17

Національна економіка Лекція 8: Інвест – інновац політика НЕ

Тема 8. Інвестиційно-інноваційна політика розвитку національної економіки

1. Економічна суть інвестицій та основні напрями їх здійснення

2. Законодавчі основи інвестиційної політики в Україні

3. Вільні економічні зони як засіб залучення іноземних інвестицій

4. Зміст та інструменти інвестиційної політики

5. Інноваційна політика держави

6. Пріоритети науково – технічного та інноваційного розвитку економіки України

1. Економічна суть інвестицій та основні напрями їх здійснення

Розвиток економіки нерозривно пов’язаний з процесами інвестування. В умовах економічної кризи в Україні майже припинилася інвестиційна діяльність сільськогосподарських товаровиробників, тому її активізація є одним з пріоритетних завдань, що вимагає вирішення на всіх рівнях господарювання. Без розв’язання проблеми інвестиційного забезпечення стають досить примарними перспективи оновлення матеріальної бази, підвищення ефективності господарської діяльності, створення конкурентоспроможного виробництва, просування вітчизняної продукції на світові ринки і, як наслідок, досягнення соціального ефекту від здійснюваних перетворень у галузі.

У вітчизняній і зарубіжній науці в практиці немає єдиної точки зору щодо змісту поняття інвестицій. Можна виділити два підходи до трактування цієї категорії - звужений і розширений. Так, в економічній літературі, що видавалася в колишньому СРСР, а також в практиці господарської діяльності поняття інвестицій, по суті, зводилося до капіталовкладень у просте і розширене відтворення основних фондів. Таке звужене розуміння категорії інвестицій характерне і для деяких зарубіжних авторів (наприклад, Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л.Брю “Економікс”). Ряд економістів поняття інвестицій розглядають дещо ширше, розуміючи під ними додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних фондів у процесі господарської діяльності (Касл Е., Беккер М., Нелсон А. Эффективное фермерское хозяйство).

Проте, в економічній літературі країн Заходу інвестиції нерідко трактуються ширше, коли під ними розуміють усі напрямки вкладення коштів, що забезпечують одержання прибутку.

Для умов ринкової економіки таке трактування найбільш прийнятне. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема в Законі “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

• майнові права інтелектуальної власності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

• права користування землею, будинками, спорудами, водою, ресурсами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюється у формі капітальних вкладень.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. Для обліку, аналізу і планування інвестиції класифікуються за окремими ознаками. Найрозширеніша та найдеталізованіша класифікація інвестицій була запропонована І.А.Бланком (табл. 8.1).

Таблиця 8.1.

Класифікація інвестицій

Види інвестицій	Характеристика
За об’єктами вкладення капіталу
Реальні	Вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріс запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об’єкти інвестування, пов’язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшення умов праці та побуту персоналу. Вкладення засобів в нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.
Фінансові	Вкладення засобів у різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш вагому частку займають вкладення засобів у цінні папери.
За характером участі в інвестуванні
Прямі	Передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення капіталу. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об’єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Непрямі	Передбачають інвестування, опосеред­коване, шляхом звернення до інвестиційних або фінансових посередників
За періодом інвестування
Короткострокові	Вкладення капіталу на період, не більше одного року.
Довгострокові	Вкладення капіталу на період, понад один рік.
За рівнем інвестиційного ризику
Безризикові	Вкладання коштів у такі об’єкти інвестування, за якими відсутній реальний ризик втрати капіталу і практично гарантовано отримання розрахункової суми інвестиційного доходу.
Низькоризикові	Вкладення капіталу у об’єкти інвестування, ризик за якими значно нижчий від середньоринкового.
Середньоризикові	Рівень ризику за об’єктами інвестування приблизно відповідає середньо ринковому.
Високоризикові	Вкладення капіталу у об’єкти інвестування, ризик за якими перевищує середньо ринковий.
Спекулятивні	Вкладення капіталу у найризиковіші інвестиційні проекти, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.
За формами власності
приватні	Вкладення засобів, що здійснюється громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.
державні	Вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів і державних позабюджетних фондів.
За регіональною належністю інвесторів
Національні	Вкладення засобів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних кордонах країни інвестора.
Іноземні	Вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами і державами.
Спільні	Вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав.

Підприємства з метою ефективного функціонування здійснюють інвестиційну діяльність. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

- будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;

- цінні папери;

- цільові грошові вклади;

- науково-технічна продукція;

- інтелектуальні цінності;

- інші об’єкти власності та майнові права.

Суб’єктами (інвесторами) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Суб’єктом інвестицій є реципієнт – підприємство, організація, фірма, діюча або новостворена, які використовують залучені інвестиційні ресурси(тобто отримують платежі, доходи, залучають інвестиції).

Суб’єкти інвестиційної діяльності самостійно визначають напрями, види і обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасника інвестиційної діяльності.

Визначивши необхідний обсяг реальних інвестицій на певний прогнозний (розрахунковий) період для забезпечення ефективної господарської діяльності підприємства, важливо визначити конкретні джерела фінансування і обґрунтувати їх доцільність. Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової стійкості інвестором в період реалізації проекту.

Залежно від варіанта виробничої ситуації, що склалася на підприємстві й ринку, можуть бути різні джерела фінансування. Джерела фінансування реальних інвестицій і їх види показано в табл.8.2.

Таблиця 8.2

Характеристика джерел інвестування (фінансування)

Внутрішні (власні)		Нерозподілений прибуток	Переваги	1.Оперативність використання. 2.Податкові пільги. 3.Висока міра моніторингу
		Амортизація
		Сальдо позареалізаційних доходів
		Виторг від списання надходжень активів	Вади	1.Заморожування коштів. 2.Зниження рівня ліквідності. 3.Відсутність зовнішнього контролю. 4.Допоміжні витрати на консалтинг та аудит. 5.Низький коефіцієнт оборотності капіталу (втрачена вигода)
		Іммобілізація залишкових поточних активів
		Статутний фонд (акціонерний капітал)
Зовнішні	вітчизняні	Довготерміновий банківський кредит	Переваги	1.Ефект фінансового левериджу. 2.Скорочення термінів реалізації проектів. 3.Наявність зовнішнього контролю. 4. можливість реструктуризації боргу. 5.Розподіл ризиків. 6.Необхідність застави.
		Державні субсидії
		Емісія цінних паперів
		Прямі інвестиції	Вади	1.Залежність (боргова) від кредиторів. 2.Можливість втрати частини власності. 3.Послаблення менеджменту. 4.Часткове обмеження самостійності.
		Інвестиційний лізинг
		Цільовий державний кредит
	іноземні	Прямі інвестиції	Переваги	Більш високий захист від інфляції. Високий ступінь контролю. Фінансування високих технологій. Захист з боку держави. Високий рівень страхування.
		Портфельні іноземні інвестиції
		Технічна допомога (гранти)
		Кредити іноземних банків	Вади	Важкий та довгий період залучення. Необхідність гарантій. Висока вартість. Високі витрати на ТЕО
		Позички міжнародних фінансових інституцій

Держава регулююче впливає на інвестиційну діяльність підприємств шляхом:

1) формування кредитної та амортизаційної політики;

2) надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

3) державних норм та стандартів;

4) заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

5) роздержавлення і приватизації власності;

6) визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

7) політики ціноутворення;

8) проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

9) інших заходів.

Держава гарантує захист інвестицій. Під захистом інвестицій розуміють комплекс організаційних, тех­нічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприя­ють збереженню інвестицій, досягненню мети внесення інвестицій, ефек­тивній діяльності об’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності є договір (угода).

Оцінка ефективності виробничих інвестицій. Інвестиції у виробництво треба якомога ефективніше використовувати, всебічно обґрунтовуючи напрями використання, структуру і розміри капітальних вкладень. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність капітальних інвестицій.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність капітальних інвестицій характеризує загальну величину їх віддачі. У народному господарстві в цілому і окремих його галузях абсолютна економічна ефективність визначається відношенням приросту національного доходу, чистої продукції (валового доходу) до обсягу інвестицій, що зумовили цей приріст.

Коефіцієнт абсолютної економічної ефективності капітальних інвестицій у підприємствах визначають як відношення приросту прибутку, зумовленого ними, до загального обсягу інвестицій. Для оцінки економічної ефективності здійснюваних інвестицій обчислений коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних інвестицій порівнюють з нормативним, що визначає мінімальний рівень приросту прибутку з розрахунку на грошову одиницю інвестицій. (Встановлено нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних інвестицій у народне господарство - 0,14; у сільське господарство – 0,07).

Рівень абсолютної ефективності капітальних інвестицій характеризує також строк їх окупності. Цей показник обернений до коефіцієнта ефективності інвестицій.

Порівняльну економічну ефективність капітальних інвестицій визначають при виборі найкращого варіанта інвестування із застосуванням показника приведених витрат, який характеризує не лише величину інвестицій, а й розмір наступних виробничих витрат. Приведені витрати – це сума річних виробничих витрат і капітальних інвестицій, приведених до річної розмірності відповідно до нормативного коефіцієнта ефективності. По кожному варіанту капіталовкладень обчислюють приведені витрати, мінімум яких свідчить про найвищий рівень їх ефективності.

На основі приведених витрат розраховують також річний економічний ефект від реалізації відповідного напряму капітальних вкладень. Його визначають на основі порівняння приведених витрат за новим і базовим варіантами капіталовкладень.

Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вкладення здійснюються одноразово у повному обсязі. В іншому випадку, за умов розвинутих ринкових відносин з метою об’єктивної оцінки капіталовкладень необхідно врахувати чинник часу.

Для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів найпоширенішого застосування в практиці оцінки інвестиційних проектів набули такі фінансово-економічні показники, як чиста поточна вартість, внутрішня норма окупності, максимальний грошовий відтік, строк окупності капіталовкладень, норма прибутку, норма беззбитковості.

Однак, доцільно зауважити, що сучасній економічній теорії та практиці відомо чимало методів оцінки інвестиційних проектів, які умовно можна поділити на дві групи: статичні та динамічні.

Статичні методи важливі для малих і середніх підприємств, оскільки вони використовуються для оцінки інвестиційних проектів, що здійснюються у межах одного року.

Динамічні методи, як правили, застосовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких більше одного року. У цьому разі використовується метод обчислення чистої поточної (теперішньої) вартості та внутрішньої норми прибутку.

Відповідно всі зазначені показники умовно можна поділити на дві групи: прості й узагальнюючі (інтегральні). Прості – це показники, що розраховуються не за весь строк повного обороту активної частини основних виробничих фондів, а лише на один рік на основі недисконтних на фактор часу даних. До недисконтних показників відносять строк окупності і норму прибутку. Остання може визначатися за один рік або в середньому за період окупності капітальних вкладень.

Строк окупності – це такий період (у роках), який необхідний для відшкодування капітальних вкладень прибутком, одержаним завдяки здійсненню цього проекту (інвестиційний прибуток - І_П). Його визначають за формулою

І_П = П_Ч + А,

де П_Ч – чистий прибуток, що визначається як різниця між одержаним прибутком від реалізації продукції (послуг), виробленої завдяки проекту, і податком на прибуток та сплаченими процентами за кредит;

А – амортизаційні відрахування на основні фонди, введені в дію в результаті реалізації проекту.

Інвестиційний проект є економічно вигідним, якщо строк окупності значно менший від строку служби активної частини основних виробничих фондів, а також менше від фактично досягнутого строку окупності капіталовкладень у даній галузі.

Для оцінки ступеня ризику здійснення інвестиційного проекту розраховують норму беззбитковості

, де

П_В – постійні витрати;

ТП – вартість реалізованої продукції;

З_В - обсяг змінних витрат.

Економічний зміст показника Н_Б полягає в тому, що він вказує, при якій частці обсягу реалізації продукції досягається беззбитковість виробництва.

Інвестиційний проект вважається тим надійнішим, чим менша норма беззбитковості. Із збільшенням постійних і змінних витрат при стабільному обсязі продажу цей показник зростає, що робить проект не захищеним до зниження попиту на продукцію. Водночас зростання виробництва і реалізації продукції при стабільних постійних витратах і пропорційному підвищенні змінних витрат підвищує норму беззбитковості, а отже, знижує ступінь ризику підприємства в умовах ринкової невизначеності.