«Генерал Стехар»

Він сидів за столом та розглядав карти які були в нього бібліотеці і ті що принесла розвідка. Він нарисував круги над фортецями та містами та портами і продовжував рисувати круги та далі почав ставити христи. Він малював так же лінії напрямку руху солдатів. І в ту мить коли він вже завершував увійшов слуга та сказав:

- До вас генерал Фрагмент.

- Добре нехай заходить. Сказав Стехар.

І двері відкрилися і увійшов лорд Фрагмент і сказав:

- Добрий вечір?

- Добрий. Чого прийшов? Сказав Стехар.

- В нас проблема.

- Яка.

- По наших землях будуть їхати група осіб під видом купців щоб вкласти угоду з Вовками.

- А звідки вони будуть їхати?

- З королівства драконів.

- Так і ми можемо їх вбити і ніхто не подумає що це ми зробили.

- Пізно.

- Що ви вже їх вбили.

- Ні. Просто деякі лорди послали гінця до наших відомих вам розбійників щоб ті вбили їх.

- О це нам повезло.

- Ні. Наші люди були налетіли на них і лише вижив один.

- Як? Коли?

- Вони гналися за втікачем з нашої в’язниці і налетіли на них вночі коли половина спала. І вони застосували алхімію і приспали двох постових та вбили а третій порубав їх як дерева ніхто не міх його ранити і навіть коли його ранив лучник він ще стояв на ногах. І в нього на грудях був вовк з відкритою щелепою.

- Це знак старих королів вовків та він давно вже зник так думали всі.

- Так і я думав.

- Та пошли найліпших нехай вб’ють всіх крім нього та переведуть його сюди я хочу поглянути на нього.

- Не можливо найкращий загін якраз він їх вбив.

- Це неможливо людині.

- Та. Як лучник казав що на вигляд він не був схожий на людину.

- Що тоді робити?

- Я наказав взнати звідки він походить.

- І що?

- Нічого мовчать.

- Тоді нехай йдуть а розбійники самі їх вб’ють.

- Та я ще хотів спитатися по тому чи можна продовжувати шукати меч погиблого короля вовків.

- Якщо ти хочеш то можеш шукати?

- Дякую.

- До того як ми почнемо наступ.

- Зрозумів.

«Ліс»

Вже було підвечір і ще було тепло та хмар теж не було. Вони їхали вже трохи довго в сідлі вже проїхали частину лісу і все темніше ставало і темніше. І коні стали лякатися та не хотіли йти в перед. Вони вже йшли новим строєм два коні з товаром йшли в середині а поз боках їхала сторожа а на початку був Вітер він їх вів коней.

- Треба злазити бо вже темно стає і будемо вести коней так швидше буде і гарантія того що ніхто не впаде. Сказав Олень.

- Добре. Сказали всі.

І зупинили коней та почали злазити і вести коней крім Перевертня він не міг йти бо ще боліла нога.

- Хтось знає легенди про цей ліс? Сказав Олень.

- Ні. Розкажи. Сказав Камінь.

- Добре. Слухайте.

І всі справилися так щоб чути легенду.

І почав Олень розказувати:

- Перед столітньою війною тут мешкали дракони та була натомість багато дичини. Та часто люди сюди заходили та починали гинути та зникати безвісті. Та почалися до того як проголосили війну були протягом місяця майже кожний день налітали дракони на міста та села та руйнували та вбивали багато людей. Тоді й рішив наш король оголосити про початок війни з драконами. Але це була помилка бо гірські люди теж оголосили війну всім хто схоче вбити їх. Наш король повів армію ніхто не знає скільки їх було але вони не дійшли до цілі вони всі загинули тут лісі і ніхто не повернувся тоді і виступив король вовків на той час був король вовків без страшній та його кликали «Вовкулака». Він повів армію подібних собі і взяв той час вампірів та велетів та інших королівств армію. Та почав потужну бій тут де зараз ми йдемо багато полягли та в перше за тридцять років війни гірські люди втікали з битви піднявши хвости. Тоді і він повів свій загін спеціальний який складався як говорить легенда з дев’яносто дев’ять видів зброї бога коваля.

І почався бій який тривав майже п’ятнадцять років за замок де жив сам король гір і бій був такий жорстокий що крики лунали цілу ніч та день. Багато загинули та пролили кров. Сам король гір загинув та скинув короля вовків «Вовкулаку» в далечінь де і він загинув з такої висоти ніхто не врятується. А солдати з загону змушені були відступати і люди гір теж покинули замок і наступна битва відбулася коло моря вони обійшли гори та полізли по стінах догори і загону багато загинуло. Так же кажуть що в кожного з того загону була дивна зброя наче жива і вона зникла як і зникли дракони та люди гір. Так же говорять що де були битви там є болота які затягують все живих і ніхто ще не вернувся звідти. Так же говорять що там десь меч короля вовків лежить в землі і чекає на свого короля.

Всі слухали у важно і ніхто не хотів прибивати його.

«Сім’я»

Лелі готувала вечерю і та складувала на стіл а Гана пішла в стайню а Дела

Пішов помагати Гані. До кімнати зайшов Дуку та сказав:

- Добрий вечір.

- Добрий. Як пройшов день. Сказала Лелі.

- Ніяк. Ми як три дні ходимо по місту разом з ними і слухаємо що говорять багаті.

- І про що?

- Про війну в далекі королівстві.

І в ту хвилину зайшла Гана та Дела і сказали:

- Привіт.

- Привіт. Сказав Дуку.

- Як справи як служба в нашого солдата. Сказав Дела.

- Не так як у Перевертня інтересна та вкрита боями та славою.

- Не зрозумів. Через та помали?

- Я чув край вуха що ті хто пішов лісом та горами Драконів не вернуться більше ніколи.

- Чого? Сказала Лелі.

- Казав один лорд що на них там засада і всіх вб’ють. Так же я впевнений що в тій групі є Перевертень.

- Ти брешеш. Сказала Лелі.

Та положила посуду та пішла на верх. А Дела дав рукою по голові і сказав:

- Ти маєш відповідати своїм словам та знати їхні наслідки. І йди попроси пробачення та скажи що ти на брехав.

- Але це правда.

- Я сказав і йди роби тощо я говорю.

І Дуку пішов за Лелі в кімнату та коли прийшов то постукав в двері та сказав:

- Можна?

- Хто там? Сказала Лелі.

- Це я Дуку я хотів сказати що я збрехав. Пробачте мені.

І відкрилися двері і він поглянув на неї і в неї були красні очі і вона сказала:

- Це правда?

- Та я навмисне збрехав. Сказав Дуку.

- Я пробачаю тобі.

І вона обняла його ат пішла вниз він стояв не рухався а тоді пішов за нею.

І коли він підійшов до стола то вже всі почали їсти і він всівся біля них і почали їсти.