3. Трудовий потенціал

Інтенсивний шлях розвит­ку економіки привів до зміни поглядів на місце людини в суспільному виробництві та виникнення у 80-х роках поняття «трудовий потенціал» як інтегральної динамічної системи, яка включає демографічну, економічну і соціальну підсистеми, об'єднані спільністю трудової діяльності. Впровадження в на­уковий обіг поняття «трудовий потенціал» означало перегляд оцінки ролі особистості у виробничому процесі, визнання значення накопиченого в су­спільстві інтелектуального та освітнього потенціалу.

Трудовий потенціал в кількісному вимірі відображається через категорію «трудові ресурси». Трудові ресурси народного господарства – це частина населення, яка здатна працювати, тобто має необхідний фізичний розвиток, знання і практичні навички для трудової діяльності. Критерієм кількісного визначення трудових ресурсів виступають встановлені законодавством межі працездатного віку населення. Згідно з чинним законодавством за віковим критерієм до трудових ресурсів належать чоловіки віком 16 – 59 років і жінки віком 16-54 років за винятком інвалідів І-ІІ груп цього віку.

За кількістю населення Україна посідає друге місце в Європі. Близько половини населення нашої країни с економічно активним. Станом на 2006 р. економічно активним (працюючим) в Україні було 22,2 млн. чол.

В умовах активного розвитку «економіки знань» зростає роль освіти в поліпшенні якості трудового потенціалу суспільства. Рівень розвитку інтелектуальної компоненти країни значною мірою зумовлює йо­го спроможність формувати інтелектуальну еліту як найактивніше «ядро» суспільства, що є головним носієм та генератором знань, передового науково-технічного, суспільного, політичного та іншого досвіду. Формування інтелектуальної еліти у всіх сферах діяльності сприяє підвищенню рівня освіченості, інтелектуалізації всього суспільства, а отже, його здатності до сприйняття інновацій.

Різниця в характеристиках індустріального та постіндустріального суспільств дуже значна. В сучасних умовах, коли бі­льшість розвинених країн знаходиться на шляху від індустріальною до постіндустріального (та навіть інформаційного, «нового») суспільства, від­бувається переорієнтація економічних видатків держави на ринках праці, збільшення частки фінансування освіти та підвищення кваліфікації кадрів, подовження термінів навчання студентів, розширення спектра спеціально­стей та дисциплін ВНЗ, а також професійних навчальних закладів.

З мстою відображення зростаючого значення кваліфікованої праці та інтелектуальної діяльності для відтворення суспільного життя останнім ча­сом в економічній думці активно використовуються поняття «людський капітал» як сукупність знань, здібностей і кваліфікації, здатність кваліфі­кованої робочої сили створювати прибуток, та «інтелектуальний капітал» для характеристики інтелектуального потенціалу, застосова­ного в економіці.

4. Виробничо – технологічний потенціал

Україна є достатньо розвинутою індустріальною державою з потуж­ною промисловою базою. Одночасно в структурі промисловості спостері­гаються негативні тенденції. В галузевій структурі України перева­жають виробництва з видобутку та первинної переробки сировини, а питома вага машинобудування мас тенденцію до зниження. Зважаючи на те, що га­лузям з видобутку та первинної переробки сировини притаманний відносно низький рівень валової доданої вартості на одиницю витрат, то подібна га­лузева структура свідчить про загальну невисоку ефективність вітчизняної економіки. Окрім того, переважання таких виробництв зумовлює високу енергоємність кінцевої продукції, що в умовах значної залежності нашої країни від імпорту енергоносіїв становить загрозу її економічній безпеці.

Зміна структури економіки нашої держави погребує значних інве­стиційних ресурсів. Проте по всіх галузях економіки спостерігається абсолютне зменшення обсягу інвестицій, спря­мованих в техніко-технологічне оновлення виробництва. Найбільше ско­рочення інвестицій в основний капітал за останні 10 років відбулося в галузях машинобудування (11,1 раза), легкої промисловості (12,6 раза) і сільського господарст­ва (12,9 раза), а в цілому в економіці — втричі.

Особливо небезпечними для майбутнього економіки України є нега­тивні тенденції в машинобудуванні, яке має визначальний вплив на довго­строкове економічне зростання і можливості формування сучасної струк­тури економіки в цілому. Вести мову про сталу траєкторію економічного підйому і, головне, про сучасну технологічну базу нашої економічної сис­теми без сучасного машинобудування неможливо.

Про неефективність виробничого потенціалу нашої країни свідчить і характеристика технологічної бази її розвитку. Для цього використаємо аналіз технологічних укладів національної економіки.

На сьогодні в Україні можна виділити такі галузі промисловості для представлення технологічних укладів:

• третій технологічний уклад (добувна промисловість) — теплові електростанції, паливна про­мисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова промисловість;

• четвертий технологічний уклад (переробна промисловість) - кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування (без електротехнічної промисловості), автомобільна промисловість, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, будівельно-шляхове і комунальне машинобудування, машинобудування для леткої і харчової промисловості (без побутових приладів)-, виробництво сантехнічного та газовою устаткування, суднобудівна промисловість, ремонт машин і устаткування, деревообробна та целюлозно-паперова, легка промисловість, харчова, борошномельно-круп’яна і комбікормова промисловості;

• п’ятий технологічний уклад - електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна, приладобудування, виробництво побуто­вих приладів і машин, авіаційна та космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна;

• шостий технологічний уклад — мікробіологічна промисловість, ви­робництво медичної техніки.

Найбільш передові технологічні уклади — п'ятий та шостий — у структурі національної економіки України займають відповідно 5% та 1%.