Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

Форми правління

Устрій, лад держави характеризує його форми. В формах визначені організація

Політичного принципи фунціонування верховної влади,структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян. Традиційно форма держави включає форму правління і форму територіального (державного) устрою. Політичні форми сучасних держав складалися протягом століть. На них впливали економічний лад, розстановка класових, соціальних сил, історичні традиції, міжнародне становище країни та ін. Форма держави охоплює засоби і способи правління і державний устрій, що визначають організацію верховної влади, принципи взаємовідносин державних органів і владних структур, територіальну організацію держави, співвідношення його в цілому і складових частин, а також включає політичний режим, тобто систему методів, з допомогою яких панівний клас здійснює владу. Якщо форма правління і форма державного устрою розкривають структурну сторону держави, то політичний режим ~ функціональну. Форма правління становить організацію верховної влади, визначає структуру вищих державних органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової влади та ін.).

Форми правління діляться за способами організації влади, по її формальному джерелу. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії - джерелом влади є одна особа - монарх (цар, король тощо). В республіці - джерелом влади є народ.

Монархія (грец. monarchia – єдиновладдя).Форма держави, що існувала тисячоліттями, в якій джерелом державної влади вважається монарх і його влада передається спадково і не залежить від волі виборців. Існує декілька різновидів монархічної форми правління: абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман) - всевладдя глави держави; конституційна монархія - держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі - уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія). Конституційна монархія поділяється на дуалістичну (тобто подвійну) Йорданія, Кувейт, Марокко, в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково - законодавчою, і парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується. Більшість сучасних демократичних монархій - парламентські монархії. Уряд в них формується парламентом і підзвітний парламенті ту, а не монарху. Абсолютна монархія, що існувала в Росії до кінця XIX ст. в сучасних умовах є в дуже обмеженій кількості країн і характеризується зосередженням у руках правителя законодавчої, виконавчої і судової влад. Такий вид монархії розглядався багатьма політичними мислителями, особливо консерваторами - Пікколо Макіавеллі, Жаном Боденом, Кирилом Побєдоносцевим, Костянтином Леонт'є-вим та ін. у вигляді найбільш досконалої форми державного життя, що забезпечує стабільність суспільства та його єдність. її переваги, на думку Жана Бодена та ін., полягають в неподільності верховної влади, її постійності (особливо для спадкових монархій). Жан Боден визнав право на вбивство монарха, що узурпував владу, право службових осіб не виконувати несправедливі закони. В дуалістичній монархії монарх здійснює здебільшого виконавчу владу з правом вето на закони, прийняті парламентом та правом розпуску парламенту. В найбільш розповсюджених в сучасних умовах парламентарних монархіях, що за організацією та характером політичного режиму не набагато відрізняються від республік, влада монарха має багато символічний, часто представницький характер. Рішення монарха тут мають схвалюватися парламентом або урядом. У виборних монархіях правитель обирається на певний термін. Теократична монархія (Катар, Оман та ін.) відрізняється високою політичною роллю церкви, частим суміщенням у монарха вищої державної і церковної влад.

В сучасних умовах в світі є близько 40 монархій, а формально понад 70, тобто в специфічній формі монархія зберігається майже в третині всіх країн світу, в тому числі у восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. В ряді країн Співдружності, очолюваної Великобританією, в Канаді, Австралії та ін. главою держави юридично вважається королева Великобританії. Збереження монархії в сучасних умовах пояснюється історичними, національними особливостями країн, розстановкою владних і соціальних сил та іншими факторами політичного життя. Сучасні парламентські монархії, віддаючи данину політичної традиції і підтримуючи повагу громадян до держави, фактично мало відрізняються від республік. Так, в країнах, де довго існували феодальні або родоплемінні відносини і тепер зберігається абсолютна монархія (Бруней, Саудівська Аравія та ін.). Абсолютна монархія ~ остання форма феодальної держави в період становлення капіталізму. В різноманітних країнах абсолютизм мав свої модифікації. В Англії і Франції був абсолютизм знищений в ході ранніх буржуазних революцій XVII - XVIII стст. У країнах більш уповільненого капіталістичного розвитку сталися поступові перетворення абсолютної монархії. Там же, де боротьба феодалів і буржуазії завершувалася компромісами, зберігається конституцій}ш парламентська монархія (Великобританія, Швеція, Іспанія та ін.) Форма державного устрою сама по собі мало впливає на процес соціально-економічного розвитку. Так, королівство Непал входить в число найменш розвинених країн, а королівство Швеція або імператорська Японія стали індустріальними 1 і і антами. Найбільш розповсюдженою формою монархії є парламентсъка. Влада монарха не розповсюджується на сферу законодавчої діяльності і значно обмежена в сфері управління. Закони приймає парламент, а монарх практично не володіє правом вето. Фактичне управління країною здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром. Уряд відповідальний перед парламентом, а не монархом. Монарх виконує чисто представницькі функції.

В сучасних умовах найбільш розповсюджена форма правління ~ республіканська, в якій джерело влади - народ. Республіка - форма правління, при якій глава держави (президент) - виборний і змінюваний, а його влада вважається похідною від представницького органу або виборців. В сучасному світі республіканська форма правління має три різновиди: президентську, парламентську і змішану.

В процесі розвитку демократичних форм державного устрою, формування політичної системи виникає і розповсюджується інститут президентської влади.

Виникнення президентства припадає на середину XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введена посада президента - глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обґрунтуванню і ефективності президентського правління. Щоправда, на початкових етапах дослідження президентського правління о'бмежувалися з'ясуванням певних рис і якостей особи президента. Так, в книзі «Американське суспільство» англійський дипломат, юрист Джон Брайс визначає особистість президента як збільшену копію губернатора і зменшену копію короля Англії. Наявність унікальних аспектів державного правління визнає в системі президентства французький дослідник Шарль Алексіс Токвіль. В книзі «Демократія в Америці» Алексіс Токвіль відзначає, що президент, займаючи посаду, виставляє свою честь і життя заставою того, що буде розумно користуватися владою, що престиж президентської влади підвищується при більш активній участі США в міжнародних відносинах. Але вже з середини ЗО-х років XX ст. президентське правління стає об'єктом широкого вивчення соціологами і політологами. Справа в тому, що тоді до правління в США приходить Франклін Дєлано Рузвельт. В сферу його діяльності як президента перейшло багато економічних і соціальних функцій, що входили раніше в компетенцію регіональних структур влади. Важка економічна криза 30-х років в США привела до повного фінансового краху міст, графств, штатів. Федеральний уряд став безпосередньо субсидіювати багато видів господарської діяльності і підприємництва. Це в свідомості простих американців залишило враження про високий авторитет виконавчої влади президента. Пізніше, в 40-х роках соціолог Гарольд Лаосі відзначає важливе значення президентської влади, заявляючи, що її не можна порівняти з авторитетом якого-небудь політичного інституту, що пост президента значно ширше, ніж пост прем'єр-міністра і значно менше, ніж монарха. З такої унікальності формується нова форма державного^ устрою, де інститут президентства виконує роль символу, що об'єднує Сполучені Штати Америки в державну цілісність. Водночас президентський інститут - не символічний представник, а реальна виконавча влада з унікальними можливостями реалізувати функції федерального уряду в межах компетенцій, визначених правом.

Проблеми президентства і його ефективності в правлінні державою займають важливе місце в дослідженнях соціологів, політологів Заходу, а пізніше і Сходу. Більш детально інститут президентства досліджують політологи Ервін Корвін, Сеймур Хайман, Карл Росентер, Ар-тур Шлезінгер та ін. В дослідженнях відзначаються основні риси і властивості президентської системи правління: президент - глава держави, що концентрує свідому і творчу базу виконавчої влади; виступає символом єдності певної державної цілісності; повноваження і компетенція президента залежать від певної розстановки політичних сил суспільства, традицій кожної країни, рівня політичної культури народу, встановлених конституційних норм; компетенція президента регулюється законодавчими інститутами влади, а його функціональна діяльність зводиться до виконання управлінських функцій; президентська влада володіє певним правовим статусом, що має різноманітні форми.

Конкретна форма президентства, що містить комбінований набір певних засобів і способів управління державою існує в кожній країні, де є президентське правління. Неоднакові в кожній країні і компетенції, повноваження, функції президента. Вони індивідуальні за своєю структурою і своєрідні за функціональною відмінністю. Президентська влада будь-якої країни спирається на власну конституційну базу і специфічну право-регулятивну і політичну діяльність. Незважаючи на індивідуальність, неповторність і самобутність президентської влади кожної країни, все ж є і визначальні властивості: спосіб легітимізації, тобто визнання законною президентську владу. Президентська влада поділяється на ряд форм. По-перше, форма президентства, що визначається безпосереднім обранням президента таємними загальними виборами. Тут-то реалізується принцип волевиявлення народу, внаслідок чого забезпечується достатньо високий рівень демократизму, тому що обрання президента залежить від максимально можливого прямого волевиявлення людей; гарантується обрання президентом найбільш популярного і авторитетного політичного лідера; реалізується незалежність завоювання посади президента від інститутів законодавчої влади, що посилює міцність розподілу влади, забезпечується авторитет президентської влади. Але в таких умовах виконавча влада набуває не тільки незалежності, але й певної переваги над законодавчою владою і створюється прецедент домінування глави держави в системі державного управління. Виникають умови для демагогії і пропаганди, з допомогою яких можна посилювати роль президентської влади і використовувати її для здійснення диктаторських прагнень окремої особистості тощо. Негативізм такої форми президентського правління нейтралізується і обмежується загальними демократичними традиціями,реальним політичним плюралізмом, авторитетністю законодавчих інститутів влади і високим професіоналізмом парламентаріїв, верховенством законів, незалежністю суду та ін. Така форма президентського правління існує у Ф-ранції, Болівії, Філіппінах, Панамі, Австрії, Ірландії, Польщі, Болгарії, в Україні, Російській Федерації, Казахстані.

По-друге, форма президентського правління, що передбачає обрання президента в декілька етапів. На початковому етапі шляхом загальних виборів обираються вибірники (електори), а після цього висловлюється компетентна думка вибірників про того або іншого кандидата в президенти. Така форма президентства дещо ускладнює процедуру обрання самого президента, але охороняє президентство від випадкового емоційного вибору. Адже кінцеве рішення за компетентними вибірниками. Але така форма президентства спирається на той же принцип волевиявлення народу, тому їй властиві і переваги, і недоліки. Така форма президентства існує в США, Аргентині, Фінляндії.

По-третє, форма президентського правління, що передбачає обрання президента шляхом опосередкованих виборів. В одних випадках вибори президента відбуваються з участю парламенту, як в Швейцарії, Туреччині та ряді незалежних держав Співдружності. Відбором колегії вибірників з членів парламенту і представників органів територіального самоврядування здійснюється опосередковане обрання президента в Італії. Федеральний парламент і представники земельних урядів обирають президента в Федеративній Республіці Німеччини.

Існують і інші форми президентського правління. Інші форми президентства здебільшого встановлюються недемократичним шляхом, зв'язані з позаконституційними методами завоювання президентської влади (військові перевороти, палацові інтриги і змови та ін.), коли використовується політична нестабільність та інші обставини, що складаються в країні. Саме в ряді країн Африки та Латинської Америки президентська влада встановлювалася недемократично.

Президент кожної країни володіє певним обсягом компетенцій і повноважень, здійснює управлінську діяльність, виконує специфічні функції тощо. Звідси виділяють форми сильної президентської влади (США та інші країни), помірної й слабкої президентської влади. Серед форм помірної президентської влади і система президентства України. Для форми помірної президентської влади, що встановилася в Україні, характерно: президент є глава держави, головнокомандуючий збройних сил, представляє країну в міжнародних відносинах, проводить через парламент призначення глави уряду, призначає міністрів тощо. Однак президенту потрібно враховувати певну незалежність і автономію регіональних виконавчих влад, що можуть самостійно вирішувати багато питань і проблем господарської та соціальної діяльності. Система президентства в Україні введена на початку 90-х років. 1 грудня 1991 р. відбулися перші все-загальні вибори Президента України.

Президентська республіка характеризуються значною роллю президента в системі органів державної влади. Президент водночас і глава держави і глава уряду - може обиратися спеціальною колегією вибірників або прямим голосуванням виборців. Президент сам очолює уряд, який несе відповідальність перед ним, а не перед парламентом, тому що президент сам призначає його з членів своєї політичної партії. У президентській республіці немає вотуму довір'я уряду з боку парламенту, президент сам зміщує міністрів, але погоджує з парламентом і призначення, і зміщення членів уряду, міністрів.

Характерна риса президентської республіки - жорсткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, при якому органи влади мають значну самостійність один щодо одного. Президент керує внутрішньою та зовнішньою політикою і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Уряд в президентських республіках стабільний. Парламент не може винести уряду вотум недовір'я, а президент не має права розпустити парламент. Лише в разі серйозних антиконсти-туційних дій або злочину з боку президента йому може бути висловлений імпічмент - дострокове відсторонення від влади. Відносини між парламентом і президентом ґрунтуються на системі стримувань, противаги і взаємозалежності. Парламент може обмежувати дії президента з допомогою законів і через затвердження бюджету. Президент же звичайно володіє правом відкладального вето на рішення парламенту. І все ж президентська республіка не знайшла розповсюдження в Західній Європі. В країнах Латинської Америки, в Азії та Африці з давніми авторитарними традиціями форма президентської республіки нерідко стає суперпрезидентською республікою, де майже вся влада зосереджена у президента, який виходить з-під контролю парламенту.

Однією з найбільш розповсюджених форм Парламентаризм правління державою є парламентаризм. Парламент походить від французького слова parlament, parler, що означає говорити і від англійського - parliament, що означає представницький, що обирається, законодавчий орган. Парламентаризм -це реальна практика і певна ідеологія, що встановилася в конкретній державі. Парламентаризм водночас є і засіб контролю над адміністративними органами, і авторитет, що визнають всі інститути управління суспільством.

Парламентаризм має давню історію. Ще в ХНІ ст. в Англії виникає перший парламент як орган станового представництва. Та реальне значення парламент набуває тільки в XVII - XVIII стст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представницькі органи управління державою. В США та ряді інших країн Америки парламент називається конгресом, в Туреччині - великими національними зборами, в Україні, Білорусі та інших - Верховною Радою, в Швеції риксдагом тощо. Поява парламенту свідчила проздійснення практично принципу розподілу влади, за якого законодавча влада набуває незалежності в формі представницького інституту. Виняткову роль, пов'язану з прийняттям і виробленням законодавчих актів, в механізмі державної влади виконує парламент. Його статус і повноваження регулюються конституцією. Політична місія парламенту зв'язана з реалізацією докорінних інтересів панівних політичних сил.

Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність механізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взаємодії з іншими структурами управління, а також зв'язки і відносини з виконавчою і судовою владою. Парламентаризм - це різноманітні форми правління державою в демократичних республіках з сильною президентською владою (США), в республіках з помірною президентською владою (Франція, Україна) в країнах зі слабкою президентською владою (Австрія, ФРН, Італія та ін.) або навіть в конституційних монархіях (Великобританія, Бельгія, Голландія, Швеція, Данія, Іспанія та ін.). Життєздатність і дієвість парламенту залежить не тільки від нормативно-конституційних положень і способів його легітимації, але й від результативності парламентської іграктики, від зв'язку парламенту з різноманітними групами виборців, від відповідності нормативних документів, що приймаються ним, правам і свободам громадян. В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад. Прояв на практиці політичного плюралізму, коли виробляються компроміси і консенсуси та забезпечується цивілізована рівновага в суспільстві і є практична діяльність парламенту. Парламентаризм по суті є спосіб встановлення суспільного договору політичними засобами, коли різноманітні суспільні групи, соціальні спільності, верстви, що мають різноманітні властиві тільки їм інтереси, домовляються між собою про певний баланс, рівновагу та погодженість інтересів. Парламентаризм є і засіб природного відбору політичних лідерів, по-літиків-професіоналів, що володіють глибокими знаннями з різноманітних проблем суспільного життя.

Різноманітність парламентаризму як форми правління визначається наявністю певних факторів. Якщо форма держави президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо парламентсько-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо конституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою). Якщо в державі двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складається з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для управління державою характерна багатопартійпа система, то і парламент багатопартійний (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.). Структура парламенту також різноманітна: двопалатний парламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та ін.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.

Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту. В більшості країн членство в уряді сумісно зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє залучати до уряду не тільки лідерів політичних партій, але й інших впливових депутатів парламенту і, отже, контролювати парламент. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не глава держави, реально в політичній ієрархії - головна особа. Президент, як глава держави фактично займає у ній скромніше місце: може обиратися або парламентом, або зборами вибірників, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку. Президент у парламентській республіці має в основному представницькі повноваження, а головне, функцію глави держави виконує за вказівкою уряду. Парламентська республіка зберігається в Італії, Німеччині, Австрії та ін. Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил. В діяльності будь-якого парламенту виділяються три основні функції: законодавча творчість, контроль над фінансами держави, контроль над урядом. Парламент як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості. Здійснює парламент і контроль над фінансами держави, контролює і діяльність виконавчої влади в межах і компетенції, що встановлені конституцією.

Звичайно ж, система президентства і парламентаризм природно є наслідок бурхливого розвитку демократичних форм державного устрою і правління. У правовій державі немає ні якої необмеженої влади, нерегламентованого права принципами та нормами конституції. Розподілом влади на законодавчу, виконавчу та судову досягається взаємний контроль, система стримування і противаг, що виступають гарантією від зловживання владою і запобігання перетворення її в авторитарну, абсолютну владу.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.