Тема: “плата за землю”
Зміст:
1.Платники податку, об’єкти та база оподаткування. Організація роботи податкових органів щодо обліку платників податку.
2.Ставки податку і пільги.
3.Порядок обчислення податку, терміни сплати в бюджет і звітність.
Література:
1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року (№ 2756 –YI)., Розділ 12, с274 – 281.
2. Земельний кодекс України (зі змінами).
- 1 –
Основні поняття ( терміни), (Роз.1 ст. 14 ПК) :
Плата за землю – загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;
Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів;
Землекористувачі – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до законодавства України надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, в тому числі на умовах оренди;
Земельна ділянка – частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами;
Земельне поліпшення – результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки (зміна рельєфу, поліпшення грунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо);
Землі сільськогосподарського призначення – землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;
Землі житлової та громадської забудови – земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування;
Несільськогосподарські угіддя – господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо;
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок – капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів;
Лісові землі – земельні ділянки, на яких розташовані лісові ділянки;
Нелісові землі – земельні ділянки, зайняті чагарниками, комунікаціями, сільськогосподарськими угіддями, водами і болотами, малопродуктивними землями тощо;
Відповідно до Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати (якщо земельна ділянка надана в оренду).
Запроваджений даний податок з меою формування коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування втрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюваням на землях гірої якості, ведення земельного кадастру.
Платниками плати є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також землекористувачі.
Об’єктом оподаткування є:
А) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;
Б) земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Базою оподаткування є:
нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного за індексом споживчих цін за попередній рік та передбачається в Законі України “Про Державний бюджет”.
площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких ще не проведено.
Грошова оцінка - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки. (КМУ зобов’язаний був провести її ще до 1 січня 1999р.)
Отже, плата за землю в Україні справляється у двох формах:
а)земельного податку;
б)орендної плати.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди на поточний рік (в разі внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання – до 1 числа місяця, що настає за місяцем, в якому відбулись вказані зміни).
Сплата орендної плати здійснюється щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Якщо фізична особа - власник землі , здає її в оренду то орендну плату отримує власник, тому він є платником земельного податку.
Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищоні, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Для централізованого виконання робіт - 30% коштів від земельного податку, що надійшли на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах, 10% - на субрахунках областей.
Одним із основних завдань податкових органів є своєчасний і повний облік платників податку.
На початку кожного нового року податкові органи повинні провести семінар з платниками, на якому слід чітко роз’яснити Положення Податкового кодексу України, внесені до нього зміни і доповнення. (Розділ 13 ”Плата за землю ”) Особливу увагу слід звернути на правильність застосування ставок податку та складання розрахунків, характерні помилки, які при цьому виникають.
Крім цього, роз’яснити порядок обчислення податку у випадках здачі в оренду підприємствами, організаціями і установами будівель (частини будівлі), земельних ділянок. Згідно ст. 8 Земельного кодексу України орендодавцями землі можуть бути тільки сільські, селищні, міські Ради народних депутатів і власники землі.
Якщо угода про оренду землі укладено з відповідною Радою народних депутатів, то орендна плата повністю надходить до місцевого бюджету. Якщо угода укладена з власником землі, то орендну плату одержує власник землі і тому він є платником земельного податку.
На семінарі кожному платнику слід вручити письмову роз’яснення
а)про порядок складання розрахунку земельного податку;
б)строки сплати податку в бюджет;
в)відповідальність платників за порушення податкового законодавства.
Нарахування земельного податку з фізичних осіб проводиться безпосередньо працівниками податкових органів у відповідних картках особових рахунків, а також у книгах податкового обліку щорічно за станом на 1 травня. До 15 липня податкові органи видають громадянину податкове повідомлення про нараховані суми земельного податку.
- 2 -
Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:
1)землі сільськогосподарського призначення;
2)землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
3)землі промисловості, транспорту, оборони та іншого призначення;
4)землі природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного прихначення;
5)землі лісового, водного фондів та землі запасу.
Згідно з вищевказаним розподілом Податковим кодексом України встановлено ставки земельного податку, а саме:
а) з 1-га сільськогосподарських угідь - у відсотках від їх грошової оцінки:
-для ріллі, сіножаті та пасовищ - 0.1%;
-для багаторічних насаджень - 0.03%;
б)земельний податок за землі населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, передбачено в розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено то Податковим кодексом України ст. 275 встановлено середні ставки податку в коп за 1 кв. метр. При чому, їх розмір залежить від групи населених пунктів. – встановлено дев’ять груп населених пунктів, від четвертої групи населеного пункту до ставок застосовуються коєфіцієнти в розмірі від 1,2 до 3,0(див. табл. ставок). Наприклад, для населених пунктів з чисельністю населення до 3 тис. чол.. ставка встановлена в розмірі 0,24 грн. за 1 кв. м., від 3-10 тис. чол. – 0,48 грн., від 10-20 тис. чол.. – 0,77 грн., від 20 -50 тис. чол.. – 1.2 грн. і т.д. (3,36 грн. за 1 кв.м. – з чисельністю населення 1 млн. і більше чол..).
У населених пунктах, віднесених КМ України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються окремі коефіцієнти (на Південному узбережжі АР Крим - 3.0, Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської, Херсонської областе й- 2.0 та інші).
Ставки земельного податку по земельних ділянках (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські Ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у три рази від середніх ставок податку, з урахуванням відповідних коефіцієнтів.
Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% суми земельного податку, обчисленого в загальновстановленому порядку.
в)податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення, справляється в розмірі 5% від грошової оцінки одиниці площі (1-га) ріллі по області.
Податок за земельні ділянки надані для залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових формувань, справляється у розмірі 0.02% від грошової оцінки площі ріллі по області (крім земель військових сільськогосподарських підприємств).
г)податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного податку, обчисленого в загальновстановленому порядку.
Податок за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, що не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, обчислюється із застосуванням до ставок податку таких коефіцієнтів: