- •Тема 8. Інвестиційно-інноваційна політика розвитку національної економіки
- •1. Економічна суть інвестицій та основні напрями їх здійснення
- •2. Законодавчі основи інвестиційної політики в Україні
- •3. Вільні економічні зони як засіб залучення іноземних інвестицій
- •4. Зміст та інструменти інвестиційної політики
- •5. Інноваційна політика держави
- •6. Пріоритети науково – технічного та інноваційного розвитку економіки України
4. Зміст та інструменти інвестиційної політики
Економічна теорія та господарська практика переконливо довели провідну роль інвестицій в процесах функціонування і розвитку національної економіки. Стрижневі напрями їх впливу на коротко-, середньо- та довгострокову макроекономічну динаміку умовно представлені в табл. 8.3.
Враховуючи, що фактичні кількісно-структурні параметри інвестиційних процесів (табл. 10.3) та динаміка їх розгортання у часі формують майбутнє соціально-економічної системи і є передвісниками наступних макроекономічних змін, їх постійному моніторингу приділяється значна увага.
З огляду на вищевикладене та статистичні дані, які охоплюють власну інвестиційну історію незалежної України (1991-2007 рр.), стає зрозумілим, що головною перешкодою на шляху національної економіки України до стабільного економічного зростання на засадах структурного та якісного оновлення товаропродукуючої сфери є досить низька активність процесів капіталотворення та його недосконала галузева структура.
Таблиця 8.3
Напрями впливу інвестицій на економічне зростання
Напрями впливу інвестицій на економічне зростання |
||
Період |
Характер дії на економічне зростання і розвиток |
Визначальні параметри |
Короткостроковий |
Інвестиції як складова сукупних видатків (сукупного попиту) |
Темп зростання інвестиційних видатків економічних суб'єктів |
Середньо-строковий |
Інвестиції як інструмент розподілу і перерозподілу ресурсів між видами економічної діяльності та галузями промисловості |
Галузева, територіальна та інституціона-льна структура інвестицій, їх динаміка |
Довгостроковий |
Інвестиції як фактор підвищення продуктивності суспільної праці |
Показники ефективності інвестиційних процесів та їхнє інноваційне наповнення; відтворювальна та технологічна структура, її динаміка |
Статистика переконує, що норма нагромадження основного капіталу у ВВП за останні роки не перевищувала 22%. Враховуючи ж, що для ефективного функціонування економіки та безперервного відновлення матеріально-технічної бази загальний обсяг інвестицій в основний капітал залежно від фази економічного циклу повинен коливатися у межах 20-25% від ВВП, можна стверджувати, що навіть реноваційні інвестиційні потреби української економіки задовольняються не повністю, не кажучи вже про потреби розвитку.
Негаразди в інвестиційній сфері пояснюються цілою низкою причин, серед яких:
значний інвестиційних ризик, викликаний соціально-економічною та політичною нестабільністю;
мінливість і непередбачуваність законодавчої бази (передусім податкової);
дезінтеграція реального та фінансового секторів економіки;
загальне скорочення державних видатків (особливо державних інвестицій та державного споживання), обмеження їх головним чином соціальними потребами;
надмірний рівень оподаткування. В Україні ставка податку на прибуток юридичних осіб — безпосередніх суб'єктів інвестиційних процесів — дорівнює 25%, що формально відповідає рівню розвинених країн. Однак реальна величина «податкового тягаря» для суб'єктів господарювання значно вища. З огляду на необхідність здійснення відрахувань у різноманітні бюджетні та позабюджетні цільові фонди, сплати податків, що входять у ціну, фактичній рівень оподаткування економічних результатів виробничої діяльності сягає 75-85%, що не має аналогів у цивілізованому світі;
значне податкове навантаження на товаровиробників змушує частину підприємств обирати шлях приховування від держави результатів своєї економічної діяльності та відходити у тіньовий сектор, інтереси суб'єктів якого концентруються на короткострокових торговельних операціях спекулятивного характеру і знаходяться поза сферою реа льного інвестування;
відтік капіталів за кордон. За оцінками фахівців, за роки незалежності Україна втратила від 40 до 60 млрд. дол. і стала донором більш розвинутих економік, перш за все, американської;
часткова доларизація та єврозація економіки (внутрішній витік капіталів).
Подолання негативних явищ та процесів у інвестиційній сфері потребує провідної ролі держави — суб'єкта регулювання інвестиційних процесів та держави — безпосереднього інвестора.
Подвійне втручання держави в інвестиційну сферу ( в якості суб'єкта регулювання та прямого інвестора) знаходить свій інтегральне вираження в цілях, пріоритетах, механізмах та інструментах інвестиційної політики.
Інвестиційна політика — цілеспрямована діяльність держави щодо встановлення структурних параметрів інвестиційних процесів, необхідних для нормального перебігу розширеного відтворення та підтримання сталої динамічної макроекономічної рівноваги.
Реалії переконують, що набір функцій держави у розвиненій ринковій економіці повинен стати базовим і для української держави, але бути скоригованим з урахуванням національної економічної специфіки (див. табл. 8.4).
Таблиця 8.4
Роль держави в регулюванні інвестиційних процесів: функції, принципи, інструменти
Держава як |
|
Суб'єкт регулювання інвестиційних процесів |
Інвестор — безпосередній суб'єкт інвестиційної діяльності |
Функції |
|
• формування правових та інституціональних умов інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання, зокрема, регулювання сфер та об'єктів інвестування; • моніторинг інвестиційного клімату, оцінка та прогнозування макроекономічної інвестиційної кон'юнктури і динаміки інвестиційних процесів; • сприяння розбудові ефективної системи регулювання інвестиційних процесів, координація та оптимізація взаємодії її складових; • визначення стратегічних завдань та пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку країни; • свідомий вплив на інвестиційну діяльність суб'єктів господарювання недержавного сектору економіки, націлений на: пом'якшення циклічних коливань обсягів інвестицій; коригування галузевої структури та регіонального розподілу інвестиційних ресурсів відповідно до системи національних пріоритетів тощо |
• розвиток суспільне значущих сфер, у якому через їх певні специфічні характеристики (значну капіталоємність, тривалий термін окупності, ризиковані, суспільний характер споживання отриманих результатів тощо) не зацікавлений приватний сектор економіки; • розвиток державного сектора у виробничій сфері; • реалізація державної інвестиційної програми |
Принципи: прогнозованість, селективність, комплексність, послідовність, несуперечливість тактичних і стратегічних завдань, адекватність, адаптивність |
|
Об'єкти впливу: макроекономічне середовище інвестиційної діяльності, величина фінансових ресурсів (заощадження та амортизація) та їх доступність, альтернативна ціна грошей — реальна ставка відсотка, чиста очікувана прибутковість капіталу, термін окупності, ризик і невизначеність |
|
Інструменти • загальні: законодавчі та нормативні акти, що регламентують інвестиційну діяльність суб'єктів господарювання; система сертифікації та стандартизації інвестиційних товарів; макроекономічне прогнозування й індикативне планування; достовірне інформаційне забезпечення суб'єктів економіки щодо пріоритетів державної соціально-економічної політики та макроекономічної кон'юнктури |
|
переважно непрямі |
переважно прямі |
• бюджетно-податкові (рівень оподаткування, податкові пільги, податкові канікули, прискорена амортизація, державні замовлення та закупівлі, дотації, субсидії, субвенції, пільгові або безпроцентні кредити); • грошово-кредитні (цільова емісія, ставка рефінансування, обов'язкові резерви, операції на відкритому ринку); • протекціоністські (митні та акцизні збори, квотування, ліцензування, податки як елемент ціноутворення) тощо |
• кількісно-структурні зміни у державних капіталовкладеннях; • динаміка інвестиційної діяльності державних підприємств та підприємств, співвласником яких є держава; • законодавчий захист від скорочення стратегічних державних інвестицій, що фінансуються з державного бюджету, встановлення їх квоти у відсотках до ВВП тощо |
Пріоритетне завдання інвестиційної політики в умовах України — забезпечити умови для накопичення критичної маси інвестиційних ресурсів, регулювання їх структурно-кількісних параметрів, необхідних для виходу на траєкторію стабільного економічного зростання, формування нового екологобезпечного соціально-інноваційного типу розширеного відтворення.
Основними складовими активної інвестиційної політики є: 1) полегшення податкового пресу на національних товаровиробників та інвесторів, зокрема:
диференціація ставок оподаткування залежно від напрямку діяльності підприємства та характеру і мети використання прибутку;
зниження податкового тягаря на товаропродукуючу сферу та встановлення агрегованої ставки оподаткування суб'єктів господарювання реального сектора економіки на рівні 30-35 відсотків;
посилення стимулюючого потенціалу інвестиційне орієнтованих податкових пільг, зокрема впровадження податкового кредиту на приріст інвестиційних видатків;
2) реструктуризація державних видатків та підвищення їх ефективності щодо регулювання інвестиційних процесів, насамперед:
підвищення ефективності інвестиційних програм і проектів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів;
відновлення керованості інвестиційними процесами у державному секторі економіки. Прикладами заходів, стимулюючих інвестиційну діяльність у державному секторі та на підприємствах, співвласником яких є держава, можуть слугувати: а) встановлення інвестиційного нормативу — фіксованої частки прибутку, не менше якої суб'єкт господарювання повинен спрямовувати в інвестиції; б) надання державою підприємствам в якості безвідсоткового цільового інвестиційного кредиту частки отриманих нею дивідендів; в) контроль інноваційної якості інвестицій з метою прискорення виводу з експлуатації технологічно застарілого обладнання та оновлення матеріально-технічної бази виробництва;
3) здійснення заходів щодо зменшення ставки відсотка по кредитах і відповідного багаторазового збільшення обсягів кредитування реального сектора комерційними банками:
зміцнення курсу гривні й відповідна стабілізація інфляційних процесів;
активізація інвестиційної діяльності фінансово-кредитних інституті за рахунок освоєння таких відносно нових для української економік форм інвестиційного фінансування, як лізинг, форфейтинг, франчайзинг, селенг, факторинг тощо;
трансформація ринку цінних паперів із приватизаційного механізму в інвестиційний;
посилення у населення схильності до Інвестування та заохочення його до взаємодії з фінансово-кредитною системою через оподаткування по занижених ставках тієї частки доходів громадян, котра протягом звітного періоду трансформувалася в інвестиції (зокрема, в житлове будівництво) та/або пільгове оподаткування відсоткового доходу і дивідендів;
введення правила, за яким ставка оподаткування прибутків банку буде коливатися залежно від частки довгострокових виробничих інвестицій у його «кредитному портфелі»;
4) перекриття каналів витоку капіталів:
суттєві обмеження на капітальні валютні операції;
жорсткий контроль угод з нерезидентами та офшорними компаніями;
обмеження обсягів кредитування нерезидентів та вивозу валютної готівки і доходів від операцій на ринку цінних паперів, передусім державних;
спрощення процедур легалізації «тіньового» капіталу, зменшення прибуткового податку з його власників за умов його виробничого використання.