4. Органи державного регулювання економіки та їх функції

Організаційна система регулювання національної економіки — є складною системою, що складається з організаційно-управлінських структур різного ієрархічного рівня та підпорядкування.

В Україні є законодавча, виконавча, місцева, судова влада та національний банк України, що здійснює монетарну політику в державі. Суб'єктами державного регулювання в національній економіці здійснюють: органи державної (законодавчої і виконавчої), а також місцевої і судової влади, разом з НБУ.

Метою органів державного регулювання національної еконо­міки є збереження цілісної національної економічної системи держави та забезпечення її макроекономічної стабілізації.

Це потребує охоплення таких пріоритетних сегментів національної економіки, як:

1. Управління всіма трьома складовими виробничого сектору - від стадії сировини до реалізації кінцевого результату з метою стимулювання виробництва і захисту споживача від низькоякісної продукції.

2. Управління експортом та імпортом з метою забезпечення максимального наближення структури експорту до стадії кінцевої продукції, а імпорту, навпаки, до стадії сировини. Експортна орієнтація економіки стимулює підвищення конкурентоспроможності.

3. Управління кредитами з метою уникнення невиправданої кредитної залежності, а також стопроцентне доведення кредитів до безпосереднього виробника, не допускаючи їхнього розкрадання.

4. Управління інвестиціями та інноваціями з метою забезпечення постійного науково-технічного прогресу.

Найголовнішими завданням виконавчої влади в національній економіці є:

1. Відновити керованість державного сектора економіки.

2. Сформувати відповідні структури промисловості та агропромислового комплексу, які б довели самодостатність національної промисловості до рівня не нижче 75%.

3. Відновити державну керованість у засобах масової інформації, зменшивши акції іноземних фірм у системі зв'язку до рівня менше 25 %.

4. По енергоносіях досягнути сумарного енергопостачання з трьох незалежних джерел орієнтовно: з Росії на рівні до 32 %, власні джерела близько 30 %, решта 38 % - поставка через південь України з нових джерел.

5. Власне виробництво розвивати за умов державного сприяння і захисту на основі інтеграції в межах держави трьох складових частин: науки і освіти, виробництва та банківської системи.

6. Структуру національного виробництва потрібно формувати таким чином, щоб найважливіший пріоритет у державі мали наукомісткі галузі як основа високих технологій, конкурентоспроможної продукції і можливості проникнення на зовнішні ринки і розширення експорту.

7. Змінити структуру банківської системи, підпорядкувавши її інтересам національного виробництва й економіки України.

Пріоритетами в державі мають бути такі напрямки розвитку економіки:

^ сільськогосподарське машинобудування;

^ авіаційна промисловість;

^ агропромисловий комплекс і харчова промисловість;

^ легка, хімічна та фармацевтична промисловість;

^ енергетика та енергетичне машинобудування;

^ наукомісткі галузі і технології;

> космічна техніка і зв'язок;

> транспортні засоби і системи управління та навігації (автомобіле-, суднобудування, тепловози, приладобудування тощо);

> оборонна промисловість (танкобудування);

^ виробництво товарів широкого вжитку (телевізори, холо­дильники, відеоапаратура, засоби зв'язку тощо);

^ виробництво медичної апаратури та інструментів;

> капітальне будівництво і виробництво будівельних матеріа­лів та обладнання за новими технологіями.