сплати.

В разі зміни власника об’єкта оподаткування податком, тобто якщо право власності на об’єкт оподаткування перейшло від одного власника до іншого протягом календарного року, то податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а новим власником – починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

Наприклад, якщо власник об’єкта житлової нерухомості відчужив його 20

листопада 2011 року, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за період з 1 січня 2011 року по 31 жовтня 2011 року включно, натомість новий власник буде сплачувати даний податок починаючи з 1 листопада 2011 року.

Сплачується податок за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Цей податок є важливим інструментом формування дохідної бази місцевих бюджетів з наступних причин:

- база оподаткування немобільна, тому ухилятись від сплати важко навіть при диференційованих податкових ставках у різних адміністративно- територіальних одиницях;

- низка суспільних благ і послуг, що надаються мешканцям регіонів, можуть фінансуватись за рахунок надходжень від даного податку;

- для забезпечення дотримання принципу платоспроможності база оподаткування може бути визначена таким чином, щоб обмежити навантаження на платників з низьким рівнем доходів;

- постійне місцезнаходження і тривалість існування об’єктів оподаткування забезпечить безперешкодний доступ податкових органів.

Строки сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлені виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на податкове адміністрування.

Зокрема, фізичні особи сплачують даний податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а юридичні – щоквартально до 30 числа, що наступає за звітним кварталом, тобто, до 30 березня, 30 червня, 30 вересня і 30 грудня.

- 2-

Діяльність, пов’язана з паркуванням транспортних засобів, сьогодні набула широкого розповсюдження. При цьому плата за парковку автомобілів є одним з найбільш важливих джерел наповнення місцевих бюджетів у країнах з сталеними традиціями місцевого самоврядування.

Натомість в Україні протягом останніх років мала місце дещо інша ситуа-ція: надходження збору за припаркування автотранспорту склали тільки близько