Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

2. Актуальні проблеми соціальної екології

В процесі еволюції суспільства взаємодія людини та природного середовища проживання носила суперечливий характер. На ранніх етапах розвитку суспільства простежується тенденція залежності людини від природи. Так, в епоху палеоліту людина хоча і виробляла знаряддя, але тільки для збирання і мисливства (привласнення наявної легкодоступної їжі), і в цьому сенсі людина мало відрізнялася від тварин. Мисливське збиральне господарство ставилося у сильну залежність від природи, і зона розселення людей обмежувалася зонами теплого клімату та достатком їжі. В міру розвитку продуктивних сил суспільства людина підвищувала свою відносну незалежність від сил природи. Вдосконалення знарядь праці, що дозволяли створювати швидко і у великій кількості необхідні для життя людини добра, будівництв0 іригаційних споруд забезпечувало стабільний урожай, а створення дамб захищало від повідей. Все Це створювало сприятливі умови для людини, для її життя і втягнений в господарський обіг нових територій Землі.

Водночас із процесом ослаблення залежності людини від природного середовища формується і тенденція розширення зв'язків і відносин суспільства з природою. Це виявляється у всіх можливостях: використання різноманітних природних копалин, сировини. Так, нафта тривалий період використовувалася тільки для тепла. Сучасна ж нафтохімія виробляє більш 8 тис. видів продуктів різноманітного призначення. Розвинувши виробництво переробки і використання різноманітних видів природної сировини, людина виявилася в ще більшій залежності від природи, аніж на ранніх етапах суспільної еволюції. Залежність виявляється у вичерпанні багатьох необхідних для людства корисних копалин, насамперед, руди чорних і багатьох кольорових металів, нафти, води, деревини, вугілля тощо. В процесі взаємодії суспільства та природи в результаті потужного антропогенного виливу па навколишнє середовище зростає загроза самому існуванню людства з двох причин: забрудненню навколишнього середовища і вичерпанню природних ресурсів. Активно використовуючи природні ресурси на основі технології, що постійно удосконалюється, та виробництва, суспільство добилося колосальних успіхів і якісно змінило спосіб життя. За останні 100 років, наприклад, людство збільшило в тисячу раз енергетичні запаси: в усьому світі споживання енергії на одного жителя становить більш 10 кВт. У розвинених країнах кожні 15 років подвоюється загальний обсяг товарів і послуг. Тоді як людство вже починає тяжко розплачуватися за технічні та інші успіхи цивілізації. За 70—90-ті роки знищено 2/3 лісів, що покривають Землю, щорічно зростає кількість шкідливих викидів у навколишнє середовище. Змінився склад біосфери. Фахівці відзначають: нагромадження вуглецю в атмосфері, запиленість у порівнянні з початком століття до кінця XX століття зросла на 20 відсотків. У нових для людства умовах взаємодія суспільства та природи має будуватися так, щоб розвиток суспільства, всіх його компонентів не завдавав шкоди природі, а навпаки, сприяв розвитку, треба створювати такі умови, за яких природний фактор повніше б ураховувався і входив в структуру виробництва. В сучасній соціальній екології такий підхід до вирішення актуальних проблем взаємодії суспільства та природи одержав назву коеволюції.

Що таке коеволюція? Коеволюція - сукупність соціологічних поглядів, у відповідності з якими суспільство та природа становлять соціоприрод-ну систему, де гармонійний розвиток суспільства неможливий без всебічного врахування природного, і навпаки. Іншими словами, дальший розвиток суспільства, всіх його культурологічних і матеріальних факторів неможливий без погодження з розвитком природи. Система суспільство - навколишнє середовище, досить жорстка система, елементи якої взаємовизначають один одного. Видно, тут доречна аналогія з принципом антропності, досить популярного в сучасній науці. У відповідності з ним всі світові константи - швидкість світла, гравітаційна постійна та інші - між собою узгоджені настільки точно, що навіть незначна зміна, припустимо, на частки відсотка, їх величин перетворила б Всесвіт в зовсім інший світ. Глибинні відносини суспільства і природи будуються так, що певні зміни в природі відображаються на суспільстві, і навпаки. Коеволюція тому навчає необхідність вивчати взаємозв'язки і взаємозалежності суспільства та природи і враховувати їх характер і характер практичної діяльності людини. З позицій коеволюції, суспільство, удосконалюючи техніку та технологію, втягуючи в процес матеріального виробництва все нові об'єкти природи, водночас компоненти природи, має суворо дотримуватись її законів і балансу, дотримуватись вимог екологічних норм. Йдеться не про перетворення природи, а про адаптацію до неї, збереження та розвиток екосистем, створення штучного середовища там і в такій формі, щоб не деформувати середовище проживання людини.

Ідеї коеволюції не виникли па голому місці. Вперше ідеї коеволюції теоретично висловлені та обґрунтовані Володимиром Івановичем Вер-падським. В праці «Хімічна будова біосфери Землі та її оточення» сформульовано вчення про біосферу та ноосферу, показано зв'язок між ними та характером і способами діяльності людини. Ноосфера - сфера взаємодії природи й суспільства, в якій людська діяльність стає визначальним фактором розвитку. Ноосфера формується, на думку Володимира Вериадського, лише як закономірне відтворення на якісно новому рівні особливостей організації біосфери. Саме по такому шляху тільки й може людська діяльність формувати свій шлях розвитку. Логіка людської діяльності в системі суспіііьстии - природа якраз і повніша будуватися із унісон з тим, як організована біосфера. Ноосфера, на думку Володимира Верпадського, це перетворена людьми біосфера відповідно з пізнаними і практично освоєними законами її побудови, розвитку і функціонування. «Людина в усіх її проявах становить певну закономірну частину будівлі біосфери», підкреслював Володимир Верпадський. І далі, розвиваючи думку про людство як нову геологічну силу в історії планети-Земля, учений продовжував, що «це є велике природне явище, що відповідає історичній, вірніше геологічній організованості біосфери, що склалася. Утворення «ноосфери» всіма коріннями зв'язується з земною оболонкою, чого раніше в історії людства скільки-небудь порівняно не було» (В. И. Вернадский. Размышления натуралиста. Книга вторая. М., 1977, с. 191).

Зрозуміло, в сучасних умовах через півстоліття після виходу праці Володимира Вернадського в соціальній екології повніше та глибше усвідомиться роль людини в природних процесах. Загальна концепція про необхідність пізнання законів природи, врахування їх в практичній діяльності, органічному взаємозв'язку суспільства і природи залишається вірною. Ідеї коеволюції, отже, обґрунтовують необхідність перебудови пріоритетів людини, тісної погодженості їх з можливостями природи. Академік Микола Мої-сеєв справедливо відзначав, що тонка, ювелірна погодженість людської поведінки з вимогами стабільності навколишнього середовища - характерна особливість епохи, що настає, вимагає нового світосприйняття, нової моральності і, врешті-решт, нового духовного світу. Розуміння революційного шляху розвитку суспільства тільки ще закріплюється в масовій свідомості. Треба багато зробити теоретично й більше практично, щоб їх реалізувати. Одна з головних проблем - переведення виробництва на екологічні принципи розвитку, тому що розвинені людиною потужні продуктивні сили становлять в сучасних умовах головну загрозу для навколишнього природного середовища. На початку 90-х років Генеральна Асамблея ООН, а також Глобальний форум релігійних лідерів, парламентаріїв і учених по захисту навколишнього середовища та розвитку, відзначали, що ядерна загроза відсовується на другий план. В стратегії виживання людства дедалі більше пріоритетною стає екологічна проблема. В створенні такої ситуації, безумовно, провідна роль належить продуктивним силам суспільства.

Розвинувши потужні продуктивні сили, людина вже в середині XX століття виявилася, в певному сенсі, їх заложником. Фахівці відзначають, що екологічна криза в Україні в сучасних умовах охопила всі її сфери навколишнього середовища. За оцінкою деяких зарубіжних учених, щорічно втрати України від неефективного, нераціонального природокористування і забруднення навколишнього середовища складають від 15 до 20% її національного доходу і є ледве чи не найбільшими в світі. В документі «Навколишнє середовище і розвиток», наведеному Україною в ООН, відзначається, що десятиріччями економічна політика в країні формувалася без врахування можливостей окремих регіонів. Внаслідок склалася одна з найтяжчих екологічно економік: перенаселена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Трагедією в долі українського народу стала аварія па Чорнобильській атомній електростанції - перша в світовій історії глобальна екологічна катастрофа. Внаслідок аварії в навколишнє середовище викинуте 50 мільйонів кюрі різних радіонуклідів. Катастрофа охопила не тільки навколишнє середовище проживання людей України, Білорусі та Росії, але й Швецію, Німеччину, Італію, Австрію, Бельгію та їй. Завдано величезних економічних збитків Україні та іншим країнам. За оцінкою фахівців витрати па ліквідацію наслідків катастрофи до 2000 року складуть 180-250 млрд. доларів (на початок 1992 року!). Але справа не тільки в економічних розрахунках, народу України завдані величезні моральпо-психологічні збитки: під загрозою унікальна культура тих районів, звідки зроблено переселення людей, адже переїхало 200 тис. жителів з двох тисяч населених пунктів! У зараженій зоні продовжують проживати майже 2,4 мільйона населения, в тому числі 500 тис. дітей до 14 років! Адже це вже генофонд!!! З кожним роком у зоні радіації виникає дедалі більше й більше захворювань різноманітного пораження, зв'язаних з радіацією. Несприятлива екологічна обстановка склалася не тільки в країнах з низьким технологічним рівнем і технологічною Дисципліною, ненадійною технікою, але й в розвинених технічно і економічно. Сучасне виробництво, взявши від природи 100 одиниць речовини, використовує' всього 3-4, а 96 одиниць викидає із навколишнє природне ('і'редовище у формі отруйних речовин і технічних відходів.

Як же бути в такій складній екологічній ситуації? Заборонити виробництво, повернутися до природи, як закликають деякі з руху зелених? Соціальна екологія дасть відповідь. Сучасне людство може значно зпятп техногенний вплив па природу, якщо створюватиме екологічно чисте виробництво. Після аварії па Чорнобильській атомній електростанції йшло багато дебатів про дальшу долю електростанції, про атомну енергетику. Лунали не поодинокі голоси про закриття Чорнобильської АЕС - важливе джерело енергоресурсів для України. Адже в майбутньому в розвитку світової економіки відбудеться заміна нафти вугіллям, а в ряді країн - ядерною енергією і природним газом. Все це свідчить про невичерпаність енергоресурсів, про злам традиційних пропорцій світової енергетики. Але у рішенні проблеми ресурсів важливо не тільки дбайливе витрачання їх, але й розумне заощадження. Часто-густо забувається і нова техніка, і технологія, і ставлення до науково-технічного прогресу складається лише із згадувань про відеомагпітофони і супертелевізори, що є «там» і яких немає тут. В одних випадках людьми оволодіває страх (страх і зрозумілий, і пояснимо - все-таки позаду чорнобильська трагедія), в інших - занепокоєність за екологічну обстановку. До речі, першими підняли тривогу вчені: саме вчені почали штурм державних і міжурядових організацій і установ: «мовляв, попереду серйозна небезпека для життя всього людства». І раптом тепер - «головні винуватці» екологічної кризи - ті ж учені. Але це вже демагогія!

Візьмемо Японію. її розквіт стався саме тому, що країна стала па шлях різкого прискорення науково-технічного прогресу, в тій же атомній енергетиці. І от особливість. Атомні електростанції в Японії працюють в межах найбільших міст, розташовуються в курортних зонах, і це ще в сейсмонебезпечних зонах! Народ, який пережив страхіття ядерного бомбардування, здавалось би, мав ставитись з небезпекою до атомної енергії, але, між тим, розвиває її бурхливими темпами. І справа не тільки в якості спорудження та обладнання атомних електростанцій, хоча і це важливо, а в ретельній підготовці персоналу до найвищих вимог безпеки, в широкій інформованості населення. На кожному атомному об'єкті існують спеціальні центри, куди може зайти будь-яка людина і отримати вичерпну інформацію не тільки про атомну електростанцію, але й про роботу кожного агрегату, може зустрітися з фахівцями і ученими. Відвідувачу пояснять, покажуть, познайомлять із всім, чим захоче. В Україні, Білорусі, Росії та інших країнах Співдружності - десятки атомних електростанцій, та апі па жодній немає таких центрів інформації! Так, можна докоряти в неуцтві людей, але необхідно давати їм повну інформацію про те, що відбувається, знайомити з досягненнями науки і техніки. В сучасних умовах в Україні вже фахівці різного профілю активно ведуть вивчення виливу конкретних технологій па природу, сформулювали ряд екологічних обмежень у різноманітних галузях, обґрунтовують нові стратегічні екологічно чисті напрямки виробництва: зміна технологій па такі, що не впливають па природу; створення мало-відходпого і безвідходного виробництва; використання енергії Сонця тощо, здійснюються окремі або навіть комплексні природоохоронні заходи, розробляються і реалізуються концепції всебічної екологізації суспільного виробництва; виробляється науково-технічна та інвестиційна політика, спрямована па рішення екологічних проблем, створення ефективної системи державного і громадського контролю за регулюванням взаємодії виробництва і природи, вироблення надійного економічного механізму ринкового типу в природовикорисгануванні та охороні навколишнього середовища. Найважливішим напрямком екологізації суспільного виробництва виступає структурна перебудова. Йдеться про екологічну оптимі-зацію і раціоналізацію взагалі та між окремими галузями. Проблема актуальна і для виробництва України. Та напрямки екологізації виробництва можна успішно реалізувати лише за умови екологізації науки і техніки.

Прогрес людства завжди залежав від стану рівня розвитку науки і техніки, технічної винахідливості людей та їх спроможності діяти спільно. Прискорення розвитку науки і техніки, піднесення винахідливості та раціоналізаторства використовувались для забезпечення прогресу в сфері економічного і соціального розвитку, введення та освоєння нових сфер навколишнього середовища, підвищення ефективності використання матеріалів і енергії. Успіхи в науці та техніці знаходять широке розповсюдження в суспільстві. Досвід розвинених науково і технічно країн показує, що досягнення науки і техніки не тільки забезпечують високий рівень комфорту людини, але й створюють сприятливі умови для збереження і розвитку навколишнього природного середовища. Застосування новітніх технологій не тільки веде до підвищення продуктивності праці, але й сприяє ефективності використання природних ресурсів, зводить до мінімуму забруднення середовища, вирішує багато проблем екології людини. Невипадково тому під впливом суспільних і державних структур почався активний процес екологізації всіх галузей наукового і технічного знання. Кожна наука, галузь технічного знання тепер мають екологічні дослідження, де висновки і рекомендації учених проходять апробацію на екологічну безпеку. Крім того, наука, галузь технічного знання займаються складанням вірогідних прогнозів зворотної реакції природного середовища на антропогенний вплив, дають оцінки суперечностей, що виникають між необхідністю охорони навколишнього середовища і необхідністю використання її ресурсів виробництвом. В сучасних умовах соціальна екологія поставила перед науковим і технічним знанням ряд проблем. Новий рівень взаємодії природи і суспільства на принципах коеволюції вимагає і нових знань про суспільство і про природу. Не стосується питань формування принципово нової політики з екології, нового екологічного виміру матеріального виробництва, культури, всього духовного життя суспільства. Відчувається і нестача наукових знань про основні властивості навколишнього середовища, форми та рівні її організованості, структурні механізми, фізичної суті природних процесів і динаміки їх змін, викликаних антропогенними факторами. Актуальними стають поняття - екологічні шляхи наукового пізнання, екологічний стиль мислення тощо. Ось чому головне спрямування екологічних досліджень в фундаментальних, технічних і гуманітарних науках є винятково важливе розкриття шкідливого впливу техніки на середовище, збереження здоров'я й генофонду людини, оптимізація природно-техніч-них систем. Сучасний рівень наукових знань дозволяє дати струнку наукову, цілісну картину біосфери в її єдності з суспільством, визначити глобальні шляхи переростання ЇЇ в ноосферу на основі коеволюції. Однак знань ще недосить, щоб на якомусь відрізку шляху не впасти в прірву. Потрібні нові знання, нові наукові пошуки. Наука, учені, також як і політики, відповідальні за пошуки вчасного виходу з екологічного тупика, в який веде його науково-технічний прогрес, якщо розвивається стихійно, якщо не здійснюється в межах екологічних велінь, не спрямовується розумом і відповідальністю політичних і державних діячів, всіх людей.

Досягнення науки і техніки, науково-технічної революції не тільки дозволили успішно вирішувати питання створення необхідних матеріальних благ, але здійснили революцію в інфраструктурі суспільства: появилися нові засоби повідомлення, зв'язку, обміну інформацією тощо. Народи Землі, що перебувають на різноманітних стадіях культурного і духовного розвитку, виявилися втягнутими в єдиний світовий процес. Різко зросли міграція населення і урбанізація (тобто зростання населення в містах). В сучасних умовах у світі в містах проживає понад 40 відсотків населення. Величезних розмірів набрала міграція (в тому числі й екологічна) всередині країн і між державами. Порушилася еколого-етнічна цілісність націй і народів. Під терміном етнос мається на увазі група, спільність людей, що спілкуються однією мовою, визнає своє загальне походження, для якої характерний загальний комплекс звичаїв, життєвого укладу, духовних цінностей. В сучасних умовах проблема екологічного етногенезу активно обговорюється в соціальній екології. І це не випадково. Еколого-етнічна цілісність націй і народів розкриває нові аспекти історії, сучасності та допомагає осмислити перспективи коеволюційного розвитку суспільства і природи.

Ідеї еколого-етнічної цілісності вперше висловлені істориком Львом Гумільовим. В його працях обґрунтовується положения про то, що розвиток етносів і біосфери - взаємозв'язаний і закономірний процес, сприятливий формуванню певних механізмів гармонізації взаємодії людини і суспільства. Висновки Лев Гумільов аргументує безліччю фактів і даних взаємодії суспільства і природи. На його думку, римляни спочатку завоювали, а потім зруйнували Південну Африку - головну житницю. Згодом з великими труднощами її оновили докорінні жителі Сахари -араби. Нові колонізатори півдеішо-африкапської території - французи знову зруйнували ті цінності, що створені тубільцями, тобто докорінними жителями Південної Африки. Лев Гумільов зумів простежити такі явища в історії інших країн і народів і сформулював концепцію «химерного етносу», тобто негармонійного об'єднання двох-трьох етносів, що мають різний світогляд, досвід природокористування, етнічні цінності. На певному історичному етапі активність якого-иебудь з етносів, в тому числі й гібридного, може зростати, і такий етнос виступає «пасіонарним», здатним па соціальні творчі та негативні дії. Поняття ііасіопарпість, за Гумільовим, означає концентрацію біогеохімічної енергії живої речовини біосфери, що виявляється в ефекті варіантної реалізації енергії, в особливостях спроможності та характеру людей: коли на образ життя, світосприйняття тубільців накладається інший світогляд, інший спосіб життя, то в суспільстві формуються химери, дискомфорт, виникають соціальні та природні лиха, починається процес руйнування докорінного етносу, руйнується вся соціоекосистема. Як же ставитись до положень Льва Гумільова? Чи пе є чергова практика розповсюджувати природні закономірності па соціум? Аналіз екоетногепезу показує, що в міркуваннях Льва Гумільова є немало корисного і цікавого для розуміння глибинних відносин людини і природи.

Справді, взаємодія людини і природи зумовлюється природою самої людини як біосоціальпої суті. Особливо яскраво це простежується на ранніх етапах етногенезу, тобто процесу утворення, походження пароду, коли життєдіяльність кожної людської спільності тісно зв'язана з навколишньою природою. З навколишнього середовища спільність людей брала все необхідне для існування і розвитку. Незважаючи на примітивні господарські відносини в первіснообщинному ладі, племена мали складну соціальну організацію, струнку систему обрядів, вірувань, міфів. В усіх формах первісної культури зусилля людей спрямовувалися не па підкорення природи з метою більш повного задоволення матеріальних потреб, а на неухильне виконання обрядів. Тут-то бачилася запорука благополуччя і сенс існування видів і племен. Отже, соціокультуриа модель ставлення людини тієї пори до природи мала адаптивний характер і спрямовувалася па гармонізацію природи і людини. Людина відчувала себе часткою природи. Зміни, що відбуваються в природі (засуха, пожежі), прямо відображалися па фізичному і психологічному стані людей. З переходом людського суспільства в індустріальну фазу розвитку система антропогенезу (антропогенез - вчення про походження людини) руйнувалася. Етноси виявилися відчуженими від природного середовища свого проживання. Між природним середовищем і людиною створюється штучне середовище зі своїми законами існування і розвитку. Експлуатація природних ресурсів, з одного боку, сприяла прогресу етносів, з іншого, - навела їх до регресу і навіть деградації. Найбільш яскраво деградація виявляється у війнах етносів між собою за нові природні ресурси. Численні міграції, урбанізація населення привели до зміщення етносів, згуби їх зв'язку з природою. Це наочно простежується в Україні. Територія України займає тепер 603,7 тис. кв. км, па пій проживають більше 50 мільйонів населення, складається з майже 100 національностей і народностей: українці - 73%, росіяни - 22%, живуть також євреї, поляки, болгари, угорці, греки, румуни та інші національності. В 30-40-х роках соціальних потрясінь Україна втратила більше 5 мільйонів і тепер наблизилася до нової демографічної кризи вже в результаті екологічних причин. На початку 90-х років коефіцієнт народжуваності становив 12,2 дитини па 1000 населення. Це самий низький рівень за весь період існування України. Середня тривалість життя в Україні складає 70 років (66 років чоловіки і 73 роки - жінки). За тривалістю життя Україна займає 52 місце серед країн світу. Смертність дітей па першому році життя в 1,5-1,7 разів перевищує дитячу смертність У розвинених країнах світу і склала на початку 90-х років 133 дитини па 1000 народжених. З початку 90-х років спостерігається в ряді регіонів України, коли смертність перевищує народжуваність. Територія Ііроживаїшя у багатьох народів стала характерною рисою її жителів, іцо відрізняє їх від інших етносів. На початку XX століття для українською села характерна невіддільна від природи система розуміння буття в :гс\-лежпості від нори року: весна, літо, осінь, зима. Закріплена в обрядах, традиціях, ритуалах, усній народній творчості, залежність в той же час - система відносин до природи, що вписується в кругообіг речовий в біосфері. Український етнос, що сформувався ще в стародавності (в IV ст. п. є.), на певній території (Південь і Подніпров'я Київської Русі), зі специфічною природою, ландшафтами і екосистемами, становить єдину еколого-етнічпу цілісність, незважаючи на внутрішні та зовнішні катаклізми історії.

Та іспит на міцність пройшли не всі етноси в світі. Трагічно, в міру просування сучасних форм розвитку, в основі яких лежать цінності техногенної цивілізації, в глухі лісні дебрі, пустелі та інші ізольовані системи природи, як правило, руйнують ту єдину культуру, що виявилася здатною існувати в такому природному оточенні. Це, насамперед, народності та етнічні спільності людей, які живуть в Північній Америці, Австралії, Центральній Африці, Північній Росії, Північній Африці та ін. Вирішення проблеми бачиться в тому, щоб не порушувати цілісність таких екосистем шляхом визнання та охорони їх традиційних прав на землю та інші ресурси, шляхом визнання прав, що люди висловлюють засобами та образом, що не вкладаються в звичні правові норми, сприяти підвищенню добробуту общин прийнятними для існуючого тут укладу життя, розвивати ресурси життєзабезпечення. Отже, еколого-етнічна цілісність націй і народів складна, багато-асаектна проблема, всебічне вивчення якої дозволяє глибше пізнати і зрозуміти причини екологічної кризи та її наслідки. В умовах переходу сучасного суспільства на коеволюційний шлях розвитку необхідно керувати, наскільки це можливо, формуванням екологічно безпечного соціоприродного середовища.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.