Контрольні запитання

1. Які характерні ознаки іноземних інвестицій?

2. Назвіть види майнових цінностей, що можуть використовуватися в процесі іноземного інвестування.

3. За яких умов іноземні інвестиції набувають спеціального правового режиму?

4. За допомогою яких нормативно-правових актів забезпечується правове регу­лювання іноземного інвестування в Україні?

5. Які категорії осіб можуть виступати у ролі іноземного інвестора?

1. У чому полягає специфіка правового становища іноземного інвестора?

6. В які об'єкти можуть вкладатися іноземні інвестиції?

7. У чому полягає корпоративна форма іноземного інвестування?

8. Чим відрізняється іноземне підприємство від підприємства з іноземними ін­вестиціями?

9. Як співвідносяться пряме та портфельне інвестування: спільні та відмінні риси?

10. З використанням яких договорів може здійснюватися іноземне інвестування?

11. Чи може поєднуватися корпоративна та договірна форма іноземного інвесту­вання? Обґрунтуйте свою відповідь.

12. Які правові режими можуть застосовуватися до іноземних інвесторів в про­цесі здійснення ними інвестування на території України?

13. За допомогою яких договорів іноземний інвестор може здійснювати інвесту­вання на території України?

14. Які характерні ознаки договору про спільну інвестиційну діяльність за учас­тю іноземного інвестора?

15. Чим відрізняються угоди про розподіл продукції від решти договорів, за до­помогою яких опосередковується іноземне інвестування?

Тема 29. Спеціальні режими господарювання

1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон.

1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон.

2. Система нормативно-правових актів про спеціальні (вільні) економічні зони.

3. Порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон.

4. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами.

5. Особливості правового регулювання господарювання у спеціальних (віль­них) економічних зонах.

2. Правовий режим концесійної діяльності.

3. Інші види спеціальних режимів господарювання.

1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

1.1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Соціально-економічний розвиток країни з урахуванням особливостей певних територій, об'єктів, галузей народного господарства, особливих (незвичних) умов господарювання тощо досягається за допомогою комплексу заходів - організа­ційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеці­альні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405);

концесії (глава 40, статті 406-410);

виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст. 413;

спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господар­ства (ст. 414);

території пріоритетного розвитку (ст. 415);

режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного ста­ну (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - С(В)ЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту С(В)ЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

• залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок висо­коякісної продукції та послуг;

впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

розвитку інфраструктури ринку;

поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку України.

О.В.Буткевич, систематизувавши положення чинного законодавства про С(В)ЕЗ, визначає їх соціально-економічне призначення (створення осо­бливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвести­цій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищен­ня конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні С(В)ЕЗ:

економічні. 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки за­стосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої бази, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпорто-замінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньое­кономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всіх суб'єктів господарю­вання С(В)ЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робо­чих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, задоволення потреб населення в таких товарах; 3) ство­рення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосу­вання світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних і вітчизняних техно­логій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених і ви­сококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потуж­ностей та інфраструктури промислових комплексів.

Визначення поняття та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон та їх класифікація міститься у відповідних актах законодавства. Крім того, доктринальне визначення С(В)ЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців (зокрема правознавців), які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В.М.Коссак, О.С.Семерак, Л.В.Крупа, О.В.Буткевич та ін.).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст. 401), С(В)ЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний право­вий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії зако­нодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте, зазначимо, це визначення надміру лаконічне й не віддзеркалює осно­вних ознак С(В)ЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначен­ням С(В)ЕЗ, запропонованим О.В.Буткевич: С(В)ЕЗ - це законодавчо визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з ме­тою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань.

Характерними ознаками С(В)ЕЗ є:

•територіальна обмеженість С(В)ЕЗ;

строковість С(В)ЕЗ;

юридична підстава запровадження С(В)ЕЗ на певній території - спеціаль­ний закон про конкретну С(В)ЕЗ;

• мета створення С(В)ЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економіч­них, соціальних та науково-технічних завдань;

• спеціальний суб'єктний склад С(В)ЕЗ: обов'язковими учасниками госпо­дарських відносин у С(В)ЕЗ є органи управління С(В)ЕЗ та суб'єкти господарювання С(В)ЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

• спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання С(В)ЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

• здійснення управління С(В)ЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розріз­няють різні види С(В)ЕЗ. Проте в актах законодавства про режим С(В)ЕЗ від­сутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, у ст. 403 ГК України міс­титься відкритий перелік С(В)ЕЗ (відповідно до цієї статті, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, техно­логічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих С(В)ЕЗ).

Згідно з постановою КМУ від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію ство­рення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» (втратила чинність на підставі постанови КМУ від 25.08.2004 р. № 1109, проте, з теоретичної точки зору, її положення можуть використовуватися), а також постанови КМУ від 24 верес­ня 1999 р. № 1756 «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної ді­яльності», С(В)ЕЗ поділяються (за різними критеріями - специфіки певного ре­гіону, мети, характеру правового режиму та ін.) на різні типи.

Залежно від особливостей певних територій (розташування, природно-кліматичні та інші умови), що зумовлює характер правового режиму С(В)ЕЗ

(сприяння зовнішньоекономічній діяльності та/або туристичній діяльності), розрізняють:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордон­ні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих С(В)ЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, тран­зит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто­-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є С(В)ЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23.03.2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; С(В)ЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим по­становою КМУ від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний р?жим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента Украї­ни від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»);

туристсько-рекреаційні зони - С(В)ЕЗ, які створюються в регіонах, що ма­ють багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, С(В)ЕЗ, створена Законом України від 18 бе­резня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»).

Залежно від мети (сприяння підприємництву за пріоритетними напрямами промислової, інвестиційної, інноваційної діяльності):

комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджу­ється спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насампе­ред експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та пере­важно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких -розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні С(В)ЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Ми­колаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони - С(В)ЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнто­ваний на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з по­дальшим упровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, райо­нів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комп­лексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. В Україні створена низка подібних зон відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» (в редакції Закону від 12.01.2006 р.): технопарк «Напів­провідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона» (м. Київ), «Інститут мо­нокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інститут технічної теплофі­зики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ), «Агротехнопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (УМБЩЕНТ) (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область), «Машинобудівні технології» (м. Дніпропетровськ).

Закон України від 22.12.2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка» регулює відносини, пов'язані із створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка» (різновид технопарку), засновниками якого є Національ­ний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення на­укового парку і можуть виконувати проекти наукового парку. Установчими доку­ментами цього наукового парку є засновницький договір і статут (визначає мету і предмет діяльності наукового парку, склад і повноваження його органу управління, порядок вступу до наукового парку та виходу з нього, формування його майна, по­рядок реорганізації та ліквідації наукового парку та інші засади його діяльності).

Науковий парк «Київська політехніка» виконує такі функції:

здійснення повного комплексу заходів, спрямованих на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва та впровадження наукоємної, конку­рентоспроможної продукції на внутрішні та зовнішні ринки;

координація наукової, інноваційної, виробничої та комерційної діяльності засновників і партнерів наукового парку;

організація і здійснення заходів щодо розвитку міжнародного та вітчизня­ного співробітництва у сфері інноваційної діяльності;

сприяння залученню іноземних інвестицій;

інформаційно-методичне, правове та консалтингове забезпечення засновни­ків і партнерів наукового парку, надання патентно-ліцензійної допомоги;

залучення і використання у своїй діяльності ризикового (венчурного) ка­піталу, підтримка наукоємного бізнесу;

залучення студентів, випускників і науковців Університету до виконання робіт з реалізації проектів наукового парку;

організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціа­лістів, необхідних для реалізації проектів наукового парку;

захист інтересів засновників і партнерів наукового парку в органах дер­жавної влади та органах місцевого самоврядування, а також у відносинах з іншими суб'єктами господарювання;

інші функції, не заборонені законодавством.

Особливу роль на транснаціональних фінансових ринках відіграють банківсько-страхові (офшорні) зони, в яких запроваджується особливо сприятли­вий режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і стра­ховим установам, які створюються за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами країни, на території якої створено таку зону; в чистому вигляді такого типу С(В)ЕЗ на тери­торії України не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко викорис­товуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залуча­ють іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у розпорядженні КМУ від 24.02.2003 р. № 77;

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а та­кож комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють С(В)ЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); за­лежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - спеціальна (вільна) економічна зона «Закарпаття») та вну­трішні (розміщені у внутрішніх районах країни - спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв»).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє терито­рії України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвести­ційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в тому числі іноземних інвесторів), які уклали дого­вір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного про­екту. Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвес­тиційної діяльності в Закарпатській області» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більше ніж на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктуризації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не мен­ше ніж 250 тис. дол. СШ А, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менше ніж 250 тис. дол. США; з третього по п'ятий рік прибуток та­кого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50% чинної ставки опо­даткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підпри­ємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вар­тість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно з законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експерт­ною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау.

За оцінкою О.В.Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створю­ються відповідно до українського законодавства, притаманні усі характерні озна­ки С(В)ЕЗ, і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів С(В)ЕЗ.