- •Тема 1. Концептуальні основи національної економіки
- •1. Національна економіка як наука та її функції
- •2. Національна економіка як соціально-економічна система
- •3. Теорії національної економіки
- •4. Моделі національної економіки
- •5. Політика національної економічної безпеки
- •6. Об’єкти та методи аналізу національної економіки
- •Тема 2. Економічний потенціал країни та його оцінка
- •1. Національне багатство та економічний потенціал України
- •2. Природно – ресурсний потенціал та екологічна ситуація
- •3. Трудовий потенціал
- •4. Виробничо – технологічний потенціал
- •5. Науково – технічний потенціал
- •6. Оцінка ефективності використання економічного потенціалу
- •Тема 3. Мікро- та мезорівні економіки України
- •1. Мікрорівень економіки, підприємництво та підприємства
- •2. Споживчий попит і домогосподарства
- •3. Мезорівень національної економіки та районування територій
- •4. Регіони та оцінка їх розвитку
- •5. Мікроекономічна політика та сталий розвиток
- •Тема 4. Механізми відтворення і регулювання розвитку національної економіки
- •1. Відтворення національної економіки і макроекономічна рівновага
- •2. Регулювання та дерегулювання національної економіки
- •3. Мета, об’єкти і методи державного регулювання
- •4. Органи державного регулювання економіки та їх функції
- •5. Політика економічного зростання
- •6. Прогнозування і планування розвитку національної економіки
- •Тема 5. Галузева та регіональна структура виробничої сфери національної економіки
- •1. Загальні тенденції розвитку промисловості України
- •2. Базові галузі промисловості
- •3. Сільське господарство та аграрна політика в національній економіці
- •4. Будівельний комплекс України
- •5. Виробнича інфраструктура національної економіки
- •5. Соціально – економічне районування та регіональна політика
- •Тема 6. Ринок праці і соціальна політика
- •1. Соціальна політика та гарантії соціального захисту
- •2. Показники соціального розвитку національної економіки
- •3. Зайнятість і безробіття
- •4. Пенсійне забезпечення
- •5. Формування ринку праці
- •Тема 7. Грошово – кредитна та фінансова система національної економіки
- •1. Фінансова система України
- •2. Система кредитування
- •3. Бюджетна система України
- •4. Податкова система
- •5. Спеціалізована ринкова інфраструктура
- •Тема 9. Зовнішньоекономічні аспекти розвитку національної економіки
- •1. Нормативно – правові основи зовнішньоекономічної діяльності України
- •2. Місце України в світовому економічному просторі
- •3. Державна політика в сфері іноземних інвестицій
- •4. Зовнішня торгівля України
- •5. Платіжний баланс України
- •Тема 10. Глобалізація та перспективні моделі розвитку національної економіки
- •1. Глобалізація та економічний розвиток
- •2. Фінансова глобалізація
- •3. Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення
- •4. Інтеграція України до світового господарства
- •5. Інноваційна модель розвитку національної економіки України
5. Мікроекономічна політика та сталий розвиток
Мікроекономічна політика в умовах перехідної національної економіки — це система державних заходів, спрямованих на становлення і розвиток підприємництва, ринкових структур і відповідних інститутів, які визначають нові умови відтворення на рівні підприємства (фірми), обсяг і структуру споживчого попиту.
Складовими державного регулювання мікрорівня національної економіки є, роздержавлення і управління процесами приватизації; антимонопольна політика і створення конкурентного середовища; формування ринкової інфраструктури; сприяння розвитку малого і середнього бізнесу; формування дієвого організаційно-господарського механізму крупного підприємництва; вплив на процеси відтворення на рівні підприємства (фірми) і підтримання інноваційної компоненти підприємництва; управління державним сектором економіки; політика доходів і діяльність, що забезпечує споживання і нагромадження.
Мікроекономічна політика здійснюється за допомогою прямих і непрямих методів. Непряме державне регулювання (податково-бюджетна, грошово-кредитна, амортизаційна, зовнішньоекономічна політика тощо) повинно сприяти посиленню господарської самостійності й активності підприємств, створенню рівних для всіх умов господарювання. Пряме державне регулювання, певною мірою воно стримує ринкову саморегуляцію, але воно є необхідним у кожній ринковій системі. Його інструменти такі: вдосконалення законодавства; цінова політика; пряме фінансове субсидування; реструктуризація великих підприємств; держзамовлення; державні цільові програми; податкові пільги; пільгове кредитування; співпраця з союзами підприємців.
Важливим елементом мікроекономічної політики є зміна соціально-економічної структури через роздержавлення і приватизацію. Метою роздержавлення є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах.
Роздержавлення передбачає: ліквідацію диктату плану, централізованого розподілу ресурсів; комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції; приватизацію державної власності, тобто її перехід у недержавні форми (приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана).
Приватизація в Україні підпорядкована трансформації командно-адміністративного типу національної економіки у змішану економіку ринкового типу. Способи приватизації: 1) викуп об'єктів малої приватизації; 2) продаж на аукціоні; 3) продаж за некомерційним конкурсом; 4) продаж за комерційним конкурсом; 5) продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу; 6) викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації; 7) викуп державного майна, зданого в оренду з викупом; 8) продаж акцій відкритих акціонерних товариств.
Антимонопольна політика включає два аспекти: демонополізацію і регулювання діяльності підприємницьких монополій. Метою антимонопольної політики є створення ринкового середовища та сприяння конкуренції.
Сталість еколого-економічної системи — це її здатність повертатися до збалансованого стану за рахунок накопиченого власного потенціалу після відхилення, викликаного негативним впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Водночас сталий розвиток — це розвиток, здатний задовольнити потреби сучасного покоління людей, не наражаючи на ризик позбавити майбутнє покоління можливості задовольняти свої потреби. При цьому економіка повинна забезпечувати людям задоволення їхніх потреб та законних бажань, але їхнє зростання не повинно виходити за межі екологічних можливостей екосфери.
Перехід до сталого розвитку держави в цілому можливий тільки у разі, якщо буде забезпечений сталий розвиток її регіонів. Це передбачає формування ефективної просторової структури економіки країни за умови дотримання балансу інтересів усіх регіонів.
Проблеми, що вирішуються в кожному регіоні, повинні відповідати загальнодержавним завданням, але при цьому слід враховувати місцеві особливості.
З метою забезпечення сталого розвитку регіональна політика повинна передбачати:
формування регіонального господарського механізму, що регулює соціально - економічний розвиток території;
реструктуризацію регіонального господарського комплексу з урахуванням місткості локальних екосистем та вимог ринкової економіки;
• розробку комплексних міжрегіональних схем функціонування економіки, які дозволяють підвищити її ефективність. Регіон, який не відповідає ключовим ознакам сталого розвитку, не може вважатися розвинутим.
Принципи сталого розвитку:
принципи цільової орієнтації визначають як спосіб ціле утворення (демократизація вибору), так і характер цілей. Поняття «якість життя» при цьому включає і екологічну складову;
принципи організації у просторі стосуються базових підвалин регіональної еколого орієнтованої діяльності — конституційності, спільної відповідальності, еквівалентності, збереження екологічного середовища;
принципи організації у часі встановлюють деякі параметри взаємодії поколінь, зобов'язань теперішнього покоління перед майбутніми. Йдеться про не нагромадження екологічних проблем, створення екологічних резервів, необхідність прогнозування наслідків реалізації тих чи інших політико-практичних рішень;
принципи екологічної сталості відображають важливі змістовні характеристики людської діяльності, які є імперативними для забезпечення сталого розвитку регіону. Мається на увазі необхідність забезпечення відповідного рівня екологізації економічної діяльності, економізації еколого-орієнтованої діяльності, а також справедливого розподілу компенсаційних витрат, мінімальних шкідливих наслідків зворотної реакції природи;
принципи екологічної мотивації наголошують на необхідних мотиваційних передумовах ефективної еколого орієнтованої діяльності. Наприклад, у регіоні, який не є таким, що самофінансується, стимули такої діяльності будуть пригнічені за будь-яких інших обставин.
Оцінка сталості розвитку економіки регіону є основою для визначення пріоритетних напрямів розвитку та прийняття управлінських рішень. Вона дозволяє визначити відповідність (або невідповідність) розвитку території загальнодержавним критеріям, виявити специфічні особливості регіонального рівня, оцінити ступінь загрози загальнодержавній безпеці.
Сталість розвитку економіки регіону оцінюється за допомогою індикаторів — економічних, соціальних та екологічних.
Перш за все, йдеться про середньорічні темпи приросту обсягів виробництва валового регіонального продукту; виробництво валового регіонального продукту на душу населення; частку інвестицій у валовому регіональному продукті; бюджетну забезпеченість населення; коефіцієнт зносу основних фондів; частку населення з грошовими доходами нижче прожиткового мінімуму; рівень природного приросту населення (чол. на 1 тис. населення), техногенне навантаження території.
Залежно від зміни соціально-економічної ситуації, перелік та значення індикаторів може змінюватися. Важливо не допустити граничного (максимально чи мінімально допустимого) значення індикаторів, а в разі його появи забезпечити нормалізацію ситуації. Недотримання такої вимоги порушує нормальний (сталий) процес розвитку факторів відтворення, формує руйнівні тенденції, призводить до порушення сталості розвитку економіки регіону.