- •Тема 1. Концептуальні основи національної економіки
- •1. Національна економіка як наука та її функції
- •2. Національна економіка як соціально-економічна система
- •3. Теорії національної економіки
- •4. Моделі національної економіки
- •5. Політика національної економічної безпеки
- •6. Об’єкти та методи аналізу національної економіки
- •Тема 2. Економічний потенціал країни та його оцінка
- •1. Національне багатство та економічний потенціал України
- •2. Природно – ресурсний потенціал та екологічна ситуація
- •3. Трудовий потенціал
- •4. Виробничо – технологічний потенціал
- •5. Науково – технічний потенціал
- •6. Оцінка ефективності використання економічного потенціалу
- •Тема 3. Мікро- та мезорівні економіки України
- •1. Мікрорівень економіки, підприємництво та підприємства
- •2. Споживчий попит і домогосподарства
- •3. Мезорівень національної економіки та районування територій
- •4. Регіони та оцінка їх розвитку
- •5. Мікроекономічна політика та сталий розвиток
- •Тема 4. Механізми відтворення і регулювання розвитку національної економіки
- •1. Відтворення національної економіки і макроекономічна рівновага
- •2. Регулювання та дерегулювання національної економіки
- •3. Мета, об’єкти і методи державного регулювання
- •4. Органи державного регулювання економіки та їх функції
- •5. Політика економічного зростання
- •6. Прогнозування і планування розвитку національної економіки
- •Тема 5. Галузева та регіональна структура виробничої сфери національної економіки
- •1. Загальні тенденції розвитку промисловості України
- •2. Базові галузі промисловості
- •3. Сільське господарство та аграрна політика в національній економіці
- •4. Будівельний комплекс України
- •5. Виробнича інфраструктура національної економіки
- •5. Соціально – економічне районування та регіональна політика
- •Тема 6. Ринок праці і соціальна політика
- •1. Соціальна політика та гарантії соціального захисту
- •2. Показники соціального розвитку національної економіки
- •3. Зайнятість і безробіття
- •4. Пенсійне забезпечення
- •5. Формування ринку праці
- •Тема 7. Грошово – кредитна та фінансова система національної економіки
- •1. Фінансова система України
- •2. Система кредитування
- •3. Бюджетна система України
- •4. Податкова система
- •5. Спеціалізована ринкова інфраструктура
- •Тема 9. Зовнішньоекономічні аспекти розвитку національної економіки
- •1. Нормативно – правові основи зовнішньоекономічної діяльності України
- •2. Місце України в світовому економічному просторі
- •3. Державна політика в сфері іноземних інвестицій
- •4. Зовнішня торгівля України
- •5. Платіжний баланс України
- •Тема 10. Глобалізація та перспективні моделі розвитку національної економіки
- •1. Глобалізація та економічний розвиток
- •2. Фінансова глобалізація
- •3. Глобальні проблеми та шляхи їх вирішення
- •4. Інтеграція України до світового господарства
- •5. Інноваційна модель розвитку національної економіки України
3. Сільське господарство та аграрна політика в національній економіці
Сільське господарство (с/г) є однією з основних галузей національного господарства, оскільки виробництво продуктів харчування - перша умова життя населення. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. Попит на с/г продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість міського населення. У сільському господарстві як і в інших галузях суспільного виробництва, відбувається постійний розвиток і на цій основі зростає ефективність с/г праці, що дає змогу з меншою кількістю робочої сили виробляти більшу кількість сільськогосподарської продукції.
Україна має величезні потенційні можливості для розвитку аграрного сектора національної економіки. На нашу державу припадає '/3 світових запасів чорнозему та 27 % орної землі в Європі (на одну особу в Україні припадає 0,68 га орної землі, тоді як в Європі в середньому цей показник становить 0,25 га).
За 17 років незалежності у сільському господарстві України здійснено суттєві структурні зміни, перебудовано земельні та майнові відносини. Внаслідок паювання землі біля 7 млн. селян стали власниками сертифікатів на земельні паї (частки), середній розмір яких становить 4 га.
Особливого значення набуває аграрно-промисловий комплекс (АПК). Тут виробляється 35 % валового продукту, працює 29 % зайнятого населення у національному господарстві, використовується 33 % основних фондів. Отже, розвиток господарства держави загалом значною мірою залежить від агропромислового комплексу і його головної складової - сільського господарства.
Щоб виконати ці завдання, слід здійснити комплекс заходів, що передбачають створення економічного механізму розширеного відтворення, реформування відносин власності і форм господарювання, економічного механізму, що разом з удосконаленням системи землеробства, ведення рослинництва і тваринництва, інженерно-технічного забезпечення, спрямовані на виконання відведеної рол і агропромисловому комплексу.
Водночас сільське господарство потребує суттєвого реформування. Завдання реформи випливають з вибору, який зробила країна, - входження у світове товариство і перехід на ринкові взаємовідносини. Тому основне завдання реформи - забезпечення продовольчої безпеки держави й підвищення конкурентноздатності сільськогосподарської продукції на світовому ринку.
У цілому, можна окреслити такі основні компоненти розвитку та реформування сільського господарства в Україні. Сьогодні необхідним є:
^ вивчення передового досвіду ефективної роботи підприємств в умовах ринку;
> всебічна державна підтримка розвитку фермерських господарств у с/г. На локальному рівні цьому повинні сприяти:
розвиток лізингової форми як засіб для поліпшення технічного забезпечення господарств;
розвиток експорту сільськогосподарської продукції, біржової торгівлі, подолання збитковості тваринництва.
Нарівні держави відповідно:.
^ уведення системи пільгового кредитування сільськогосподарського виробництва, негайне створення земельного банку; т
> створення сприятливих умов вітчизняним і зарубіжним інвесторам агропромислового виробництва, забезпечення гарантій для залучення інвестицій.
До найбільшої проблеми на макроекономічному рівні слід віднести становлення аграрної фінансової системи. З одного боку, вона трансформується до ринкової економіки, а з другого - головна підвалина цього процесу - товарно-грошові відносини залишаються в нерозвинутому стані.
У цілому, необхідним є зменшення податків з відповідною диференціацією їх розмірів від обсягу доходів. Нині держава переглядає свою політику щодо агропродовольчого сектора економіки, робить поступальні кроки для досягнення паритету цін у відносинах сільського господарства з державою, у відносинах з іншими галузями щодо цін на продукцію, яку вони поставляють сільському господарству. Погрібні невідкладні заходи щодо державного регулювання ринку: уведення протекціонізму цін з метою захисту внутрішнього ринку, законодавче утвердження цін підтримки і цін відтворення (еквівалентних); забезпечення паритетності обміну між сільським господарством, постачальниками ресурсів і переробниками сировини.
Важливе значення мають науково-консультаційне та інформаційне забезпечення агропромислового виробництва.
Без впровадження нових технологій виробництва і переробки сільськогосподарської продукції неможливо значно підвищити врожайність сільськогосподарської продукції, продуктивність тварин, зменшити витрати на виробництво, тобто забезпечити конкурентноздатність сільськогосподарської продукції на світових і європейському ринках..
Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.
Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети - економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.
У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтернативних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стимулювання економії і скорочення втрат.
Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необхідність перспективного визначення його господарського механізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.
Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтворення трудових ресурсів і формування нових економічних відносин. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регулювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.
Система державного регулювання діяльності приватних агро-формувань зображено на рис. 4.2.1, у табл. 4.2.1 наведено засоби державного регулювання, у табл. 4.2.2 наведено інструменти державного регулювання [11].
Таблиця 5.1
Сьогодні в Україні функціонує понад 45 тис. фермерських господарств. Однак ефективність використання ними сільськогосподарських угідь ще досить низька. Займаючи біля 3,6 % цих угідь, вони виготовляють ~ 0,8-0,9 % валової продукції сільського господарства. Як показали дослідження УААН, такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, фермери змушені приховувати результати своєї праці у зв'язку з невдалою податковою системою.
Найбільшим був, є і залишиться громадський сектор виробництва. У його користуванні перебуває 87,4 % сільськогосподарських угідь. Отже, від результатів реформування господарств цього сектора переважно залежить успіх від розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні.
Земля передана в колективну власність, розпайована між членами колективних сільськогосподарських підприємствах без виділення в натурі, які одержали документ - "Сертифікат на право на земельну частку (пай)". Законом України "Про підприємство в Україні» передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств.
Можуть також формуватися господарські товариства, зокрема такі, як акціонерні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повні, командитні, створення яких передбачено Законом України "Про господарські товариства".
Отже, законодавча база передбачає вести реформування у напрямах.
Перший, коли всі власники є членами колективу і беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею відповідно до потреби. До них можна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, які треба реформувати (на основі поєднання прав власності й колективних форм організації виробництва), акціонерні товариства закритого типу.
Є ще й така форма організації виробництва, як сільськогосподарський виробничий кооператив, створення якого передбачено законом України "Про сільськогосподарську кооперацію". У ньому зазначається, що "члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, здійснюється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами".
Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення їх на базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі: більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не сприймають одного власника, що може призвести до незадоволення селян. Крім того, це може призвести до подрібнення існуючих господарських комплексів [11; 239д].
Третій напрям реформування - це створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьому напряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте, з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж самі проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД - декілька.