1 Місце фізики у сучасному житті фізика, як і будь-яка інша наука, настійно змінюється і вдосконалюється, проте незмінним залишається один із фундаментальних принципів - принци наступності. Сучасні технології будь-якої галузі ґрунтуються не лише на нових досягненнях, а й охоплюють напрацювання класичної фізики. Вдосконалення (переважно відбуваються завдяки новим технологіям, а тому основною дисципліною «Фізики» є загальна фізика з елементами колометрії, кристалографії, фізики твердих тіл, новітніх технологій у фізиці та інш.

2.Підрозділи фізики та предмети їх дослідження.

3.Основні типи взаємодій, їх роль у формуванні всесвіту. типи взаємодій: сильна, електромагнітна, слабка та гравітаційна. Сильна взаємодія забезпечує зв'язок нуклонів у ядрі і ядерні реакції. Константа взаємодії, що характеризує її інтенсивність дорівнює 1, радіус дії 10-15 м.

Електромагнітна взаємодія: константа взаємодії 10-2 , радіус взаємодії не обмежений.

Слабкою взаємодією пояснюються всі види бета-розпаду, а також взаємодію нейтрино з речовиною. Константа взаємодії 10-13. Ця взаємодія є короткодіючою, радіус дії 10-18 м. Слабка взаємодія - змінює внутрішню природу частинок.

Гравітаційна взаємодія - універсальна, в мікросвіті її можна не враховувати, оскільки її константа дорівнює 10-38. Радіус дії не обмежений.

Механізм всіх взаємодій однаковий: за рахунок обміну частинками - переносниками взаємодії. Електромагнітна взаємодія - переносник - фотон. Гравітаційна взаємодія - переносники - кванти поля тяжіння - гравітони. І фотони, і гравітони не мають маси (маси спокою) і завжди рухаються зі швидкістю світла. Слабкі взаємодії - переносники -векторні бозони. Істотною відмінністю переносників слабкої взаємодії від фотона і гравітону є їх масивність. Переносники сильних взаємодій - глюони (від англійського слова §шо - клей), з масою спокою, що дорівнює нулю.

4 Гравітаційна взаємодія, Закон всесвітнього тяжіння. Гравтаційна взаємодія - універсальна, в мікросвіті її можна не врахо-вувати, оскільки її константа дорівнює 10-38. Радіус дії не обмежений.

Закон всесвітнього тяжіння — фізичний закон, що описує гравітаційну взаємодію в рамках Ньютонівської механіки. Закон стверджує, що сила притяганая між двома тілами (матеріальними точками) прямо пропорційна добутку їхніх мас_; і обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Закон всесвітнього тяжіння сформулював Ісаак Ньютон у 1687 році.

Джерело гравітаційної взаємодії. Напруженість та потенціал поля точкової маси.

Прискорення тіла під дією гравітаційних сил не залежить від маси цього тіла. Дана властивість пов'язана з пропорційністю (у більшість систем фізичних одиниць — рівністю) інерційної та гравітаційної маси.

У рамках Ньютонівської теорії припускається, що зміна положення тіл веде до миттєвої зміни створюваними ними поля. Тобто вважається, що взаємодія поширюєтся з нескінченною швидкістю. Дане припущення суперечить принципам спеціальної теорії відносності, яка обмежує максимальну швидкість поширення взаємодії швидкістю світла. У зв'язку з цим теорія Ньютона непридатна для опису гравітаційної взаємодії тіл, що рухаються з релятивістськими (тобто близькими до швидкості світла) швидкостями, її також не можна застосовувати у випадку сильних гравітаційних полів, які здатні прискорити тіла до релятивістських швидкостей. Теорію тяжіння Ньютона називають також нерелятивістською

Теорією гравітації.

Поле тяжіння має специфічну властивість, яка полягає в тому, що під час перенесення тіла масою т з однієї точки поля тяжіння в іншу робота сили тяжіння не залежить від траєкторії руху тіла, а зшіежить тільки від положення в цьому полі початкової і кінцевої точок переміщення тіла. Сили, що мають подібну властивість, називають консервативними, а поле таких сил - потенціальним.