Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

3. Суть і тенденції розвитку політичних рухів

Різноманітні об'єднання громадян є невід'ємним компонентом будь-якого демократичного суспільства. їх соціально-політичне призначення полягає, насамперед, в допомозі людям у вирішенні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Відомості про об'єднання громадян зі спільними інтересами і поглядами на події і явища суспільно-політичного соціально-економічного життя йдуть уже з стародавніх суспільств. Різноманітні громадські об'єднання у різних народів створюються з певною метою впливу на суспільно-політичний і соціальний розвиток. Так, в Стародавній Греції, Стародавньому Римі, Єгипті та ін. створювались різні філософські школи, в Середньовіччя - лицарські ордени, гуманні художні і літературні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні товариства (масонська ложа, політичні клуби та ін.). Уже в XVIII ст. Шарль Монтеск'є розглядає громадські об'єднання як окреме соціальне політичне явище. На початку XIX ст. підхід до громадських, суспільних об'єднань Іммануїлом Кантом втілюється в концепції громадянського суспільства, що уже обмежується правовим статусом і свободою. Марксизм розглядає політичні відносини у державі як суспільні, тому що держава є похідною від суспільства. Лише через об'єднання індивід досягає особистої свободи. Ряд соціологів і політологів Заходу висувають на перший план біологічні та психологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. У громадському об'єднанні відіграє інстинкт індивіда до самозбереження, пошук захисту від страху буття. З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських та суспільних об'єднань в соціально-політич-ному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, диференціація їх на громадські організації і громадські суспільні рухи.

Піднесення в 80-х - на початку 90-х років масових демократичних і політичних рухів - характерна риса демократизації суспільства, потужний фактор сучасної політизації суспільного життя, що порушує інтереси величезних мас, які беруть участь в управлінських процесах суспільства, зростання політичної свідомості, спосіб, який пробуджує політичну активність мас. Під політичним суспільним рухом розуміються такі суспільні сили, що намагаються змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряди або державні органи або ж шляхом завоювання влади. Політичний рух - особлива форма суспільного руху, що визначається в найбільш загальному вигляді як спільне прагнення людей до реалізації загальної політичної мети і політичної програми.

На основі широкого поняття суспільні об'єднання виникли загальноприйняті в політології поняття громадські організації і громадські рухи. їх діяльність специфічна. Громадські організації -масові об'єднання громадян, що виникають за їх ініциативою для реалізації тривалої мети і соціальних, політичних, економічних і духовних інтересів, мають статут і характеризуються чіткою структурою. Найпоширенішими різновидностями громадських організацій є: професійні спілки, організації індивідів, ветеранів війни і праці, жіночі, молодіжні, дитячі, наукові, науково-технічні, культурно-освітні, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки і різноманітні земляцтва, фонди, асоціації та ін. Характреною їх ознакою є: документальне оформлення і забезпечення. Громадські рухи теж масові і виникають, створюються з певною метою. Та на відміну від громадських організацій, це структурно неоформлені масові об'єднання громадян та організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на реалізацію певних тактичних завдань. Основними різновидностями громадських рухів в Україні є: політичні рухи (Народний Рух України на початковій стадії), масові: демократичні рухи (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські, проти расової та національної дискримінації, націоналістичні об'єднання, соціальні, екологічні, неофеміністські та ін).

Характерною рисою, що відрізняє політичний рух від усіх інших суспільних течій і об'єднань є те, що політичний рух використовує для досягнення політичної мети політичні засоби, методи і способи, тобто завойовує шляхом масових політичних заходів і виступів політичну владу або впливає на засоби та методи здійснення політичної влади, добиваючись реалізації економічних і соціальних проблем. Один з важливих критеріїв формування політичних рухів - класовий, політичний характер. Однак основою виникнення політичного руху не завжди виступає суспільний клас. Рух може виникнути створитись соціальною верствою (інтелігенцією або будь-якою її частиною тощо), чітко певною професійною групою (групою професійних військових) або, нарешті, різноманітними позакласовими елементами тощо. В таких випадках соціальні верстви і групи, соціальні спільності діють як суспільні класи, тобто, створюючи політичний рух, відображають їх групові інтереси і прагнення, хоча і не завжди ті, що відображають і служать їх меті. Політичні рухи поділяються на рухи, створені на основі соціальних спільностей і різноманітних верств, створені на класовій основі, створені на міжкласовій основі і різноманітних соціальних верств. Певний тут критерій типів політичних рухів не є, однак, однозначним, а перехрещується з іншими.

По-перше, політичні рухи відрізняються ставленнями до існуючого політичного ладу (а також економічному) і діляться на консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні, демократичні тощо. Консервативні рухи прагнуть зберегти існуючий в суспільстві порядок, допускаючи лише мінімальні і абсолютно необхідні зміни; виступають проти спроб знищення ладу і проти його послідовного реформування і перетворення. Реформістські рухи, хоча і стоять на позиціях збереження існуючого ладу і виступають проти спроб його повалення, однак прагнуть здебільшого до реформ суспільного ладу. Революційні рухи виступають проти існуючого ладу і прагнуть замінити реформувати іншим, прогресивним. Нарешті, контрреволюційні рухи, спрямовані проти якого-небудь політичного і соціально-економічного ладу, що сформувався внаслідок перемоги революційних і реформаторських рухів, прагнуть замінити колишнім реакційним ладом, що не відображає інтереси і потреби більшості населення, а захищає корисливі інтереси окремих соціальних спільностей і правлячих політичних партій.

По-друге, політичні рухи відрізняються за ступенем і формою їх організації: стихійні політичні рухи, позбавлені організаційної побудови (найчастіше короткочасні), слабкоорганізовані політичні рухи (також короткочасні), політичні рухи з високим ступенем організації і тривалості, найбільш розповсюдженою формою яких в сучасних умовах виступають політичні партії і народні фронти. Основний критерій, що відіграє в характері і суттєвості політичних рухів саме важливе значення: ставлення політичного руху до суспільних класів, тому що інші риси політичного руху здебільшого випливають з класової природи, хоча не всі риси можна звести до неї. Основна тенденція початку 90-х років -розширення географії суспільних рухів. І в ряді країн Співдружності діють три основних види масових політич-політичних рухів них демократичних рухів і об'єднань: по-перше, народні фронти, регіональні рухи; по-друге, громадянські ініціативи; по-третє, клуби, об'єднання, товариства, асоціації, самодіяльні політичні об'єднання і партії різноманітних напрямків. їх налічується близько 3 тис, які об'єднують майже 15 млн. населення. В Україні діє більше 90 політичних рухів і об'єднань, в тому числі 40 політичних партій, які об'єднують майже 2,5 млн. населення. Виділяються основні типи рухів за політичними або соціально-політичними ознаками: патріотичні, робітничі, соціалістичні, соціал-демократичні, ліберально-демократичні, екологічні, монархічні, анархістські, анархо-синдикалістські, релігійні. Всі рухи і суспільно-політичні клуби діляться на національно-демократичні, що виникли в незалежних державах (колишніх союзних республіках) і автономних регіонах і загальнодемократичні, що виникли в регіонах Російської Федерації, Москві, Ленінграді - Санкт-Петербурзі, частково в Білорусі і в Україні, Казахстані, Прибалтиці та ін.

В сучасних умовах спектр ідеологічних координат діяльності політичних рухів і політичних партій надзвичайно широкий: від ліво-ради-кальних до ираво-консервативішх. Причому, динаміка, що міняє ситуацію в Україні і в країнах Співдружності, вносить корективи в різноманітну політичну карту суспільних рухів. Змінюються самі межі між політич- * ним і иеиолітичиим, правим і лівим, консервативним і радикальним. Націопальїіо-демократичііі і загальнодемократичні рухи відрізняються не тільки за масовістю, але й за стратегічною метою, прийомами, засобами, що використовуються в практичній діяльності; соціальпо-психологіч-пими настановами. Тому народні фронти, об'єднання і політичні партії в Україні, в Російській Федерації, Білорусі, в національних незалежних державах Прибалтики, Середньої Азії, Казахстані і Закавказзі мають істотні відмінності, хоча за структурою і назвами однакові.

Народні фронти - широкі об'єднання різнорідних суспільних, політич- . них груп, союзів, об'єднань, що виступають на загальнодемократичній платформі. Утворення народних фронтів йшло двома шляхами: об'єдиап- , пя неформальних груп, що вже склалися (Московський, Уральським, Донецький, Житомирський, Сумський народні фронти); первісно аморфна загальнодемократична платформа різноманітних політичних сил служила необхідним середовищем для утворення тривалих структур па півдні України (Миколаївський, Одеський народні фронти), в Російській Федерації (Ярославський, Челябінський, Новосибірський, Омський народні фронти), в Білорусі - народний фронт та ін. На початку 90-х років активізувався розвиток народних фронтів і рухів в Узбекистані, Молдові, в Абхазії, Південній Осетії, Дагестані, Чечено-Іигушетії, Бурятії та іп. В політичній географії виникали і нові осередки: Донбас і Воркута, Вологда і Петрозаводськ, Одеса і Придніпров'я та ін. Народний фронт -модель парламенту, спонтанно утворений громадянський форум. В Україні, Російської Федерації, Білорусі і інших незалежних державах Співдружності існує близько 140 народних фронтів і об'єднань; за структурою і формою діяльності загальнодемократичні.

Націопальпо-демократичпі народні фронти, спочатку створені як єдине ціле, перетворилися в союзи, об'єднання різнорідних політичних партій, об'єднань, товариств (Народний Рух України, що об'єднує ряд політичних партій - Українську республіканську, Демократичну партію України, товариство «Меморіал», товариство української мови), Громадянський конгрес та іи. Рух за відродження Донбасу охопив найрізноманітніші суспільні об'єднання і поставив своєю метою економічне, соціальне і культурне відродження Донбасу. В Києві, а згодом в Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові та інших промислових центрах утворюються Союзи трудових колективів, що перетворились в Союз трудових колективів України та ін. Утворенню народних фронтів, демократичних рухів звичайно сприяють специфічні умови - наявність відокремленого, невключеного в культуру докорінного населення іншомовних верств, помилки національио-демократичиих рухів у проведенні національної політики, що приводять до обмеження інтересів представників інших національностей.

Громадянські ініціативи і суспільно-політичні клуби, па відміну від народних фронтів не масові об'єднання. Кожний з суспільно-політичних клубів складається не більш, аніж з 30-50 постійних участків. Для багатьох клубів і об'єднань характерні мобільність числа учасників, зміна назв і декларованих програм, певна фракційність і боротьба за внутрішнє лідерство. Клуби і об'єднання складаються з ініціативного «ядра» і певного кола «що співчувають». Але є і організації з жорсткою структурою, індивідуальним членством тощо. Найбільш розповсюджені україпсько-патріотичиі, російсько-патріотичпі, білорусько-патріотичпі та інші об'єднання: патріотичний союз «Росія» в Москві і Російський паціональио-патріотичний центр в Петербурзі, Новосибірське історико-патріотичпе об'єднання та іп. Багато об'єднань і рухів існує і в Україні: «Гласність» в Києві, «Плюралізм» (Донецьк), Демократичний союз (Полтава), Запорізька Січ (Запоріжжя) та ін., що ставлять метою - відродження України па ідеї сильної державності, протидія сепаратизму, відновлення православ'я як духовної основи української нації, створення «чисто споріднених державних і культур-, них інститутів, проведення радикальних реформ, сприяння розвитку традицій і звичаїв українського народу». Розповсюдження в Україні отримав і такий тип самодіяльних об'єднань: дискусійні клуби з широким спектром в них проблем, що обговорюються («Громадянська ініціатива» - Запоріжжя, «Листопад» - Харків, «Референдум» - Тернопіль, «1 грудня» - Київ та іп.).

Значною групою суспільних об'єднань - демократичні клуби, групи та асоціації, що становлять широкий спектр і асоціації суспільних інтересів. В Україні їх налічується більш 600. Це іі клуби руху демократичних реформ в Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Миколаєві, Полтаві та інших, це й клуби альтернатива, клуби соціального відродження України та in. Загальна позиція клубного руху - підтримка радикальних реформ в політичній, економічній і соціальній сферах, прагнення до суспільного самоврядування, відновлення ролі людини в суспільстві. Існують майже в усіх великих містах України політичні, партійні клуби, що виступають за демократизацію України, створення незалежної правової держави. Виникають і діють робітничі клуби в період страйкового руху. Є декілька десятків робітничих клубів і специфічних робітничих об'єднань - страйккомів, що виникали як тимчасові, але потім стали постійно діючими, підтримують між собою зв'язок через оргкомітети страйків тощо, координують свою діяльність.

Процеси, що відбуваються в політичному житті ряду країн Європи, в Росії, Україні, Білорусі та інших незалежних державах Співдружності, привели до руйнування тоталітаризму, відкрили простір для розвитку демократії, розчистили новим політичним силам шлях до влади. Однак в мирних умовах, особливо, якщо антитоталітарпим рухам не протистояла серйозна політична сила, їх роль зменшувалася, надала. Всередині масових аптитоталітарних рухів почався процес хитання і розброду. Але ці рухи викопали «критичну функцію» у ставленні до тоталітаризму. Поглиблення суперечностей між тоталітарним режимом і потребами суспільно-політичного розвитку народів привело до розхитуванню устоїв державного ладу, політичної системи, деформації ряду політичних процесів. В таких умовах і виникають масові рухи, що ставлять метою національне відродження тощо. Головне ж, суспільно-політичні рухи виникають з метою не поліпшення існуючого ладу, не руйнування, а його реформування, демократизації тощо.

І хоча політичні партії мають ще більшу силу в політичному житті країни, немалі потенції, все ж треба визнати відносини між громадськістю та державою можуть регулюватися не обов'язково через політичні партії. Поява незалежних кандидатів, що висуваються від різноманітних зацікавлених соціальних спільностей, верств, які, використовуючи нову комунікаційну техніку, одержують безпосередній доступ до виборців через канали телебачення та пресу, зростання рівня загальної та політичної культури мас дадуть можливість кандидатам від зацікавлених груп, виявити себе безпосередньо, минаючи більші політичні партії. В будь-якому випадку, в політичному процесі центр ваги переміщується від великих організацій з їх апаратами в невеликі соціальні групи, які складаються з дуже активних організаторів процесу політичної мобілізації та формування політичної діяльності. В кіпці 80-х - першій половині 90-х років на базі розгортання політичних рухів формуються різноманітні політичні партії. Нові суспільно-політичні об'єднання в Україні, в Російській Федерації, Білорусі, в Прибалтиці та інших регіонах виникли внаслідок демократизації суспільного життя. Але комуністам не вдалося па початку 90-х років відразу очолити формування національної свідомості, стати виразником національної ідеї. їх випередили та за них зробили ліберальні, соціал-демократичпі, сепаратисти ськи налаштовані сили. Тоді ж у засобах масової інформації нагнічується націоналістичний психоз, ідеалізується буржуазне минуле, перекреслюються всі соціальні і культурні зміни, що відбулися за роки Радянської влади, ведеться пропаганда з тим, щоб примусити комуністів разом зі своїми союзниками піти з політичної арени. Іде бурхливий процес політичного плюралізму думож і багатопартійності в усіх сферах суспільного життя держави. Політичний плюралізм -реальність політичного життя сучасності. Під соціально-політичним плюралізмом розуміється один з принципів суспільно-політичного устрою, за яким суспільно-політичне плюралізму життя включає безліч різноманітних взаємозалежних і разом з тим автономних соціальних і політичних партій, організацій, груп, настанови, ідеї та програми яких постійно порівнюються у змаганні, конкурентному суперництві між собою. Політичний плюралізм нерозривно зв'язаний з плюралізмом культурним, що стверджує право кожної людини дотримуватися будь-яких поглядів і проповідувати їх, повага до інакомислення, принципи дискусій і компромісу в політичному процесі.

Традиція політичного плюралізму йде від античності, але широке розповсюдження та систематичне обґрунтування плюралізм одержує в період становлення буржуазних суспільно-політичних систем. Доктрина політичного плюралізму віддає перевагу індивіду та соціальній групі, вважаючи їх первинними в політичній структурі та державі. Плюралістична система тяжіє до децентралізації, до різноманітності центрів влади, що в ідеалі розподіляється між суспільними групами. Жодна окрема організація не може і не повинна представляти все суспільство та нав'язувати свою владу. Суспільні інтереси формуються на основі приватних інтересів. Згідно з принципами політичного плюралізму, ніхто не може володіти правом на монополію, на остаточну, вищу істину, на єдиний рецепт досягнення загального добробуту. Вільне суперництво ідей і інтересів вважається природним станом соціального організму. Всяке порушення принципу політичного плюралізму має небезпеку тиранії, веде до застою і неефективності.

Аналіз характеру та ролі політичних сил, що формуються в Україні, пояснює їх рядом обставин. По-перше, в період застою в суспільстві загострилися суперечності між більшістю трудящих, незадоволених станом справ у країні та офіційними суспільно-політичними та господарськими інститутами, багато з яких загрузли в бюрократизмі, відомчому егоїзмі, бездіяльності. Демократизація, розвиток гласності створили умови для легалізації суперечностей. Відкрилися «шлюзи» для соціально-політичної активності людей, відображення в_реальному плюралізмі думок, підходів, альтернативних концепціях поновлення, навальним розвитком політизованих самодіяльних формувань.

По-друге, труднощі та суперечності, що виникли в процесі демократизації суспільства, поглибленні кризи економіки та влади, різке падіння матеріального добробуту більшості населення відображали процеси поляризації соціальних спільностей, зростання злочинності, загострення міжнаціональних відносин тощо. Всі зміни і соціально-полпичні процеси в суспільстві викликали зростання соціально-політичної напруженості в суспільстві, політизації мас, їх опозиційної активності, падіння авторитету соціалістичної ідеолога; поляризація оцінок сучасних реальностей, підходів до подолання труднощів. Всі такі фактори створили соціально-політичний і ідеологічний грунт для плюралізму, появи різноманітних політичних партій і політичних об'єднань, складної системи їх БЩНОСИНЗ інститутами влади. Важливою причиною розвитку політичного плюралізму - поява і зростаюче розчарування широких верств населення в офіційно панівних структурах. Багато хто зневірився і стали шукати інші організаційні форми поновлення, захисту прав і сво-fxx), інтересів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.