Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

2. Основні ідеологічні течії сучасності

Історико-політичний досвід світової цивілізації та національних суспільств показує: в XIX і XX ст. політичний процес характеризується формуванням і розвитком суспільно-політичних течій. Кожна з них має свої особливості та форми вияву в різні епохи і періоди історичного розвитку і кожній відповідає суспільно-політична думка, діяльність її носіїв, організаційні структури через які реалізується Основні суспільно-політичні течії відображають і структуру політичних сил того чи іншого суспільства, що борються за реалізацію поставленої мети. Знання політичних сил та здійснення їх політики, відображення їх мети в політичній думці і політичній діяльності, дає змогу визначити та осмислити характер суспільства, політичний режим тієї чи іншої країни, розкрити тенденції розвитку світового співтовариства, системи владних відносин, прогнозувати перспективи і можливості досягнення мети. Розвиток сучасного суспільства, громадсько-політична практика викликає інтерес до традиційних політичних течій, їх історії, діяльності.

Традиціоналізм - соціально-філософський напрям, в основі якого лежить уявлення про якусь «первісну традицію», що виражає загальний, космічний зміст світотворення у ході історичного розвитку, який проявляється через ті або інші конкретні етнокультурні та релігійні форми. Будь-яка релігійна система є не лише уявлення про світотворення, але й висвітлює певний суспільно-політичний устрій, тим самим сприяючи в тій або іншій мірі вияву принципів первісної традиції; тому традиціоналізм спрямований на осягнення та синтез всіх духовних традицій (антитрадиціоналізм, навпаки, зв'язаний з гіпертрофією відокремлених тенденцій). Уникати будь-якого розриву з традицією, оскільки традиція - охоронниця істини, зберігати старі форми та цінності, тому що традиції спонтанне відображення справжніх потреб суспільства - така суть традиціоналізму.

Звичайно ж, традиціоналізм допускає, що історичний порядок, що склався соціально може зазнати псування, спотворення, перекручення, але виправлення становища розуміється як повернення до джерел, зняття нашарувань, очищення від спотворення, перекручення, приведення у відповідність незмінній суті речей і адекватній духу епохи історичного розвитку. Образно це відбито у понятті золотий вік - порядку, що існувало первісно, з яким слід співвідносити будь-який період, порядок, що виникає. Таке уявлення, властиве культурній традиції різних народів, служить в очах багатьох традиціоналістів свідченням існування прихованої, єдиної, загальної традиції, давньої як світ, у якій беруть початок всі релігії та символи. Вірність традиціям, скептичне ставлення до обґрунтованості та легітимності інновацій існували в усі епохи, але формування створення традиціоналізму як свідомого вчення стало можливим лише після того, як виникли глибокі сумніви у колишніх істинах, внесені філософією Просвітництва і стався рішучий розрив з минулим внаслідок Великої французької революції (1789); і першим каменем, закладеним у його основу, вважається праця Едмунда Бьорка «Міркування про французьку революцію» (1790), за якою послідували твори де Местра та де Бональда, а потім, в епоху Реставрації, - Балланша, Ша-тобріана, Ламенне та ін. Заперечуючи принципи раціоналістичної філософії Просвітництва буржуазного лібералізму та народовладдя, традиціоналізм, особливо активний в Франції, виступив як контрреволюційне вчення, зв'язане з феодально-аристократичною опозицією. Основними елементами вчення стали поняття органістського суспільства та його корпоративного устрою, що дістали дальший розвиток у вченні соціального католицизму, а також у системі Огюста Конта. У першій чверті XX ст. ряд ідей традиціоналізму - романтичний антипрогресизм, антиіндустрі-алізм, органіцизм - підхоплені й розвинуті інтелектуалами групи «Аксьон франсеа» очолюваної ідеологом Шарлем Моррасом і гуртком «Консервативна революція» очолюваного Меллером ван ден Бруком (Німеччина), діяльність яких сприяла становленню фашистської ідеології. Скомпрометоване політично, традиціоналістичний напрямок тривалий період існував у вигляді маловідомої школи мислення, але з середини 70-х років XX ст. до його ідеї привертають посилену увагу ідеологів неоконсерватизму, засобів масової інформації. Традиціоналізм спирається на досягнення науки про природу та людину, на нові прочитання філософів Ніцше, Хайдеггера, Дюмезиля, Лоренца та ін. Згідно з сучасною традиціоналістичною інтерпретацією держави та суспільства, суспільно-політичний устрій має інтегрувати суперечності, об'єднувати різноманітне, створюючи новий синтез. Сучасний традиціоналізм заперечує ліберально-індивідуалістичні принципи, що роз'єднують за його множинність індивідів, перетворюючи їх у непов'язані один з одним атоми, стурбований єдиним пошуком матеріального успіху, однаково як і форми тоталітаризму, що подавляють різноманітність, виступає проти суспільства споживання, масового суспільства тощо. Традиціоналізм зберігається як напрям ідеології, що захищає устої колишнього порядку та його духовних цінностей тощо.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.