«Посланці»

Вони пливли на кораблі та дивилися в даль. Їх було десять монахів які мали зустріти короля так думав один з них номер десять його звали Лан. Він поглянув в слід дівчини яка була їх нею командиром. Вона була красива він ще ніколи не бачив дівчини тому він коли побачив в перше в храмі її то влюбився в неї хоча їм це заборонено. Так же він погладив свою голову та згадав про послідній екзамен де він мав випробування душі та тіла. Він закрив очі та побачив перед собою цих людей які не пройшли екзамен. Він бачить перед собою людей які держали зброю їх було три. І їхня задача була вкрасти та доставити з ворожого лігва глечик «Душ». Вони справилися з цим але він не знав що на нас чекало і коли ми втекли від ворога. І ніхто не загинув з наших ми мали пройти лісом як всі звали «Ліс страху». Ми знали що може нас чикати. Але ніхто не думав що виживе лише один. Це був наш іспит тіла та душі. А коли були збори і оголосили що збирають десять людей які підуть у пошуках короля. І вони почали називати імена і тоді я вчу своє ім’я. Я не знав чого саме мене посилають. А коли наказали встати тих кого назвали ми встали і я нарахував лише дев’ять. І нам сказали що ми вирушаємо через годину і що наш командир буде чекати нас в низу. Але я побачив дівчину яка йшла на зустріч нашому головному монаху. Зараз нас десять які пливуть в невідомі краї де лише була наша командир. Ми навіть не знали як до нас поставляться інші солдати країн. Бо ніколи майже ми не покидали наш острів хіба коли проходив екзамен «Тіла та душі» коли нас везли на інший острів де було храм та інше королівство чорних. Не розумію він при зніс в голові чого думки про минуле нахлинули на мене. Він обернувся та побачив що всі виходять з кают на палубу. Всі були лисі та одіті в червоний плащ. Так само і він був одітий. Крім командира вона була жінка але одіта була в чорний плащ та під ним був курточка та штани перев’язані ременем а на ремені висів ніж та меч. Так же через плече був лук дивний та сагайдак з стрілами.

- Ти чого сумуєш? Сказав Валк.

- Просто я ніколи не покидав меж «Храму Королів». Відповів Лан.

- Прекрасний краєвид. Вмішався Ми-кіл.

- Ти теж з нас? Сказав Валк.

- Та. Сказав Ми-кіл.

- Що ми будемо робити? Сказав Лан.

- Шукати короля? Сказала командир Міді.

- На є десять? Сказав Ми-кіл.

- Та і кожен з вас вміє володіти зброєю різною. Міді.

- Та я володію Молотом Бога. Сказав Валк.

Та показав на молот який висів на його спині. Хоча на вигляд він був великий але сам хлопець був худий та на вигляд дуже слабкий. Так подумав Лан.

- А ти Ми-кіл чи володієш? Сказав Лан.

- Я володію Булав Бога. Сказав Ми-кіл.

Тихо наче боявся що хтось взнає а булава висіла на мотузку та була натягнута на руці.

- Ати Лан? Сказав Валк.

- Я. сказав Лан.

- Ти?

«Ала»

Вона йшла по коридорі який був наче без кінця так подумала Ала. Вона крутила ніж в руці та оглядала його. І тоді знову згадала ту битву де вона була монстром тепер вона знає все що є дев’яносто дев’ять видів зброї з них один меч короля та далі йде тридцять три види зброї це ножі та мечі що здатні перетворюватися в тварин різних так же що є решта які теж збільшуються або стріляють або захищають свого командира. Але половина більша загублена а ті які є або в зла або добра. Вона подивилася навкруги чи ніхто не бачить що вона робить і сказала:

- Можеш говорити?

- Нікого поблизу нема? Сказав ніж.

- Нікого.

- Давай питання а я попробую відповісти?

- Добре. Ти назвав її сестра?

- Я теж колись була така як ти ми жили в храмі поклонінню ковалю.

- І що сталося?

- Нас було Дев’яносто дев’ять.

- А чого таке саме число?

- Кожного року присилали по дівчині і яка була незаймана.

- А тоді ваші перші мало бути біля сто років?

- Ні. Ми лише були п’ять років в храмі.

- А що далі?

- Ми зникали і появлялися в новому виді?

- Ти тепер держиш наш вид.

- А нащо він таке робив з вами?

- Ми прийшли до нього на службу. Ми його зброя.

- Але зараз чоловіки вклоняються ковалю а не жінки?

- Колись існували Боги та інші тварини. І тоді ми жінки вклонялися всім богам. І лише не винним дозволялося служити Богам.

Тут вона вчула що хтось йде. Вона прислухалася і вчула шаги які йшли по коридору. Вона сховалася за франку яка закривала вікна щоб було тепло. І ті що йшли не замітили її. Вони щось говорили і тоді вона прислухалася і зрозуміла що вони сказали:

- Час настав? Сказав чоловік з перший від неї.

- Що саме я маю зробити? Сказав другий від неї.

Тоді вони затихли та зупинилися наче слухали або побачили її вона злякалася але не порухалася один рух і вона впаде.

- Ти сказав що я маю зробити? Повторив питання другий.

- Ти будеш все робити щоб король нічого не взнав до посліднього його вдиху. Сказав перший.

- Але я не знаю що саме я маю приховувати?

Він оглянувся чи ніхто не стежить за ними і сказав:

- Гра чорних магів началася.

- І що мені до їхньої гри? Яка користь мені від неї?

- Ти хочеш бути знищеним як інші.

- Добре.

- Ти получиш золото та станеш лордом цих земель.

- Добре.

- Все не можна так довго говорити.

І він підійшов прямо до неї та відкрив фіранку.