Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

:Істотні відмінності у взаємовідносинах держава і церква

Держави з церквою виникають лише в умовах влади Рад в період перебудови, що виступає перехідним від радянського до пострадянського етапу в державному устрої. Жовтнева революція принципово вирішила релігійне питання. В його основу покладено два докорінних принципи: відділення церкви від держави і школи від церкви, що забезпечують свободу совісті і віросповідання. Вже з самого початку встановлення Радянської влади, народний уряд прийняв ряд законодавчих актів: про секуляризацію церковних земель нарівні з поміщицькими землями; про передачу виховання і освіти з духовного відомства у ведення міністерства народної освіти і передачі йому також середніх і вищих духовних шкіл, семінарій, академій; про перехід актів громадянського стану (народження, шлюбу, розлучення, смерті) від церкви в державні органи і ліквідації інституту військового духівництва; про припинення державного фінансування церковних об'єднань. Тоді ж російська православна церква визначила свою негативну позицію у ставленні до держави, хоча ще не мала ясного уявлення про ті реформи, що вживе Радянський уряд і навіть незалежно від них. Тут вирішальну роль відіграли не церковні інтереси, яким доки ще нічого не погрожувало, а інтереси суто політичні.

Вороже ставлення заможних класів до Жовтневої революції не могло не зустріти співчуття і підтримку верхівки церкви, яка за своїм соціально-економічним становищем і світоглядом примикала до поміщиків і буржуазії, і, як правило, поділяла їх політичні погляди. Відбився і вплив тих кіл церкви, що особливо підтримували царську реакцію в боротьбі проти революційного руху. Великий вплив на позицію церкви мали представники російської інтелігенції, особливо професура, вище чиновництво і генералітет, зайнявши непримиренну позицію у ставленні до революційного перевороту і відкрито виступили проти Рад. Церковний Собор російської православної церкви одностайно засудив Жовтневу революцію. В рішеннях Собору декларувалися нове правове становище православної церкви, висувалася ідея христі-анізації держави. «Всяка влада повинна бути християнським служінням», «політичний лад має бути пройнятий християнським духом». Тому глава держави, міністри освіти і сповідування, їх заступники повинні бути православними людьми. Собор вимагав поширення впливу церкви на всі сфери життя держави і суспільства, а радянську державність проголосив «царством звіра».

Клерикальні домагання православної церкви заперечувалися навіть Тимчасовим урядом, а тим більш не могли бути прийняті Радянською владою. Це добре розуміли самі церковники, але висували їх свідомо з метою загострення відносин з державою. Аналізуючи радянський декрет «Про відділення церкви від держав и і школи від церкви» (23 січня 1918 року), важливо відзначити, що основний зміст - демократичне рішення релігійного питання, характерне для багатьох тодішніх демократичних держав. Відділення церкви від держави і школи від церкви в різних специфічних формах мало місце в ряді країн Заходу - в Франції та Італії, а також в Японії, входило в програму лівих партій і навіть кадетів в Росії. Принцип свободи совісті в Росії, що лежить в руслі демократичних прав особи, діяв в багатьох країнах, означаючи лише свободу віросповідання. Вперше Радянська влада надала свободу віросповідуванню, здійснила право вибору релігії і право виходу з православ'я і переходу в інші конфесії, права невіруючих зберігати свої погляди і поширювали невірство. Порівнювались в правах перед законом всі конфесії, надавалося вільне відправлення релігійного культу всім без винятку церквам, а не тільки православним. Відміна релігійної присяги і клятви, релігійних обрядів і церемоній в державних установах, також випливало з принципу відділення церкви від держави. Здійснювані Радянською владою заходи, спрямовані на демократизацію віросповідних відносин, ніскільки не ущемляли прав церкви, декларувалося вільне відправлення релігійної обрядовості і не містились жодні атрибути державного управління церквою. Однак ряд положень Декрету виходять за межі демократичних перетворень, відображаючи класове спрямування політики Радянської держави та необгрунтовану тенденцію прирівнювання церковних об'єднань до буржуазно-поміщицьких організацій, оскільки вони і тоді діяли у згоді. Декрет позбавляє церковні та релігійні общини права володіти власністю, права юридичної особи, націоналізує все церковне майно, оголошуючи його народним надбанням.

Правда, секуляризація церковної власності неодноразово мала місце і при царизмі, але й тоді націоналізація була ис повною, залишаючи у церкви значну частину її власності. Жорстокі обмеження прав церкви Радянською владою пояснювалися антира-дянською політикою більшості церков. У боротьбі проти декрету, що обмежив права церкви, згуртувалось більшість релігійних об'єднань, що стали на шлях контрреволюційної боротьби проти Радянської влади. В білогвардійських арміях Деникіна і Колчака бились екіпіровані за рахунок коштів церкви «полки Ісуса», «полки Богородиці», «полки святого духу», «дружини святого хреста», і багато інших військових частини. Активна ворожість і діяльність духівництва (не тільки православної, але й інших конфесій) не могла не викликати відповідних заходів з боку радянського уряду. Жоден державний лад не може терпіти такої діяльності, не могла його терпіти і молода Радянська влада тим більш, що країна знаходилась тоді в кільці ворожої блокади і героїчно чинила опір натиску переважаючих сил внутрішніх і зовнішніх ворогів. Тому позиція держави у ставленні до тих священників, які стали на шлях боротьби проти Радянської влади, була такою ж, як і у ставленні до інших політичних супротивників. Ворожістю церкви до Радянської держави пояснюється і застосування репресій. Але тут допущені й серйозні помилки, через які постраждали не тільки контрреволюціонери, але й багато священників і навіть мірян, непричетних до антирадянської боротьби.

Мабуть, одностороннім підходом можна вважати пояснення тільки антирадянською позицією церкви обмеження її прав і служителів, масове закриття в 30-х роках церков, монастирів, духовних навчальних установ, репресії. Адже і після переходу церкви в 20-х роках при митрополиті Сергії на лояльні позиції у ставленні до держави, політична недовіра до церкви збереглася, адміністративні і репресивні заходи тривали, а в законодавстві не тільки не пом'якшилися умови діяльності церкви, а, навпаки, одержували дальше погіршення. Закріплюється обмеження церкви суто релігійними функціями, забороняється культурно-просвітницька, благодійна, морально-виховна, виробничо-господарська функції. Лише згодом в 40-х роках церковним об'єднанням дозволено виробляти церковну начиння, предмети релігійного культу, купувати транспортні засоби і приміщення для релігійної мети. Важливою причиною тих ненормальних відносин, що складалися між радянською державою і церквою, вважається укорінене помилкове уявлення про церкву, як «політичну ворожу» силу, що протистоїть будівництву нового суспільства.

Дискримінація церкви і віруючих поєднувалася з піднесенням ролі атеїзму як державної ідеології. Задумана як теоретична полеміка з науковою ідеологією, атеїстична пропаганда перетворювалася в антицерковну з грубим ганьбленням релігії та церкви. Висуваючи завдання подолання релігійних забобонів, атеїзм пророкував швидке відмирання релігії, незважаючи на відносно високий рівень релігійності населення. Розбещування, що виступали під гаслом наукового атеїзму, насправді нічого загального з ним не мали. В науковому атеїзмі, що увібрав найціннішу спадщину багатовікової історії, є категоричне засудження будь-яких спроб обмеження прав релігії, церкви, віруючих, неприпустимість підміни теоретичної боротьби з релігією, що ведеться у всьому світі, політичною війною держави проти церкви та її ідеології. Але заради справедливості поряд з людьми, які спотворили суть і засоби атеїзму, безкорисливо діяли багато тисяч справжніх атеїстів, які несли в маси науковий світогляд, роз'яснювали віруючим і невіруючим проблеми природи, суспільства, людини. Неправдивими тлумаченнями суті релігії та церкви багато в чому визначається курс політичної партії, що править, і держави у ставленні до церкви та релігії, прагнення ізолювати церкву від суспільства.

Лише в період Вітчизняної війни (1941-1945 років) багато в чому змінилося ставлення держави до релігії і церкви у зв'язку з патріотичною позицією російської православної церкви, що внесла значущий вклад в перемогу над фашизмом. На кошти церкви і віруючих побудовані авіаційна ескадрилья і танкова колона та ін. За період війни по приходам церквами передано більш 200 мільйонів карбованців на потреби фронту. Керівництво Радянської держави врахувало це православній церкві, що виступала стабілізуючою суспільно-політичною силою. Церква діяла в інтересах державної політики і в миротворчій діяльності. Враховувалося також і те, що на територіях, що зазнали фашистської окупації, православні церкви не закривалися, а частина закритих з них до війни спромоглися відновити діяльність. Створена Рада у справах російської православної церкви мала право остаточного рішення питань про відкриття або закриття храмів, що перешкоджало свавіллю місцевої влади. Однак російська православна церква, задовольнившись виконанням ряду своїх побажань, не виявила достатньої наполегливості, щоб використовуючи нові сприятливі умови поставити у реальну площину питання про відновлення багатьох тисяч раніше закритих храмів тощо. Незважаючи на довголітнє обмеження інтересів церкви і віруючих, на грубі порушення органами влади своїх же законів, керівництво церкви у виступах, в тому числі і за рубежем, давало незмінно високу оцінку політики Радянської влади у ставленні до релігії і церкви, дезорієнтуючи суспільну думку на Заході.

Сучасний етап в життєдіяльності православної церкви бере початок з перебудона сучасному етапі приблизно з середини 80-х років, коли взятий курс на демократизацію суспільно-політичного і духовного життя суспільства, на відмову від адміністративно-командних засобів управління державою, на виправлення помилок викривлень, в тому числі і у ставленні до релігії і церкви. В основі нових підходів державних органів до релігії лежало попередвизначення помилкових концепцій та дій, широко розповсюджених в період Радянської влади. По-перше, відділення церкви від держави трактувалося як відділення її від суспільства і тому ЇЇ функції законодавчо обмежувалися винятково відправленням релігійного культу. Тепер церква зізнається не тільки релігійною установою, але й соціальним інститутом, покликаним до виконання важливих суспільних функцій, що виходять за межі релігії і традиційно притаманних церквам всього світу. По-друге, релігія розглядалася Радянською державою і атеїзмом, як чужорідний елемент в суспільному організмі, що підлягає витисненню і відмиранню. А звідси випливала дискримінація церкви й в тому числі віруючих в повсякденному житті. Тепер релігія набула справедливого розуміння як одна з рівноправних форм суспільної свідомості і важливий елемент національної культури, що відображає погляди почуття мільйонів людей, що заслуговує високої поваги суспільства. Держава визнала необхідність створення сприятливих умов для задоволення релігійних потреб віруючих та виконання своїх функцій церквою.

Відновлюючи історичну справедливість у ставленні до релігії і церкви, уряд України на новій концептуальній основі переглянув статус церкви, її права і функції, її взаємовідносини з суспільством і державою. Держава повернула православній церкві сотні храмів, десятки монастирів, раніше відібраних у неї або які припинили своє функціонування з інших причин. Широко розгорнулося будівництво нових храмів, чисельність яких в п'ять разів вище рівня 80-х років XX ст. Виникло та діє багато нових релігійних навчальних закладів різних рівнів для підготовки священників і богословів. Православна церква отримала самі широкі і, по суті, необмежені можливості для діяльності в найрізноманітніших галузях: благодійної, охорони здоров'я, культурно-просвітницької, релігійно-пропагандистської, редакційно-видавничої, господарської, виробничої. Церква володіє правом власності і юридичної особи, створює необхідні їй підприємства і організації, свої видавництва і друкарні, культурно-просвітницькі суспільства, недільні школи, бібліотеки і читальні, крамниці для продажу релігійної літератури, видає багато десятків газет, журналів, використовує для своєї мети і загальні засоби масової інформації. Церква має опорні пункти в сфері охорони здоров'я і соціального забезпечення. Проголошена в законах України рівність прав і можливостей всіх віросповідань справді здійснила високі права лише для однієї православної церкви. Саме їй одній виявляються всілякі привілеї і почесті, хоча в Україні є і ряд інших впливових конфесій. Тисячоліття Хрещення Русі відзначалося в усій країні не тільки як церковна, але й як державна подія великого масштабу. Різдво і Пасха стали державними святами. Релігійні церемонії і обряди за законом, що проводяться в самій церкві або в будинку віруючих, тепер проводяться на території державних і суспільних підприємств і установ. Найрізноманітніші громадянські події, особливо урочисті акти, супроводжуються церковним освяченням - відкриття нових підприємств або цехів, проведення ярмарків, конференцій, спуск на воду нових кораблів, багато іншого, як і в царський період, благословляється молитвою священника з окроплянням об'єкту «святою» водою.

Серйозні зміни сталися в структурі православної церкви в Україні. В минулому єдина православна церква, що функціонувала під егідою Московської і всія Русі патріархії - російської православної церкви. Сама велика її частина залишилася в складі Московської патріархії на колишньому правовому становищі - Українська православна церква московського патріархату, інша ЇЇ частина проголосила себе автономною православною церквою Київського патріархату - УГЩ-КП. Третя виникла шляхом відриву від неї - Українська автокефальна церква. Найбільша з них -Українська православна церква московського патріархату об'єднує більш п'яти тисяч парафій. Інші церкви значно менші. Починаючи з 90-х років з боку державної влади України вживалися неодноразові спроби об'єднання всіх церков України під егідою Київського патріархату. Рішення про їх об'єднання прийняте на Архієрейському соборі (червень 1992 року) з участю колишнього президента України Леоніда Кравчука та уряду. Це пряме порушення принципу відділення церкви від держави. Активно втручаються в справи церков України і деякі депутати парламенту, які особливо впливають на Українську православну церкву Київського патріархату. На помісному Соборі Української автокефальної православної церкви створено керівний орган - Вища Церковна Рада, до складу якої, поряд зі священнослужителями, увійшли політичні діячі, депутати парламенту.

Демократична, правова держава повинна однаково ставитись до релігії і до атеїзму, не надавати жодному з них будь-яких переваг або привілеїв, рівно застосовувати до них законодавство про свободу совісті і віросповідань. Необхідно суворо охороняти світський характер держави від втручання релігій, протидіяти клерикалізації суспільного життя, несумісного з інтересами населення - віруючих і невіруючих. Тільки при старанному дотриманні законодавства і конституційності держава спроможеться забезпечити лояльне співробітництво і невіруючих у боротьбі за поліпшення умов віруючих, за моральне оздоровлення суспільства, за зміцнення справжньо демократичних основ розвитку.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.