2. Регулювання та дерегулювання національної економіки

У системі державного регулювання важливу роль відіграють питання забезпечення економічного зростання, сприяння розвитку малого, середнього та великого бізнесу, стимулювання науково-технічного прогресу та інноваційної моделі розвитку національної економіки, а також забезпечення екологічного та соціального добробуту.

В умовах формування сучасної ринкової економіки, яка характе­ризується наявністю великої кількості не тільки малих і середніх підприємств, але й монополізованих комплексів, ринкове саморегулювання доповнюється механізмом цілеспрямованого макроекономічного регулювання.

У сучасний період держава виконує багатовекторні функції за контролем економічної діяльності: видає закони, що регулюють економічну діяльність, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального і залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встанов­лення мінімуму і максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати, регулює зональні ціни.

Першим законом України, який почав здійснювати регулюючу функцію в умовах трансформаційних процесів національної еконо­міки був Закон України "Про підприємництво". Цей закон визначає загальні правові, економічні і соціальні засади здійснення підпри­ємницької діяльності громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії підприємництва і його державної підтримки.

Закон України "Про власність ". Цей закон установлює 4 основ­них види власності: державну, колективну, приватну й інте­лектуальну.

Макроекономічне регулювання в системі національної економіки передбачає заходи держави, спрямовані на створення сприятливих макро- та мезоекономічних умов формування та розвитку підпри­ємницької діяльності через здійснення відповідних нормативно-правових та інституційних перетворень.

Мікроекономічна регуляторна політика держави має здійс­нюватись на основі дотримання таких вимог:

1. відповідність національним інтересам держави та економічній та екологічній безпеці національної економіки;

2. забезпечення рівних умов для здійснення підприємницької діяльності;

3. підтримка вітчизняного виробництва і товаровиробника;

4. підтримка інноваційної діяльності;

5. стимулювання розвитку тих суб'єктів господарювання, які реалізують науково-технічний прогрес у державі;

6. підтримка розвитку експортного потенціалу держави та стимулювання покращення його структури.

На шляху вдосконалення державного регулювання національної економіки першочерговою задачею держави є забезпечення регулярних виплат пенсій і зарплати бюджетникам.

При переході України до ринку слід пам'ятати про наявність тіньової економіки.

Дерегуляція національної економіки – це обмеження втручання у діяльність підприємницьких суб'єктів господарювання на території держави.

Дерегуляція в національній економіці передбачає:

> створення умов для реалізації економічної свободи фізичним та юридичним особам в державі;

> усунення адміністративно-організаційних та управлінсько-економічних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

> здійснення заходів з дебюрократизації на всіх рівнях реєстрації та ліцензування підприємницьких структур;

^ подолання корумпованості у різних сферах національної економіки;

> сприяння розвитку економічної кон'юнктури;

> децентралізація управління і розвиток місцевого самоврятування;

> створення передумов для вільної конкуренції в галузях і сферах національної економіки.

Механізми державного регулювання в національній економіці Фіскальний інструментарій, тобто податки і видатки держбюджету, є одним із найважливіших знарядь макроекономічного регулю­вання у перехідній економіці. Саме шляхом зміни податків та видатків забезпечують вплив на макроекономічні процеси. Фіскальна політика в перехідній економіці має вагоміше значення, ніж в розвинутій ринковій. Це зумовлено багатьма обставинами. Головною обставиною є те, що за допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, забезпе­чувати пріоритетний розвиток тих або інших галузей, впливати на структуру зайнятості, зменшувати економічні коливання, досягати природного ВВП за повної зайнятості, впорядковувати державні фінанси тощо.

У Конституції нашої держави зазначено, що Україна будує модель соціально орієнтованої ринкової економіки. Водночас глобальний капітал транснаціональних корпорацій (ТНК) не може вважатись чинником соціалізації та екологізації розвитку націо­нальних економік бідніших країн.

В умовах поляризації сучасного світу, де рівень диференціації між економічним добробутом держав складає 1:90, спостерігається значне зрощення економічних інтересів ТНК з економічними інтересами владної державної бюрократії, яка національні інтереси держави часто переводить в ранг особистих економічних інтересів з метою їх реалізації.

У зв'язку з цим стратегічним пріоритетом національної економіки України є забезпечення самодостатності економіки, що дасть можливість максимально зберегти її пріоритетні сектори: продовольчий; енергетичний; освіти та інформаційних систем; науки і нових технологій. Вони формують основу національної економічної безпеки.