- •Содержание : Політологія - Кремень
- •Передмова
- •1. Політика - соціальне явище
- •Що ж таке політика.
- •Методи і способи вивчення політики
- •Становлення та розвиток політичних знань
- •2. Політичні вчення в середньовіччі
- •Політичні ідеї Фоми Аквінського
- •3. Проблеми теорії політики в епоху відродження
- •4. Політичні вчення в XVI -XVII ст.
- •5. Розвиток політичної думки XVIII ст.
- •:6. Політична думка в європі кінець XVIII - XIX стст.
- •Політичні ідеї в росії
- •7. Сучасні політичні вчення заходу
- •Формування політичної думки в україні
- •Ідеї обмеженої монархії
- •Теоретична політична соціологія в росії і україні
- •Іван франко
- •3. Соціально-політичні вчення про національно-культурне відродження та державність
- •Розділ другий. Політична влада і політична система. Влада - явище суспільного життя.
- •1. Поняття та структура влади.
- •Суб’єкт влади
- •2. Засоби, процес і види влади
- •Тип влади
- •Державна влада
- •Економічна влада
- •Види влади
- •Політична легітимність
- •Функції бюрократії
- •Політичні відносини
- •Функції політичної системи, механізм
- •Типи політичних систем
- •3. Формування політичної системи і державності україни
- •Формування державності україни
- •Політичний процес
- •:Політична культура — умова розвитку політичного процесу
- •2. Політична участь. Стратегія і тактика в політиці
- •4. Політична стабільність. Типи політичних процесів
- •Людина і політика
- •1. Особа в політиці
- •:2. Концепція прав людини: історія та сучасність
- •Класифікація прав людини: Позитивні і негативні права
- •Соціальна структура суспільства та соціальні інститути
- •Проблема прав людини в різноманітних суспільних системах. Політичні теорії про соціальну стратифікацію
- •2. Соціальна структура суспільства
- •Політичні партії та партійні системи. Політичні рухи
- •1. Політичні партії: суть і роль в суспільстві
- •2. Сучасні партійні системи і їх суть
- •3. Суть і тенденції розвитку політичних рухів
- •Політичне лідерство
- •1. Суть та роль політичного лідерства в суспільстві
- •Політична свідомість. Політична культура
- •: Масова політична свідомість.Типи
- •:3. Політична культура: роль у політичному житті суспільства
- •Функції політичної культури
- •Політика і мораль
- •2. Політика і мораль як система
- •Професійний політик
- •Політика та ідеологія
- •1. Природа і суть сучасних політичних концепцій
- •2. Основні ідеологічні течії сучасності
- •Консервативність
- •Лібералізм
- •3. Альтернативне бачення суспільного ладу
- •Розділ третій. Держава і політика
- •1. Поняття держави та її природа. Що таке держава?
- •2. Форми політичного правління і державного устрою
- •Форми правління
- •Змішані форми побудови
- •2. Громадянське суспільство і правова держава
- •Політичні режими: суть та типи
- •Типи політичних режимів
- •3. Тоталітаризм
- •Особливості політичного життя
- •3. Авторитаризм
- •4. Ліберально-демократичний режим
- •5. Політичний режим демократії
- •5. Політичний режим демократії
- •Національна політика і формування суверенної держави
- •Політика національної згоди - гарантія державної самостійності
- •Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України
- •Економічна політика Взаємозв'язок економіки і політики
- •Мета економічної політики
- •Функції держави в ринковій системі
- •Соціокультурний процес і політичне реформування
- •1. Культура україни в соціально-історичному вимірі
- •2. Соціокультурний аспект політичних реформ в україні
- •Політика та релігія
- •1. Зміст та класифікація релігійних вірувань
- •2. Релігійно-клерикальні концепції
- •3. Співвідношення політики і релігії
- •Основна ідея священних книг
- •:Істотні відмінності у взаємовідносинах держава і церква
- •Екологія і політика
- •1. Основні поняття і предмет соціальної екології
- •2. Актуальні проблеми соціальної екології
- •3. Проблеми формування і управління соціоприродною системою
- •:4. Види екологічної освіти
- •5. Екологія людини в західній Європі
- •Міжнародна політика
- •1. Сучасний суспільний прогрес
- •2. Міжнародна політика XX сторіччя
- •3. Україна у світовому співтоваристві
- •5. Майбутнє і суспільний соціальний прогрес
- •Політичні конфлікти і кризи
- •1. Природа і суть політичного конфлікту
- •Типи політичних конфліктів. Моделі кризового розвитку конфліктів
- •2. Політичний тероризм і його різновиди
- •Воєнна політика: держава та армія
- •1. Армія - знаряддя воєнної політики
- •Політичні засоби реалізації національної безпеки
- •1. Суть концепції національної безпеки
Теоретична політична соціологія в росії і україні
З середини XIX ст. почався бурхливий розвиток соціології, політичної соціології, що зв'язано з іменами учених соціологів Огюс-та Конта, Карла Маркса, Герберта Спен-Сера, Габріеля Тарда, Лестера Уорда, Еміля Дюркгейма і ще багатьох. Значний внесок у розвиток політичної соціології внесли і вчені Росії та України: Петро Лавров, Микола Данилевський, Микола Карєєв, Максим Ковалевський, Питирим Сорокін та ін. Тоді ж зароджується і марксистська соціологія - історичний матеріалізм. Політична соціологія стає дедалі більше ключовою наукою, що пояснює закономірності розвитку суспільства, суспільних відносин. Чітко обґрунтовується і тенденція розвитку політичної соціології в Україні. У другій половині XIX ст. в історії суспільно-політичної думки в Україні визначне місце займає творчість Михайла Драго-манова - історика, відомого етнографа, публіциста, Сергія Подо-лінського- відомого політичного діяча, Михайла Павлика - письменника, Івана Франка, Лесі Українки - революційних демократів та ін. В 60-70-і роки в Україні провідною течією в суспільно-політичному житті виступає ідеологія революційного народництва. її представники - Павел Аксельрод, Андрій Шеляров, Микола Кибальчич та ін.
Скасування кріпацтва дещо пожвавило ліберальний та демократичний рухи в Україні. Одним із прихильників лібералізму в суспільно-політичному житті виступає Михайло Драгоманов (1841— 1895 pp.). Його суспільно-політична концепція поєднувала соціалістичні ідеї, ідеї соціальної рівності і справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідністю політичної боротьби. Успадкувавши традиції Кирило-Мефодіївського товариства, Михайло Драгоманов розвивав їх. Це знайшло відображення в програмі «Громади» (1880), підписаної Сергієм Подолинським, Михайлом Павликом та Михайлом Драгомановим. Всі твердо відстоювали автономно-федеративні позиції у вирішенні соціально-економічних та державно-правових питань розвитку слов'янських народів. Визначаючи тенденцію соціокультурного розвитку української нації, Михайло Драгоманов вважав, що культурні традиції в житті українського народу ніколи не переривались, незважаючи на вчинений татарами погром. Та культура, що носить назву «Малоросія» є прямою спадкоємницею Київської Русі - колиски руського світу. Історики, соціологи, зауважує Михайло Драгоманов, часто-густо пояснюють рівень культури України тільки культурними запозиченнями,; зробленими нею у Візантії та південно-західних слов'ян (XII—XI-II стст.), латино-польськими впливами (XVI-XVIII ст.). Але це поверховий, неісторичний погляд, підхід, що не враховує двох факторів. Перший - творцем високорозвиненої культури України є характер її народу, і, зокрема, чутливість до цивілізації, виникла писемність, створювалися літописи, співали Бояп і автор «Слово о полку Ігореве»). Друга обставина, що обумовила високий рівень цивілізації: безперервність освіти і взаємин з освіченим світом Південної Русі з давніх часів і до XVIII cm. І справді, зауважує Михайло Драгомаров, якщо культура України, як вважають деякі дослідники, мала тільки наслідування або церковний характер, то тоді чим пояснити той факт, що сформувалися такі величні постаті слов'янського просвітництва XVI-XVIII стст. - князі Острозькі, Петро Могила, Дмитро Ростовський, Лазар Баранович, Феофан Проко-пович та ін. Чим пояснити, що аж до кінця XVIII ст. культура України випереджувала у розвитку культуру Московського царства і вносила свіжий струмінь у його цивілізованість, а пояснити, на думку Михайла Драгоманова, можна тільки одним: високим вихідним рівнем народної культури, поезії, фольклору, писемності народу Київської Русі, його здатності до культурної творчості, до творчих перетворень культурних надбань, досягнень інших народів, до збереження і трансляції власних соціокультурних традицій. Не можна забувати і того, що здатність народу України протягом багатьох століть зберігати високий потенціал культури багато в чому зумовлена намаганнями відстоювати свою державність, економічну і політичну незалежність. І тільки в XVIII ст. Україна, знесилена в боротьбі з агресивними сусідами, почала поступово відставати у розвитку, особливо в сфері економіки, індустрії, урбанізації. Що ж до духовної культури, художньої творчості, побуту, то народ України зберігав високий рівень розвитку. Відставання України в соціокультурному розвитку у другій половині XIX ст. від Заходу і певній мірі від імперської Росії, дуже хвилювало українську інтелігенцію. У зв'язку з цим Михайло Драгоманов, критично осмислюючи існуючу ситуацію, розробляє програму соціокультурного відродження української нації, прискореного руху культури по шляху прогресу.
Одним із гарантів національного відродження українського народу є завоювання державності. Реально оцінюючи, що Україна міцно інтегрована в Російську імперію, Михайло Драгоманов розробляє принцип федералізму державних і недержавних слов'янських народів як засіб переходу від імперського репресивно-диктаторського, унітарно-центриського способу правління до демократичних, європейських форм державності. Федерація слов'янських народів мала, на думку Михайла Драгоманова, передбачити широке місцеве самоуправління; відкрити шлях до соціальних свобод. Такого типу державно-політичне Утворення забезпечило б свободу національного розвитку за умови активного спілкування націй між собою. Поряд з політичною програмою Михайло Драгоманов створював і програму конструктивної діяльності, що підтягувала б культуру України до загальноєвропейського бітового рівня, звертає увагу на той факт, що обрусіння певної часи населення України - результат політико-економічних факторів, наслідок політики Російської імперської держави, а не намагань простого російського народу, або прояву його націоналізму.
У національному питанні Михайло Драгоманов виходив з того! що вихідним принципом у вирішенні національних проблем лежите «космополітизм в ідеях і меті, а національність в ґрунті і формах культурної праці». Праця для народу вимагає пристосування до місцевим і національних обставин, але ніхто не повинен «бути рабом тих обставин, як якихось святощів, а мусить навіть перероблювати їх відповідно свого ідеалу, що вже давно на світі став вироблятись процесом інтернаціональним, космополітичним. Коли ж поставити справу національностей, тоді, не буде спору про націоналізм і космополітизме спору тупого в самій своїй суті». Все ж наука вийшла за національні] межі, стала інтернаціональною. Тим-то не можна виводити політичні чи соціальні ідеї з національного почуття.
Виступаючи за пошук провідних суспільно-політичних ідей, Михайло Драгоманов вважав, що «головне діло - поступ людини і громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма та спосіб...». Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичний свобод, тим більше національних прав. «Поки в Росії не буде політичної волі, доти український рух не буде мати там серйозного ґрунту. Політична ж воля в Росії не може бути осягнута інакше як спільною акцією всіх освічених народів». Акцентуючи увагу на об'єктивних причинах загрози денаціоналізації українського народу, Михайло Драгоманов все ж таки недооцінював суб'єктивний фактор - намагання народу досягти ідеалу національного державного суверенітету, незалежності України. Іван Франко зауважував, що Михайло Драгоманов подав зразок зовсім безнаціональної російської федерації, що ідеали соціальної рівності та ідеї космополітю. А му заслонили перед його очима «ідеал національної самостійності»! А без них «культуртрегерство» дуже легко переміняється та легка вироджується.
3. Соціально-політичні вчення про національно-культурне і відродження та державність На початку XX ст. соціально-політична думка в Україні відобра жала перехід українського національно-визвольного руху від став культурного українофільства і просвітництва до організованого проЛ вітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з-ім гніту поміщиків та капіталістів. Своєрідним кредо ряду політичне мислителів в Україні ставала підтримка і розвиток національного руд за встановлення державності в Україні, за суверенність в союзі.