Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

5. Розвиток політичної думки XVIII ст.

XVIII ст. увійшло в історію Європи і Америки як століття просвітництва. Блискуча плеяда філософів проголосила всесилля людського розуму і завдала смертельного удару марновірству і мракобіссю -темній спадщині Середньовіччя. Вільнодумство входило в моду. Вивільнення розуму від пут обскурантизму сприяло швидкому прогресу наук і мистецтва. На початку століття в лоні філософії формуються і розвиваються політичні вчення, що ставили метою вивчення історії суспільства. Системою філософських і історичних методів аналізу соціальних процесів залишаться політичні ідеї в концепціях Ніцше, Канта, Гегеля. Історики тоді аналізували джерела демократичних революцій в Європі, Америці та ін. В працях відомих представників соціально-політичної думки Франсуа Гізо (1787-1874 pp.), Огюста Т'єррі (1795-1856pp.), Луї П'єра (1797-1877pp.), Жюля Мишеля, Томаса Пейпа (1737-1809 pp.), Томаса Джефферсона (1743-1838pp.), Олександра Гамільтпона (1737-1804 pp.) та ін. розглядаються важливі ідеї, формуються теорії держави, права, суспільства: по-перше, історія твориться людьми, по-друге, революція є Результат суспільних суперечностей, загострення яких вибуховонебезпечне, по-третє, походження соціальних спільностей і станів, державної влади сягають своїм корінням до завоювань одних племеИ іншими. Політико-правові концепції ставили метою дослідити процес виникнення людства, розкрити рушійні сили історії і її законя на базі емпіричних і узагальнених фактів і даних, подій і явищ щ історії, культурі народів.

Потреба в економічних і політико-правових знаннях викликалася розвитком капіталістичних відносин розширеного виробництва! торгівлі та ін. Бурхливий розвиток соціально-політичних і правовим учень спостерігається в Сполучених Штатах Америки в період боротьби за незалежність. В полум'ї визвольної війни (1775-1783 рр. англійських колоністів проти метрополії народжується незалежна держава - Сполучені Штати Америки. Колоністи обмежувались вимогами зрівнялівки політично-правового режиму в колоніях з режимом, що існував в Англії. Вимоги теоретично обґрунтовувалися принципами англійського загального права та конституційності та ін. З 70-х років XVIII ст. вимоги колоністів радикалізуються і для обґрунтування їх беруться природно-правові доктрини, що розроблялися тоді в Західній Європі. Тоді ж найвизначнішими представниками соціальної, політико-правової теорії в США виступали активні учасники визвольного руху в колоніях Томас Пейн (1737- 1809 рр.), Томас Джефферсон (1743-1826 pp.), Олександр Тамільхтон (1757^1804 pp.) та ін. Під впливом ідей визвольного руху, природно-правових теорій в трактуваннях Гоббса, Мільтона, Локка Вольтера, Монтеск'є, Руссо формуються політичні та правові погляди Томаса Пейна, який розрізняє природні і громадянські права людини (право на щастя, свободу совісті, свободу слова та ін.). З утворенням суспільства та держави люди передають частину природних прав в «загальний фонд». Виникають громадянські права, що належать людині як члену суспільства. Це ті права, які людина не здатна захищати своєю владою (право власності та ін.). Раніше не існувало приватної власності на землю та ін. З переходом до землеробства появляється і приватна власність на землю. Виникає і поділ людей на багатих і бідних. Адже, за природою всі люди рівні в правах, поділ на багатих і бідних є наслідком появи приватної власності. Держава ж виникає слідом за об'єднанням людей в суспільство, бо об'єднавшись люди не здатні оберігати справедливість між собою. І держава створюється людьми за суспільним договором - єдино можливому способу утворення держави. Тому верховна влада в державі має належати самому народу. Ідея народного суверенітету приводить Пейна до висновку про право народу знищувати або засновувати будь-яку форму правління - про право народу на революцію і обґрунтовує допустимість і необхідність відділення колоній від Англії і утворення власно незалежної держави. Республіканське правління має ґрунтуватися на принципі народного представництва. Таке правління засновано в інтересах суспільства і здійснюється в інтересах людей – індивіда.

Соціально-політичні погляди Томаса Джефферсона близькі до політичних поглядів Томаса Пейна. Радикальне демократичне трактування природно-правової концепції проявилась в уявленні Джефферсона про суспільний договір як основу устрою суспільства, що давав всім його учасникам право конструювати державну владу, а звідси логічно випливала ідея народного, суверенітету і рівності громадян в політичних і соціальних правах. Його ідеал - демократична республіка вільних і рівноправних фермерів. Джефферсон - автор Декларації незалежності Сполучених Штатів. Одним з відомих політичних діячів періоду утворення США є і Олександр Гамільтон, теоретичні концепції та практична діяльність відіграли важливу роль в створенні Конституції США. Оцінюючи політичні і правові погляди американських мислителів, варто підкреслити, що вперше в історії ідеї природно-правової доктрини конкретизовані в конституційних та правових актах.

Просвітництво XVIII ст. в Західній Європі стимулювало процес революційного консерватизму зламу старого суспільного ладу. Прогресивні мислителі прагнули в тій або іншій формі осмислити результати буржуазних революцій і оцінити суспільний лад, що йшов на зміну феодалізму. Проблеми революційної демократії, індустріалізації виступають ключовими. Тоді один з напрямів соціально-політичної думки об'єднував тих, хто позитивно сприймав суспільну реальність, що створювалась в процесі революційних перетворень. Це позиція представників ліберальної соціальної політичної думки, зокрема позитивістів, які виступили з аналізом подій. І напрям соціально-політичної думки, що вибрав концепції, які в тій або інший формі відстоювали колишні порядки, прагнули критикувати з позицій минулого, ідеалізували феодалізм та ін. Такий напрям соціально-політичної думки названо консерватизмом. Формально представників консерватизму об'єднувало негативне ставлення до революції, як насилля до розриву з традиціями і основами народного життя. Найвпливовіші з ідеологів консерватизму Едмунд Бьорк (1729-1787pp.), Леон де Бональд (1704-1840pp.), Жозеф де Месир (1753-1831 pp.) та ін. вихідці зі знатних аристократичних сімей, які зазнавали переслідування якобінського терору, відстоювали принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри. В процесі розвитку консерватизм оформився як політична течія, Що орієнтується на збереження, спадкування, урахування національних традицій в процесі суспільного розвитку. Так, Едмунд Бьорк вважав, що в ім'я стабільності суспільства варто критикувати і навіть висміювати революційні ідеї, протистояти революційним перетворенням. Це означало заперечення ідей просвітництва, тобто ідей свободи особи і демократичних форм організації влади. Такі ж думки висловлювали і інші консерватори, відстоювали абсолютну монархію.

Дещо іншу позицію у ставленні до устрою суспільства, що прийшло на зміну феодалізму займає лібералізм. Патріархом лібералізму вважався англійський економіст Адам Сміт. Програмні основи лібералізму з урахуванням досвіду Французької революції сформулювали Іеремія Бентам (1748-1832 pp.), Джон Мілль (1806 1873 pp.), Бенджамін Констан (1767-1832 pp.). Ідеї лібералізму обґрунтовував з позицій політико-правових знань Герберт Спенсер (1820~1903 рр.), який підкреслював, що держава за суттю є акціонерна співдіяльність для захисту інтересів громадян, що людське суспільство – унікальна форма порядку (організація), вища в порівнянні з органічною в біології. Аналогія з організмом, що вказує на подібність і відмінності між суспільством і біологічними істотами, використана Гербертом Спенсером як метод для з'ясування в більш зрозумілих поняттях ідеї матеріальної природи людських відносин. Будучи частиною природи, людське суспільство втягнене в суперництво за існування з іншими суспільствами і не людського навколишнього середовища.

Значні заслуги у розвитку політичних ідей належать німецьким мислителям Іммануїлу Канту (1724~1804pp.), Іоану Готлібу Фіхте (1762- 1814рр.) та ін. Родоначальник класичної німецької філософії Іммануїл Кант стає основоположником одного з великих напрямків теорії держави і права. Наріжним каменем політичної теорії є положення про те, що кожна людина має абсолютну цінність і не може бути знаряддям здійснення якоїсь мети. В трактаті «До вічного світу» Іммануїл Кант розробив проект встановлення вічного світу шляхом створення всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав. В основі кантівської філософії лежить протиставлення емпіричного (дослідного) і апріорного методів пізнання. У «Маніфесті звичаїв» викладене своєрідне тлумачення природного права. Іммануїл Кант, йдучи за Руссо, дотримується умовного природного становища, де відсутнє об'єктивне право. Людині властиве одне-єдине природжене право - свобода морального вибору. Звідси випливають невід'ємні моральні якості людей: рівність, здатність ділитися своїми думками та ін. В додержавний період людина здобуває суб'єктивні природні права: право на власність, право на життя та ін. Відповідно до принципів умовного підходу до пояснення соціально-політичних явищ Іммануїл Кант відмовляється вирішувати питання про походження держави, прагне подолати певну суперечність, властиву концепціям природного права, де утворення держави шляхом договору ставало і реальною подією минулого і основою майбутньої ідеальної організації політичної влади. На думку Іммануїла Канта, суспільний договір є лише ідея розуму, що має безперечно практичну реальність. Іммануїл Кант надає суспільному договору риси peryлятивного принципу, що дозволяє судити про справедливість конкретних законів. Ідея договору служить «безпомилковим мірилом» права і безправ'я. Вклад Іммануїла Канта у розробку політичної теорії характеризується тим, що сформульовано основні ідеї і принципи сучасних вчень про правову державу. Дається і визначення: держава - поєднання багатьох людей, підкорених правовим законам, а ознакою держави - верховенство закону. Іммануїл Кант підкреслював, шо розглядає не державу, що існує в реальності, а державу в ідеї, такою, якою має бути відповідно з чистими принципами права і що покликана гарантувати стійкий правопорядок держава має будуватися на основі суспільного договору і народного суверенітету. Найбільш завершеними і систематизованими судженнями про право, державу Георга Гегеля громадянське суспільство стали теорії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831 pp.) ~ класика німецької філософії. Політико-правові погляди Георга Гегеля склались під впливом Французької буржуазної революції і спочатку радикальні, але потім, під впливом змін політичної ситуації в країнах Західної Європи і посилення феодально-дворянської реакції, дедалі ставали консервативними. Політико-правове вчення Георг Гегель розглядає як необхідну складову частину філософії. Ідея права трактується як єдність права і його здійснення або «наявність буття» права, його реалізації. Георг Гегель прагне подолати недоліки кантівського апріоризму, що відриває логічне від історичного в праві. Розглядаючи ідею права, Георг Гегель виходить з концепції ідеї тотожності мислення і буття. В ученні про право і державу тезис тотожності мислення і буття знаходить відображення у формулі: «Що розумне, то дійсне; що дійсне, то розумне». Тут під дійсністю розуміється не все існуюче в реальності, а лише те, що існує із необхідності. Дійсність явище існування. Георг Гегель рішуче заперечував природно-правову теорію походження держави. Природний стан і природне право є стан безправ'я, свавілля, стан, де не можна сказати нічого, окрім того, що «з нього необхідно вийти». Тільки в державі людина здобуває свободу. В державі громадянин одержує гідну йому честь завдяки посаді на яку поставлений, завдяки професії, якою володіє і завдяки будь-якій своїй трудовій діяльності. Теорії держави Георга Гегеля не вистачало, насамперед, політичного підходу, і Карл Маркс у полеміці формулює систему соціально-економічних і політичних положень. Основні положення концепції держави Георга Гегеля полягають в тому, що, по-перше, держава (тодішня) - конституційна монархія має сильну бюрократичну виконавчу владу, урівноважену участю громадян в управлінні і додержанні індивідуальної суспільної і місцевої автономії; по-друге, правова і інституціональна структура держави переживає процес змін, що викликані наміром пристосувати теоретичні передумови до традиційних умов; по-третє, політичне життя кожної епохи формується і передвизначено домінуючими духовними і матеріальними силами епохи, всієї її куль-Щри і цивілізацією; по-четверте, остаточне з'ясування характеру кожної епохи і переходу від однієї епохи до іншої треба шукати в природі метафізичного буття, що іменується Духом, Думкою і Ро-Цмом. Заслуга Гегеля в тому, що, замінивши поняття «природне становище» категорією громадянське суспільство, здійснив розмежування громадянського суспільства і держави.

Громадянське суспільство виникає після виникнення держави, \щ складається з трьох систем: потреби індивіда і задоволення їх з до! помогою його праці, а вже через працю індивіда і задоволення поті реб всіх інших; дієвості правосуддя, що охороняє свободу і власти! вість приватної особи та ін. На думку Гегеля, громадянські суспільство ділиться на три стани: субстанціональний (земілевласники-дворяни і селяни); промисловий (фабриканти, торгівці ремісники); загальний (чиновники). Основна функція громадянсьі кого суспільства, що в усіх діях покладається на правосуддя - стежиі ти, щоб вільно розвивалась приватна власність і не охоплювалось сої ціальними, моральними вимогами. У визначенні громадянської4! суспільства Гегель трактує громадянське суспільство як систему мак теріальних потреб. Правильно відмічаючи суперечливий характея буржуазного суспільства, Гегель між тим намагається виявити джеі рела державності не на основі аналізу матеріальних, економічних від! носин, а звертаючись до ідеальних передумов - народного духу.

Абсолютизуючи і містифікуючи ці ідеальні передумови, Гегель про голошує основою державності народний духу формі релігії. Держав ний лад випливає і єдино тільки і може випливати з істини релігії Держава є не що інше, як ідея розуму, свободи і права. Держава висту пає як моральне ціле, де долаються всі суперечності, що є в грома дянському суспільстві. Держава саме і є не що інше, як організації поняття свободи. Ідея держави як організація свободи проявляється по-перше, у вигляді конкретної держави, по-друге, у відносинах мія державними як зовнішнє державне право і, по-третє, у світовій історі Гегель відстоює конституційну монархію і критикує ідею народноп суверенітету і республіканського правління. Конституційна монархіі має три влади: законодавчу, урядову і судову (владу володаря). Полії тичне вчення Гегеля мало величезний вплив на розвиток політику правової думки. Прогресивні положення теорії стали основою розвиткі ліберальних і радикальних концепцій. Соціологічні концепції Георгз Гегеля стали важливим джерелом формування політичних, соціаль] них і економічних ідей Маркса. Саме теорії держави не вистачало насамперед, політичного підходу, і Маркс в полеміці з Гегелем форму лює систему соціально-економічних і політичних ідей.

Шарль Алексіс де Токвіль народився 29 липня 1805 р. поблизу Парижа в аристократичній сім'ї. За часів якобінського періоду у Франції батько й мати ув'язнені, та від страти їх врятували полки термідора. Ні соціальне походження, ні доля батьків, ніщо на початку життєвого шляху Шарля Токвілля не виявляло, що він стане прихильником демократичного суспільного ладу. Вивчав право. у 1831-1832 pp. був в Північній Америці, де аналізував американську політичну систему. Головним результатом його перебування в США стала книга «Демократія в Америці», що стала популярною серед європейської громадськості, послужила вагомим аргументом при обранці Шарля Алексіса де Токвілля членом Академії моральних і політичних наук, а потім і французької Академії. Він стає депутатом парламенту франції, а пізніше обирається до Установчих зборів, згодом і членом Законодавчих зборів. Після залишення політичної сцени поселився поблизу міста Туз, де займається науковою діяльністю; подорожує до Німеччини, Англії. Помер Шарль Алексіс Токвіль 16 квітня 1859р. Основною темою роздумів та досліджень мислителя є історичний поворот в усіх сферах тодішньої людської спільності, осмислення народження демократичного суспільства. Філософія Шарля де Токвіля про демократію є своєрідний синтез ліберальних та демократичних ідей. Політичне вчення Шарля Алексіса де Токвіля - це своєрідна історіографія раннєбуржуазного суспільства. Якщо пізніше соціологи оперували поняттями індустріального та доіндустріального суспільства, то Шарль Алексіс де Токвіль порівнює, протиставляє суспільство аристократичне і демократичне.

Аристократичне суспільство - втілення феодального режиму, зруйнованого французькою революцією. Соціальне явище - демократія -лейтмотив роздумів Шарля Алексіса де Токвіля. Демократичне суспільство - це егалітарне суспільство, де повалено старий феодальний лад, скасовано феодальні привілеї, панує рівноправність. Тут же існують лише індивідуальні відмінності між людьми, зумовлені їх неоднаковими здібностями, освітою, достатком.

В процесі історичного розвитку суспільства реалізуються два основні закони: по-перше, всі конкретні суспільства незалежно від історичних особливостей і етапів розвитку неодмінно йдуть до демократії; по-друге, демократичний лад тісно зв'язаний з розвитком звичаїв, культури, науки, цивілізації. Суспільний прогрес несе людям демократію, свободу, рівність. На нерівності не може ґрунтуватися свобода в демократичному суспільстві. Свобода передбачає рів ність умов існування й охороняється різноманітними політичними та соціальними інститутами, в тому числі демократичним законодавством, свободою громадян створювали політичні об'єднання, свободою преси, волелюбними звичаями людей. Свобода і рівність -Це потужні фактори руйнування старого, аристократичного суспільства. Відсутність сваволі у суспільстві і супутніх їй аристократичних привілеїв, обмежень і перепон і передбачає свободу. Та свобода і рівність часто-густо суперечать одна одній і наростання політичних та економічних свобод може супроводжуватись активним соціальним Розшаруванням, тобто зростанням нерівності. І, навпаки, досягнення Рівності може привести до ліквідації певних політичних і економіч-Них свобод та ін. Принципове вирішення проблеми в широкому розгортанні в суспільстві індивідуальних свобод та укоріненні стабілЛ ної політичної демократії. Укорінення демократії в США пояснюєтья ся історичними умовами, юридичними законами і духовністю населення. Для розвитку демократії історичні та географічні умови менш значущі, ніж юридичні закони, а юридичні - менш значущі, аніж звичаї, мораль і релігія людей. Особливістю демократії в США є відсутність феодального суспільства і те, що демократія розвивалась на власній основі, широким залученням громадян в політичне життя/; політичної відповідальності і політичного плюралізму. Алексіс де;; Токвіль - теоретик демократичного ладу суспільства, один з родоначальників політичного лібералізму.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.