5. Платіжний баланс України

Платіжний баланс (ПБ) України є відображенням її економічних взаємовідносин із зовнішнім світом. Платіжний баланс представляє собою всю сукупність економічних зобов'язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн, що відбуваються протягом певного періоду часу (року).

Таким чином, платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі в національній економіці, де відображено її зовнішньо­економічні операції.

Стан платіжного балансу держави визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю еконо­мічних агентів країни в міжнародній операції, зв'язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс як дзеркало відображає економічне становище країни і використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання національної економіки.

За формою складання платіжний баланс визначається як платіжний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні ситуації між резидентами і нерезидентами держави. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запас по кредиту однієї статті та дебету іншої. Це як правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними ціннос­тями. У випадку, коли має місце безоплатне надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відобра­ження цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття "трансферти" як сукупність операцій, проведених на безоплатній основі.

Складання платіжного балансу базується на методиці Міжнарод­ного Валютного Фонду.

У платіжному балансі зі знаком "плюс" відображено експорт товарів і послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов'язань, зі знаком "мінус" - імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов'язань. Головні тенденції зовнішньої торгівлі України:

• збереження загального обсягу зовнішньої торгівлі на рівні попередніх років;

• багатовекторність зовнішньоекономічної політики;

• збільшення країн-партнерів України у сфері зовнішньоеконо­мічних зв'язків;

• незначне скорочення обсягів імпорту товарів;

• подальша переорієнтація української зовнішньої торгівлі на західні ринки при збереженні простору країн СНД як вагомих торговельних партнерів;

• збереження сировинної орієнтованості експорту та залеж­ності від Російської Федерації у поставках енергоносіїв;

• незначна питома вага експорту готової продукції при домінуванні експорту сировини;

• значний обсяг контрабанди у зв'язку зі значним тіньовим сектором економіки.

Платіжний баланс в національній економіці характеризується неоптимальною структурою та масштабом. Для покращення ситуації необхідно здійснювати практичні кроки до європейської інтеграції України. Яка зараз ситуація в Україні?

З 1996 по 2004 р. частка зовнішньоторговельного обороту держави з країнами ЄС зросла з 13,6 до 23,5 % від загальної суми, а в абсолютних показниках - відповідно з 4,4 млрд. дол. США до 11,4 млрд. дол. з країнами СНД цей показник становив 17,6 млрд. дол., або 38,1 % загального зовнішньоторговельного обороту України. Згідно з прогнозами Міністерства економіки та з питань європейсь­кої інтеграції, Україна буде мати можливість збільшувати зовнішньо торгівельний оборот з ЄС приблизно в 1,5 рази - до 13,0 млрд. дол. нарік (після вступу до ЄС країн-кандидатів) [2; 4; 239д].

Які організаційні механізми включені в систему реалізації цих прогнозів?

На шостому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (2003 р.) опрацьовано заходи щодо поглиблення секторального співробітництва нашої національної економіки, зокрема визначено 7 пріоритетів спільної діяльності: енергетика; торгівля та інвестиції; юстиція та внутрішні справи; наближення законодавства України до правового поля ЄС; охорона довкілля та екологічна безпека; транспортна сфера та міжнародні транспортні коридори; транскордонне співробітництво.

Для реалізації цих завдань необхідним є:

• досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупованнями, організаціями і сою­зами, зняття наявних і потенційних дискримінаційних обме­жень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгово-еко­номічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД;

• довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та боржниками;

• формування ефективної системи захисту зовнішньоеконо­мічних інтересів України.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і нарощування його інноваційного потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [8; 9]:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної, агропромислової, хімічної, авіа космічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості є і щодо зростання експортних транспортних послуг, (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо.

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і нап­рямах за рахунок пошуку і виходу на основні світові ринки збуту надасть змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, недовантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу.

2. Раціоналізація імпорту. Політика імпорту слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб населення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення її ефективності та її конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

• створення умов, що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

• оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

• зменшення дефіциту торгового балансу;

• зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він стано­вить близько 8 % від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджаючим (порівняно із зарубіжним) техніко-технологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій для технологічної модернізації та створення потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупно масштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз, використовується вкрай неефективно (у формі прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям, що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного відтворення. Виходячи з загальнодержавних інтересів необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення працевлаштування населення.

5. Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки. У цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і обмеження вивозу стратегічних видів сировини та природних ресурсів і завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоеконо­мічній стратегії України має займати визначення напрямів структурної інноваційної перебудови (на макро- і мікрорівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціо­нальних підходів до проблем, пов'язаних із занепадом тради­ційних галузей.

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, абсорбувати різного роду "шоки" (ресурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості (спричинені кон'юнктурними змінами на зовнішніх ринках) по створенню нових плацдармів для товарної експансії. У цьому відношенні особливо повчальним може стати світовий досвід.

У багатьох країнах державна політика тепер спрямовується на формування експорту капіталів із галузей, що занепадають (як засіб згортання цих галузей у даній країні і переміщення у економічно відсталі регіони). Водночас стимулюється імпорт капіталу у ті високонаукові та високотехнологічні галузі економіки, які поки що недостатньо розвинені, але мають значний експортний потенціал.

Важливою ланкою стратегії України є формування і розвиток перспективних нових експортних галузей, що ґрунтуються на науково-технічній монополії, яка (на відміну від монополії, що базується на концентрації і централізації виробництва) має коротко­строковий, нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки оперативного поєднання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з високим технологічним потенціалом, а й здатності до крупномасштабного і швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності у формуванні, захопленні і насиченні як національного, так і світового ринку.

Оскільки нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України майже в усьому залежить від ділової активності на місцях, то одним з головних стратегічних напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних цільових програм її розвитку, згідно з наказом Міністерства економіки України від 4 грудня 2006 р. № 367 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо поряд­ку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх використання", створення підприємств з участю українського капіталу за рубежем.

На рівні підприємства, як головного суб'єкта зовнішньоеконо­мічної діяльності України стратегічно визначальним напрямом є максимально можливе залучення їх до зовнішньоекономічних зв'язків. А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави технічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання підприємств.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з управліннями митної служби цільових програм, спільних заходів по відкриттю нових митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку інфраструк­тури, відкоригування режимів оформлення декларацій для низки крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв'язках вітчиз­няних партнерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування експортно-імпортних операцій, надання гаран­тій зарубіжним інвесторам та кредитів для вітчизняних експортерів.

Для досягнення успіху у діяльності з зарубіжними партнерами засадничо стратегічне значення має вирішення таких проблем:

• формування прогресивної структури експорту, створення системи його державної підтримки, включаючи фінансування,

• кредитування і страхування;

• просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки при інформаційній і фінансовій підтримці держави;

• вдосконалення імпортного тарифу;

• постійний контроль за обґрунтованістю цін та напрямами використання валютних коштів;

• досягнення сприятливого торгового режиму у відносинах із зарубіжними країнами та їх торгово-економічними органі­заціями й союзами, зняття дискримінаційних обмежень на поставки товарів з України;

• врегулювання валютно-фінансових проблем з кредиторами та боржниками України;

• координація і регулювання діяльності учасників БЕЗ України, контроль за дотриманням з їх боку інтересів держави;

• створення умов для залучення іноземних інвестицій і успішної роботи зарубіжних інвесторів.

У зв'язку з вступом України до СОТ особливої актуальності набуває питання збільшення позитивного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу і віднайдення нових резервів для забезпечення еквівалентної взаємодії національної економіки із зовнішнім економічним світом. Окрім цього треба врахувати короткотермінові тенденції, що виникають у зв'язку зі вступом України у СОТ. Адже на початковому етапі нарощування обсягів інвестиційного імпорту впливатиме на тимчасовий перехід від позитивного до від'ємного сальдо торгівельного балансу та рахунку поточних операцій, що буде фінансуватись за рахунок прямих інвестицій. Без сумніву, що у довготерміновій перспективі від'ємне сальдо поточного рахунку буде зменшуватись. Для цього в національній економіці необхідно нарощувати експортний потенціал через реалізацію інноваційної моделі її розвитку.

Національний інститут стратегічних досліджень спільно з Інститутом економічного прогнозування НАН України здійснили прогнозні оцінки динаміки платіжного балансу України до 2015 р. Цей прогноз динаміки платіжного балансу зображено в табл. 9.2.

Як видно з цієї таблиці, передбачаються багатовекторні тен­денції, пов'язані з динамікою платіжного балансу. Так прогно­зується, що середньорічні темпи зростання експорту товарів і послуг становитимуть 5-7 %, а імпорту 6-9 % [239д].

Водночас спостерігатиметься значне прискорення процесів вибуття застарілого устаткування, впровадження інноваційних технологій та новинок науково-технічного прогресу у виробництво, без сумніву, сприятиме зниженню енергомісткості та матеріало­місткості вітчизняної продукції підвищенню її наукомісткості.

У зв'язку з покращенням організаційно-правового поля в націо­нальній економіці прогнозується зниження прихованого відпливу капіталу з України, оскільки це вкрай негативно впливає на рівень капіталізації національної економіки.