- •Тема 1. Концептуальні основи національної економіки
- •1. Національна економіка як наука та її функції
- •2. Національна економіка як соціально-економічна система
- •3. Теорії національної економіки
- •4. Моделі національної економіки
- •5. Політика національної економічної безпеки
- •6. Об’єкти та методи аналізу національної економіки
- •Тема 2. Економічний потенціал країни та його оцінка
- •1. Національне багатство та економічний потенціал України
- •2. Природно – ресурсний потенціал та екологічна ситуація
- •3. Трудовий потенціал
- •4. Виробничо – технологічний потенціал
- •5. Науково – технічний потенціал
- •6. Оцінка ефективності використання економічного потенціалу
- •Тема 3. Мікро- та мезорівні економіки України
- •1. Мікрорівень економіки, підприємництво та підприємства
- •2. Споживчий попит і домогосподарства
- •3. Мезорівень національної економіки та районування територій
- •4. Регіони та оцінка їх розвитку
- •5. Мікроекономічна політика та сталий розвиток
- •Тема 4. Механізми відтворення і регулювання розвитку національної економіки
- •1. Відтворення національної економіки і макроекономічна рівновага
- •2. Регулювання та дерегулювання національної економіки
- •3. Мета, об’єкти і методи державного регулювання
- •4. Органи державного регулювання економіки та їх функції
- •5. Політика економічного зростання
- •6. Прогнозування і планування розвитку національної економіки
- •Тема 5. Галузева та регіональна структура виробничої сфери національної економіки
- •1. Загальні тенденції розвитку промисловості України
- •2. Базові галузі промисловості
- •3. Сільське господарство та аграрна політика в національній економіці
- •4. Будівельний комплекс України
- •5. Виробнича інфраструктура національної економіки
- •5. Соціально – економічне районування та регіональна політика
- •Тема 6. Ринок праці і соціальна політика
- •1. Соціальна політика та гарантії соціального захисту
- •2. Показники соціального розвитку національної економіки
- •3. Зайнятість і безробіття
- •4. Пенсійне забезпечення
- •5. Формування ринку праці
- •Тема 7. Грошово – кредитна та фінансова система національної економіки
- •1. Фінансова система України
- •2. Система кредитування
- •3. Бюджетна система України
- •4. Податкова система
- •5. Спеціалізована ринкова інфраструктура
- •Тема 9. Зовнішньоекономічні аспекти розвитку національної економіки
- •1. Нормативно – правові основи зовнішньоекономічної діяльності України
- •2. Місце України в світовому економічному просторі
- •3. Державна політика в сфері іноземних інвестицій
- •4. Зовнішня торгівля України
- •5. Платіжний баланс України
- •Тема 10. Глобалізація та перспективні моделі розвитку національної економіки
- •1. Глобалізація та економічний розвиток
- •2. Фінансова глобалізація
- •3. Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення
- •4. Інтеграція України до світового господарства
- •5. Інноваційна модель розвитку національної економіки України
2. Природно – ресурсний потенціал та екологічна ситуація
Природні ресурси — це ті елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бути використані в майбутньому для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Крім того, на соціально-економічні системи впливають і природні умови, які хоча й не використовуються безпосередньо у виробництві, але можуть полегшувати або ускладнювати функціонування господарства. У зв'язку з розвитком науки й техніки усе більше природних умов отримують економічну оцінку і переходять у розряд природних ресурсів.
За оцінками економістів, із загального обсягу природно-ресурсного потенціалу України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3% на мінеральні, 13,1 % - водні, 9,5 % - рекреаційні, 4,2% — лісові, 0,5% - на біологічні.
На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада), Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів світу) і щодо нього перебуває в більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинені країни (Японія, Італія), які не мають подібної власної ресурсно-мінеральної бази. На території нашої країни розмішується понад 7 тис. розвіданих родовищ із 94 видів корисних копалин. Деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди (80% їхніх запасів у Європі), кухонна сіль, кам'яне вугілля. Також країна мас значні запаси бокситів, мідних руд, самородної сірки, калійної солі, ртуті, каолінів, графіту, флюсової сировини і вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини (див. табл. 2.1).
Імпортну залежність Україна відчуває в поставках нафти, природного газу, більшості руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин, деревини тощо.
Таблиця 2.1
Запаси корисних копалин України
Одним з найбільш цінних ресурсів є земля. Наша країна займає надзвичайно вигідне географічне положення. Вона розташована на перехресті шляхів в Європи в Азію, з Північної Європи в Південну. Вона входить до шести країн світу з найбільшим обсягом оброблюваних земель (США – 190 млн. га, Індія - 160, Росія - 130, Канада - 46, Казахстан - 38, Україна - 34 млн. га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один із найвищих показників (наприклад, у Великобританії він становить 0,12 га, в Європі - 0,26, у світі - 0,29, в Україні - 0,65 га).
Всі землі, що знаходяться в межах країни, створюють єдиний земельний фонд України. Загальна земельна територія України становить 60,4 млн. га. Найбільшу господарську цінність мають с. – г. угіддя. Їх площа складає 41,8 млн. га або 69,4 % від площі усієї території країни. У відповідності до цільового призначення всі землі України поділяються на такі категорії:
землі сільськогосподарського призначення;
землі житлової та громадської забудови;
землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
землі оздоровчого призначення;
землі рекреаційного призначення;
історико-культурного призначення;
землі лісного фонду;
землі водного фонду;
землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Обсяг природного капіталу України становить біля 658,1 млрд. американських доларів. Найбільшу частку цього капіталу становлять мінерально-сировинні ресурси (95-96 %) і лише 4 % забезпечують сільськогосподарське виробництво продуктів харчування. Ефективність використання природного капіталу досить низька і дорівнює ефективності його використання в країнах, що розвиваються. Вкрай неефективним є землекористування. У такій ситуації потрібно шукати резерви екологічно збалансованого природокористування на основі збереження ресурсно-екологічних ніш екосистем України.
Особливо болючим є процес формування ринку ресурсів природного капіталу. Тут йдеться, насамперед, про значно занижені ціни на ці ресурси, що дає змогу деяким групам населення отримувати значні прибутки завдяки пошукові ренти у сфері природокористування. Однак цей пошук ренти, що супроводжується прибутковістю, не е наслідком дії ринкового механізму, а зумовлений лише ціновими викривленнями, що виникли в результаті макроекономічних помилок. Якщо в країнах зі сформованою ринковою економікою пошук ренти сприяє стимулюванню інновацій у виробничій і природоохоронній сфері, то в нинішніх перехідних умовах економіки України в процесі пошуку ренти переважно нічого не вдосконалюється ані у виробничій, ані у сфері природокористування, а лише здійснюється перерозподіл вартості. Це супроводжується дедалі більшою трансформацією цінового механізму, який не тільки не відображає рівень граничної рідкісності ресурсів природного капіталу, а призводить до дедалі неефективнішого природокористування. Низький економічний розвиток національної економіки, на жаль, тісно пов'язаний з саме таким пошуком ренти, що супроводжується вилученням частки вартості, створеної в галузях природокористування, на користь приватних осіб поза державним бюджетом.
Цьому також сприяє негативна тенденція, що склалась у вітчизняній економіці щодо збільшення експорту сировини, яка є ліквідною на світовому ринку. Сьогодні найбільша частка українського експорту (38 %) припадає на чорні метали. Як ліквідна на світовому та європейському ринках, ця продукція сфери природокористування створює деякі можливості та ніші для перерозподілу її вартості поза легальною економікою. В зв'язку зі значними відхиленнями між цінами пропозиції цієї продукції та цінами на неї на світовому ринку виникають тіньові потоки нелегальної ренти, яка акумулюється на особистих рахунках посередників - рентошукачів. Ці посередники об'єднуються в монопольні утворення, що особливо небезпечно.
Втрати держави від такої схеми перерозподілу вартості економічних благ, створених у сфері природокористування дуже великі..
Джерело сучасних екологічних проблем багатофакторне. Серед основних глобальних факторів формування незадовільної екологічної ситуації в Україні слід відзначити високу історичну освоєність території, що пов'язане із важливим геополітичним розташуванням України і наявністю багатого і різноманітного природно-ресурсного потенціалу.
Відсутність упродовж довготривалого періоду самостійної держави, напівколоніальний статус у складі різних держав призводив до безжалісного грабунку і експлуатації природних ресурсів. За підрахунками вчених, навантаження на атмосферу, гідросферу на території України було у 5-15 разів більше ніж на іншій території колишнього Союзу.
В умовах панування командно-адміністративної системи економіка України формувалась без урахування потреб та інтересів її народу, об'єктивної оцінки екологічних можливостей природи. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно "найбрудніших" економік — перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. На території України, що займала лише 2,7 % території колишнього СРСР, на одиницю площі було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше ніж у Радянському Союзі загалом. Четверта частина промислових викидів колишнього Союзу ще й досі лягає важким тягарем на населення України та навколишнє природне середовище. За оцінками західноєвропейських експертів, у 1990 р. втрати України внаслідок погіршення екологічної ситуації становили 15-20 % ВВП.
Територія України характеризується різною здатністю ландшафтів асиміляції техногенного забруднення. Тобто для України властиві як техногенне пошкоджені ландшафти, так і ландшафти, що здатні успішно протистояти техногенному впливу.
Високою буферністю володіють ландшафти Закарпатської, Івано-Франківської, Полтавської та Сумської областей. Водночас найвразливішими до антропогенно-техногенних навантажень є ландшафти південно-степових регіонів нашої держави: Херсонської, Дніпропетровської, Миколаївської і Запорізької областей, а також Криму. Така ситуація потребує адекватного комплексного підходу.
До 1998 р. основними напрямами розв'язання природоохоронних проблем в Україні були:
формування механізму плати за використання природних ресурсів;
інтеграція екологічної політики в стратегію соціально-економічних реформ;
розробка природоохоронних програм та проектів у пріоритетних напрямах;
створення умов і можливостей для розширення внутрішнього та зовнішнього інвестування в природоохоронну галузь.
У 1998 р. на підставі аналізу причин, що призвели до складної екологічної ситуації в Україні, за переходу до ринкової економіки та глибокої економічної кризи було практично завершено формування основ сучасної екологічної політики, яка відповідає внутрішнім потребам і знаходиться в руслі загальноєвропейського природоохоронного процесу.
Головні засади державної екологічної політики закріплено відповідними статтями Конституції України (1996), низкою прийнятих протягом 1991-98-х рр. законів України й відображено в програмному документі "Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", ухваленому Постановою Верховної Ради України (№ 188/98-ВР від 5 березня 1998 р.). У цьому документі на державному рівні проголошено довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем у системній сукупності та взаємопогодженості цілей, завдань.
Державна політика у сфері екологічної безпеки, як і в будь-якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
1) складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);
2) складання і затвердження комплексу еколого-економічних параметрів державного контролю за станом довкілля та діяльністю.
До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:
гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля;
поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;
стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;
формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.