5. Зміст господарського договору

Однією з характерних рис господарського договору є його особливий зміст, спрямований на забезпечення господарських потреб його сторін.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 180 ГК України). Умови господарського договору можуть на­лежати до різних типів (видів). За критерієм обов'язковості (необов'язковості) розрізняють обов'язкові (повинні включатися до договору відповідно до вимог за­конодавства) та необов'язкові (включаються до договору за погодженням сторін). За ознакою впливу на юридичну силу договору та відповідності умов певному виду договору виділяють істотні умови, звичайні умови та випадкові умови.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів да­ного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути до­сягнута згода. Відповідно до ч. З ст. 180 ГК України істотними (тобто такими, які сторони зобов'язані погодити у будь-якому разі та включити у договір) є предмет, ціна та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати наймену­вання (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відпо­відно до обов'язкових для сторін нормативних документів (державних стандар­тів, норм і правил, технічних умов та інших, зазначених у статті 15 ГК), а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України. Відповідно до статей 189-191 ГК у господарських зобов'язаннях можуть застосовуватися такі види цін:

• вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін і віддзеркалюють за­кріплений у ст. 627 ЦК України принцип свободи договору); встанов­лення вільних цін є загальним правилом ціноутворення в господарських зобов'язаннях, за винятком випадків обов'язкового застосування інших (насамперед державних цін - частини 1-3 ст. 191 ГК України); сторони та­кож, як правило, є вільними й у визначенні (за їх згодою) у господарському договорі доплат до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України);

• державні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регу­льовані (з встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від державних фіксованих цін);

• комунальні ціни, в тому числі фіксовані (встановлені в твердій сумі) та регу­льовані (зі встановленням граничного рівня цін або граничного відхилення від фіксованих цін); застосовуються, зокрема, у відносинах між комуналь­ними підприємствами (ч. 4-6 ст. 191 ГК України).

Умови договору щодо ціни мають відповідати вимогам антимонопольно-конкурентного законодавства. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує такі вимоги, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни (ч. 6 ст. 180 ГК України).

Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господар­ські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору (на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширю­ються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше). Крім строку дії договору (як загального строку), розрізняють проміжні договірні стро­ки (строки виконання окремих етапів робіт, поставки продукції тощо).

Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для пев­ного його виду, але відсутність яких у договорі не впливає на його юридичну силу (наприклад, умови договору поставки щодо асортименту, номенклатури товарів, що включаються в договір зазвичай за згодою сторін - ч. 2 ст. 266 ГК України).

До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, що віддзер­калюють специфіку договірного зв'язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору і навіть не є характерними для того виду договору, до складу якого вони включені (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника харчуванням і помешканням на час виконання робіт за договором під­ряду на капітальне будівництво).

Хоча закон вимагає, щоб у господарському договорі мали бути зафіксовані істотні умови договору, а також умови, що визнаються обов'язковими нормами спеціального законодавства (антимонопольно-конкурентного, спрямованого на захист інтересів споживачів та/або національних товаровиробників), проте в сучасних умовах господарювання сторонам при укладенні будь-якого договору доцільно керуватися найбільш поширеними моделями договорів певного виду з урахуванням своїх інтересів.

Універсальна модель господарського договору, що забезпечує належний за­хист інтересів його сторін, передбачає необхідність включення до нього умов щодо:

• предмета договору, його кількісних та якісних характеристик;

• строку дії договору та строків його виконання;

• суми договору та ціни одиниці виміру (тони, літра, метра, штуки тощо);

• порядку виконання та порядку передачі-приймання виконання;

• порядку та форми платежів;

• відповідальності за невиконання (неналежне виконання) сторонами дого­вірних зобов'язань;

• обставин, що виключають відповідальність сторін за невиконання (нена­лежне виконання) сторонами договірних зобов'язань (форс-мажор);

• способів забезпечення належного виконання договірних зобов'язань (за­става, гарантія тощо);

• порядку розгляду спорів, що випливають з господарського договору, в тому числі визначення юрисдикційного органу, а щодо зовнішньоекономічних контрактів - країни, законодавство якої застосовуватиметься під час роз­гляду спору.

Універсальні моделі господарського договору певного виду можуть передба­чатися актами рекомендаційного характеру. Так, наприклад, модель договору під­ряду на капітальне будівництво міститься в Положенні про підрядні контракти в будівництві України, що було затверджене науково-технічною радою Мінбудархітектури України 15 грудня 1993 р. (протокол № 9). Проте його можна застосову­вати з урахуванням сучасного стану чинного законодавства, в тому числі Загаль­них умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2005 р. № 668.

Різні моделі договорів на реалізацію товарів (договору поставки) передбачені правилами ІНКОТЕРМС, порядок застосування яких в Україні закріплений ст. 265 ГК та Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС)».