Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кремінь. Політологія.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
3.59 Mб
Скачать

Політичні засоби реалізації національної безпеки

1. Суть концепції національної безпеки

Поняття національна безпека.

На сучасному етапі людство стоїть перед можливістю самознищення. Для відвернення катастрофи необхідна розробка і реалізація загальнопланетної стратегії збереження досягнень цивілізації і входження суспільства в нову епоху розвитку - в епоху ноосфери, коли людство дістане можливість розумно розпоряджатися своєю могутністю з метою гармонійного розвитку всіх соціальних формацій. Мабуть, це буде болісний і нешвидкий процес формування нових принципів погодження дій і поведінки людей, іншої моральності, докорінної перебудови всього буття людини, зміни стандартів та ідеалів. Позитивне завершення процесу можливо лише за умови надійного забезпечення безпеки існування і розвитку людства та його соціальних структур.

Створити і реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, що забезпечує захист суспільства від різноманітних загроз, без глибокої наукової розробки фундаментальних проблем організації розвитку людського суспільства, вивчення природи його інтересів і суперечностей, механізмів їх вирішення, раціонального комплексного використання ресурсів практично неможливо. Спроби емпіричного вирішення сучасних проблем, багато з яких за змістом і масштабам не мають аналогів в історії, не дають бажаних результатів, а інколи навіть посилюють негативні наслідки. Пояснюється це, по-перше, тим, що всі види діяльності по забезпеченню безпеки суспільства мають багатоплановий характер. Створення загальної теорії безпеки допускає тісну інтеграцію різноманітних наук. Об'єктивний процес диференціації знань і вузька спеціалізація практично перешкоджають формуванню визначення поняття безпеки. Вирішити проблему можливо на шляхах використання системних засобів дослідження проблем забезпечення безпеки особи, суспільства і держави. По-друге, випадковість і невизначеність пронизують всі рівні організації матеріального світу. Це приводить до неоднозначного відображення процесів, що відбуваються в свідомості людей, і, отже, до невизначеності і навіть ірраціональності їх реакції на вплив навколишнього світу. З урахуванням наявності у кожного суб'єкту суспільства власної мети та інтересів (що далеко не завжди співпадають з інтересами і метою інших суб'єктів) їх активні практичні дії породжують численні конфлікти аж до збройних. Розробка загальної теорії національної та міжнародної безпеки не може здійснюватись на основі використання традиційних підходів до пізнання і теоретичного узагальнення практичної діяльності людей, їх взаємовідносин між собою і природою. По-третє, організація соціальної системи і її розвиток не підкоряються досить точним законам і закономірностям, тому що умови і засоби забезпечення соціальної стабільності здебільшого визначаються суб'єктивними факторами і виступають прерогативою індивідуального і колективного інтелекту. Дальший розвиток суспільних формацій важко передбачити і може здійснюватися за одних і тих же початкових умов різноманітними шляхами (в тому числі і тими, що приводять до загибелі). Істотно обмежуються можливості використання при вирішенні фундаментальних проблем національної і міжнародної безпеки. Національна безпека держави - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Життєво важливі інтереси - сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи, суспільства і держави. Основні об'єкти безпеки: особа - її права і свободи; суспільство - матеріальні і духовні цінності; держава - конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання безпеки інтересів особи і держави; їх взаємна відповідальність за забезпечення безпеки; взаємозв'язки національної і міжнародної безпеки. Реалізація основних принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основними функціями якої виступають виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів по їх попередженню і нейтралізації; створення і підтримання в готовності сил і засобів забезпечення безпеки; управління силами і засобами забезпечення безпеки у повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях. Основні елементи міжнародної і національної безпеки: політична, економічна, воєнна, технологічна, екологічна, гуманітарна та інші сфери діяльності. Кожна з сфер має певну специфіку, своєрідність. Разом з тим усі сфери перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Воєнна безпека, мабуть, один з основних компонентів, що характеризують зовнішній аспект національної безпеки держави, забезпечення якої покликані здійснювати збройні сили. В сучасних розробках проблем воєнної безпеки домінує підхід, оснований на принципах взаємної безпеки шляхом зниження протистояння до того мінімального рівня, при якому збройні сили сторін здатні лише обороняти свої кордони. Але під воєнною безпекою розуміється такий стан міждержавних відносин і обороноздатності держави, за яким імовірність війни зводиться до мінімуму або протидіє втягненню в неї країни. Американські фахівці вважають, що забезпечення національної безпеки досягається шляхом вироблення і реалізації так званої стратегії національної безпеки. Стратегія національної безпеки - наука і мистецтво вироблення і використання політичної, економічної і психологічної могутності науки спільно з її збройними силами в інтересах досягнення мети національної безпеки в мирний період і в ході війни. Стратегія національної безпеки - наука і мистецтво використання національної могутності за всіх обставин з метою досягнення бажаного рівня і виду контролю над противною стороною шляхом загроз, грубої сили, побічного тиску, дипломатії хитрощів та інших можливих засобів, що забезпечують захист інтересів і досягнення мети національної без-пеки.У визначенні безпеки підкреслюється активний силовий аспект забезпечення захищеності національних інтересів.

Створення комплексної системи національної безпеки завдання України як суверенної європейської держави. Верховна Рада України схвалила Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. Концепція включає: преамбулу і п'ять розділів (І. Заі^альні положення і принципи; II. Національні інтереси України; III. Загрози національній безпеці України; Вперше чітко визначені національні інтереси України: створення громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної згоди, політична і соціальна стабільність, гарантія прав української нації і національних меншостей України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості кордонів; створення ринкової економіки; забезпечення екологічно і технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження і підвищення науково-технологічного потенціалу; зміцнення генофонду українського народу; розвиток української нації; налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин зі всіма державами, інтеграція в європейське і світове співтовариство. Вперше чітко визначені можливі загрози в найважливіших сферах життєдіяльності: політична сфера, економічна сфера, соціальна сфера, воєнна сфера, екологічна сфера, науково-технологічна сфера, інформаційна сфера та іп.

Суб'єктами системи забезпечення національної безпеки України виступають: український народ, Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони країни, Кабінет Міністрів, конституційний суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, Національний банк України, міністерства та інші центральні органи в межах своїх повноважень і компетенції, воєнна організація держави. Воєнна організація держави охоплює Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію, внутрішні війська і підрозділи Міністерства внутрішніх справ, прикордонні війська, військові підрозділи Міністерства з надзвичайних ситуацій та інші військові формування, створені відповідно з Конституцією. Концепція воєнної безпеки - сукупність погоджених і офіційно прийнятих поглядів по захисту України від зовнішніх, а при деяких умовах і внутрішніх загроз, забезпечення незалежності, територіальної цілісності та політичної стабільності країни. У воєнній доктрині України називаються тільки завдання воєнної безпеки. Воєнна безпека охоплює основи воєнної політики, оборони, будівництва і розвитку Збройних Сил України. Воєнна політика - складова частина загальної політики держави, базується па положеннях законів, постанов та інших документів з військових питань, визначає основні напрямки і мету застосування збройних сил України та інших військових формувань для захисту суверенітету, територіальної цілісності України. Складність геополітичиих процесів, наявність воєнних конфліктів, збереження великого ризику виникнення різноманітних криз у безпосередній близькості від кордонів України, на жаль, існують і, мабуть, в найближчій перспективі не зникнуть. При визначенні політики в сфері воєнної безпеки держави, якщо не дотримуватись старих поглядів, що конфліктні ситуації можна вирішити з допомогою воєнної сили, необхідно керуватися тим, що, по-перше, загроза виникнення третьої світової війни із застосуванням ядерної зброї малоймовірна; по-друге, набрала стійкий характер тенденція до зниження можливостей виникнення широкомасштабної війни з застосуванням звичайної зброї; по-третє, зберігається достатня загроза виникнення воєнних та інших конфліктів і, як наслідок, локальних (регіональних) війн; зберігається небезпека актів міжнародного тероризму, зв'язаного, насамперед, з торгівлею зброєю і наркотиками.

Природно, головне завдання воєнної політики в мирний період - попередження війни і зміцнення національної та міжнародної безпеки. Воєнна безпека - прерогатива не тільки Міністерства оборони України, але й силових міністерств і відомств, в компетенцію яких входить формування воєнної політики і оборони України. Керівництво і координації дій всіх силових структур держави по забезпеченню воєнної безпеки покладаються на міжвідомчий орган - Раду національної безпеки та оборони України. На відміну від минулого, коли джерело і масштаби воєнної загрози досить відомі і фінансування військових програм мало стійкий і тривалий характер, то в сучасних умовах склалася зовсім інша ситуація. Планування у сфері забезпечення воєнної безпеки охоплює багатоетапний процес, спрямований на визначення всього необхідного для розвитку воєнної безпеки. У сфері воєнної безпеки України залишається ще багато проблем.

У воєнній доктрині України відзначається, що в мирний період здійснюється прогнозування мети і характеру можливої війни і заходи для її попередження. В воєнний період здійснюється мобілізація всіх матеріальних і людських ресурсів країни для відсічі збройній агресії, завдання поразки агресору, позбавлення його можливості продовжувати війну і припинення воєнних дій за умов, вигідних для забезпечення суверенітету України.

. Система факторів забезпечення безпеки Система факторів складна І багатогранна. Використовуючи забезпечення безпеки різноманітні підстави для класифікації, їх поділяють на зовнішні і внутрішні, об'єктивні і суб'єктивні. Особливе місце серед них займають внутрішні фактори. В економічній сфері: рівень і темпи розвитку продуктивних сил; можливість використання досягнень науки і техніки у виробництві; темпи зростання добробуту; можливість участі в міжнародній інтеграції; характер підготовки кваліфікованих кадрів та ін. В соціально-політичній сфері: характер політичного керівництва суспільством; політичний плюралізм; рівність або нерівність всіх членів суспільства; відсутність або наявність національного гноблення або дискримінації; ступінь інтернаціональної єдності суспільства; рівень розвитку демократії та участі широких мас в управлінні справами суспільства; ступінь забезпечення реальних прав і свобод громадян; характер образу життя; ступінь довіри і підтримки громадянами державної влади та інші. В духовній сфері: характер панівних світоглядних та ідейно-політичних настанов; ідейний плюралізм і ступінь ідейної єдності суспільства; рівень ідейно-моральної зрілості громадян; характер культури і рівень розвитку освіти; можливість доступу до знань і участі всіх членів суспільства у створенні духовних цінностей і засвоєнні досягнень культури та інші.

Існує ряд факторів, сприятливих утвердженню сучасної концепції міжнародної та національної безпеки: процес інтеграції та інтернаціоналізації світового співтовариства, що дедалі більше набуває характеру об'єктивної закономірності суспільного розвитку, підтримка і симпатії ідеї без'ядерного, ненасильного миру серед широких народних мас, незалежно від політичної класифікації їх держав і режимів; прогресивна діяльність представників воєнно-політичного керівництва різноманітних держав та інших впливових політичних кіл і сил.

2. Політичні засоби забезпечення національної безпеки Успіх в реалізації сучасної концепції на Віиськовии фактор - ціональної безпеки залежить від багатьох важливий засіб безпеки обставиНі в тому числі від комплексного використання економічних, науково-технічних, політичних, соціальних, духовних і військових факторів. Зміна концептуальних основ політичного і воєнно-політичного мислення з об'єктивною необхідністю зажадала переосмислити місце і роль кожного з них, визначити їх взаємозв'язки. Це торкнулося співвідношення політичних і військових засобів забезпечення безпеки. І не випадково.

На протязі всієї історії існування людського суспільства воєнний фактор є основним, а іноді і єдиним засобом вирішення політичних суперечностей міжнародних конфліктів. Причому склалися жахливі історичні тенденції, що виражаються у стійкому характері зростання кількості жертв, посилення руйнівності та деструктивної масштабності воєнних конфліктів. За останні три століття спостерігається збільшення кількості війн, в яких щорічно гинуло 1000 і більше людей. В XVIII ст. війн і конфліктів було 68, що унесли 4.4 млн. людських жертв, у XIX ст. - 205 і загинуло 8,3 млн., а у XX ст. - 237, а жертви вже склали 98,8 млн. Криваві жнива Молоха війни зростають. У XIX ст. велося 14 війн з людськими втратами 100 тис. і більш, у XX ст. війн стало в 3 рази більше, у XIX ст. розв'язано 2 війни з жертвами більше 1 млн. людей, а в XX ст. їх уже відбулося 13. Війни супроводжуються зростанням прямих втрат серед цивільного населення відносно загальної кількості людських жертв. В період першої світовий війни втрати цивільного населення склали 5%, а в д-ругу світову війну - 48%, у війні в Кореї - 84%, а у війні у В'єтнамі -90% жертв складало мирне населення. Особливо маловивченою сферою воєнно-демографічних наслідків війн є побічні і віддалені втрати. Внаслідок мобілізації молодих чоловіків, відбувається різке падіння шлюбів і народжуваності, а це істотно знижує природний приріст населення (в першу світову війну падіння народжуваності в Російській імперії склало до 73%). Значно зростає число інвалідів. В першій і другій світових війнах більш 40 млн. людей стали інвалідами, при цьому росло їх число серед цивільного населення: на кожних 100 мобілізованих в першу світову війну припадає 11 інвалідів, а в другій світовій війні - 28. Відбувається істотне зниження якості населення, зв'язане з погіршенням матеріальних умов життя і як наслідок - падіння моралі, інтелектуального потенціалу, поява епідемій та інші негативні явища. Триває зростання воєнних витрат. Від творчої діяльності відчужувалася найбільш цінна самодіяльна частина суспільства: в першій світовій війні безпосередньо брало участь більш 1 млрд. людей з 33 держав, тобто 62% населення планети, а в другій світовій війні - вже близько 2 млрд. людей з 61 держави, або близько 80% населення планети.

Формування концепцій політичного мислення, основаних на ідеї переходу до незабезпечення безпеки насильницького миру, неминуче викликало радикальну переоцінку поглядів на ролі воєнної сили в суспільному розвитку. Відбулася переоцінка політичних засобів забезпечення безпеки. Ідея ненасильницького миру, по суті, в конкретній реалізації і допускає використання саме політичних засобів забезпечення безпеки. Політичні засоби забезпечення міжнародної та національної безпеки - сукупність діяльності держави, що дозволяє без використання воєнно-насильницьких засобів забезпечити міцний і надійний мир, вирішити завдання відвернення війни і створення мирних умов для розвитку держави.

Структура політичних засобів складна і різноманітна. Існує система політичних засобів, що охоплює, по-перше, гуманістичність і п-рогресивність характеру панівних у масовій суспільній свідомості цінностей збереження миру і засобів досягнення безпеки. Гуманність, як один з складових елементів системи політичних засобів, допускає не тільки формування ідеалу захисту миру, але й формування комплексу науково обґрунтованих шляхів відвернення війн.

По-друге, загальнополітична ситуація в світі, характер системи міжнародних відносин, глобальна розстановка і співвідношення політичних сил, визначальні організаційно-економічні, політичні (воєнно-політичні), науково-технічні, духовно-ідеологічні і гуманітарні відносини. Досягнутий рівень співвідношення сил в інтересах захисту миру формує основи певного політико-правового, морально-психологічного, організаційного механізму блокування війни. Об'єктивні умови визначають характер і результати будь-якої діяльності, що включені в систему політичних засобів.

По-третє, власне політичні засоби, що виражаються в зовнішній політиці та дипломатії. Це ті конкретні засоби, методи, способи, що забезпечують розв'язання без використання насильства проблем у в-заємовідносинах держав з приводу забезпечення миру і безпеки. Допускається формування міжнародно-правових норм, концепцій і конкретних програм боротьби за мир і роззброєння; укладення договорів і угод; політичні консультації та особисті контакти лідерів; конкретні практичні заходи по роззброєнню, встановленню контактів і взаємний контроль за ходом процесу роззброєння, сприятливий відкритості і встановленню довіри у воєнній сфері.

Особливе місце належить народній дипломатії. В структурі політичних факторів забезпечення безпеки виділяються: по-перше, характер, спрямування і результативність зовнішньополітичної діяльності; по-друге, політична вага, місце і авторитет держави в системі міжнародного співтовариства. Політичні засоби забезпечення міжнародної та національної безпеки мають певну специфіку: широкі можливості їх ефективного використання для вирішення найскладніших проблем; складність, гнучкість і різноманітність застосування; діапазон політичних засобів надто широкий - від встановлення політичних контактів до глобальної зміни характеру політичної ситуації по всій системі світового співтовариства; інтегруючий і структурно-організуючий, по відношенню до інших засобів, характер; підвищення їх ролі в міжнародних-відносинах, що виражаються в -тому, що знаходять дедалі більше прихильників серед широких мас громадськості, впливових політичних сил. Структурно-змістовні особливості сучасної концепції безпеки прямо впливають на виявлення характеру взаємозв'язку політичних і військових засобів.

В сучасних умовах діалектика політичних і військових засобів має особливості. По-перше, пріоритет ненасильницьких засобів не виключає, а допускає використання в сучасних умовах військових засобів і військового механізму блокування війни; по-друге, успіх використання політичних і військових засобів залежить від їх комплексного застосування; по-третє, успіх реалізації військових засобів значно залежить від збройних сил. Збройні сили миролюбних держав - могутнє знаряддя відвернення війни. В збереженні мира є їх функція і основна соціальна роль. І поки існує воєнна небезпека, збройні сили, розвиваючись в напрямку оборонної достатності, безпосередньо братимуть участь у підтриманні необхідних умов для розгортання сучасної моделі безпеки. З урахуванням географічного становища України, вирішується і проблема міжнародної і національної безпеки в Європі. В сучасних умовах ще немає єдиної системи європейської безпеки. Водночас в Європі сформувалися і реально можуть служити основою регіональної безпеки три інститути - Європейський Союз, Організація безпеки та співробітництва Європи і НАТО. В сучасних умовах ці структури мають різний потенціал, відрізняються складом учасників і суттєвістю головної мети і напрямків діяльності. Створення нової системи європейської безпеки - завдання, повністю здійсненне. В Європі за безпеку мають відповідати європейці! Багато позитивних тенденцій сучасного цілісного світу свідчать про те, що обороноздатність країни зміцнюється не шляхом нарощування воєнної могутності, а внаслідок формування системи воєнно-політичних відносин, що виключають можливість застосування засобів збройного насильства. Сучасний світ дедалі більш наполегливіше диктує категоричний імператив, що національна безпека не може бути повною і реальною поза системою міжнародної безпеки.

НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ: В ПОШУКУ І РОЗВИТКУ

В сучасних умовах в будь-якому демократичному суспільстві існує політична освіта. З історією демократії, з процесом модернізації суспільства нерозривно зв'язана й історія політичної соціалізації і політичної освіти. Автократичні станові держави доіндустріальної стадії розвитку не потребували політичної освіти народу. їх нормальне функціонування допускало повне відсторонення населення від політики. І досить було засвоїти традиції і норми свого стану для соціального спілкування простому народу, та й взагалі вищим верствам суспільства. Людьми здебільшого стихійно засвоювалися елементарні правила і норми взаємостосунків підданих з державою. Звичаї, страх перед владою, а також церква і підтримували лояльність громадян до держави. Не вимагалися і спеціальні інститути для політичної освіти населення. Але індустріалізація і урбанізація суспільства, ускладнення його організації, розвиток комунікаційних систем, підвищення соціальної мобільності населення та інших факторів зробили недостатніми традиційні, обмежені за впливом на населення, сімейні, общинно-станові та церковні форми політичної соціалізації, привели до їх ослаблення або навіть руйнування.

В ході суспільного розвитку поступово підвищувалася значимість державного регулювання ряду економічних і соціальних процесів, помітно поширювалося коло політичних інтересів громадян. Уже в кінці XVIII століття з Великої Французької революції, що проголосила рівноправність всіх громадян і визнання народу джерелом влади, у держав, що вступили на шлях демократичного розвитку, чітко позначилася потреба в політичній орієнтації населення, навчанні його цивілізованим нормам взаємовідносин у питаннях, що порушують інтереси всього суспільства і що вимагають обов'язкових для всіх рішень. Ось чому в XIX - XX сторіччях підвищується суспільна значимість політичних знань, що остаточно сформувалися і діють спеціалізовані інститути політичної освіти. В сучасних демократичних державах діяльність політичних інститутів базується на визнанні основних гуманістичничних цінностей і, насамперед, свободи і гідності кожної особистості, її природних, невідчужених прав. І отут-то політична освіта допомагає кожному громадянину правильно усвідомити існуючий суспільний і політичний лад, своє місце і роль в державі, права та обов'язки. Головна мета політичної освіти - навчити людину однаково орієнтуватися в складній соціально-політичній обстановці, представляти і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей, спільно, колективно вирішувати загальні проблеми. Політична освіта спрямована і на формування у громадян поваги до демократичного порядку і державних і суспільних інститутів, що забезпечують його, тому-то без твердого політичного порядку свобода окремої особи не може бути реальною.

В сучасних умовах переборюється думка про те, що мета політичної освіти зводиться здебільшого лише до поширення серед населення етики обов'язку, формуванню пієтету (тобто глибокої поваги) до держави та її законів, готовності виконувати громадянські обов'язки. Такий підхід, що враховує, насамперед, лише потреби держави переважав аж до 60-х років XX століття у континентальній Європі, тоді як в США вже багато десятиріч домінує прагматична особиста орієнтація політичної освіти, що допускає навчання громадян вирішувати свої життєві проблеми в цивілізованому співробітництві з іншими людьми, йти на компроміси для відносно безболісного врегулювання різноманітного роду конфліктів. У сучасних умовах система політичної освіти в Україні та інших демократичних державах Співдружності намагається синтезувати європейську і американську традиції, гармонійно враховувати запити окремої особистості та всієї держави.

Демократична політична освіта покликана надати політиці людський вимір, стримувати прояви в політичних діях егоцентричної (тобто егоїстичної та індивідуалістської) мотивації, нетерпимості та емоційної неврівноваженості, а також ідеологічного класового або національного традиціоналізму, що виступає нерідко під стягом боротьби за тотальну раціоналізацію суспільства. Наука про політику ставить мету виробити у громадян стійкий імунітет або хоча б зважене, критичне ставлення до різноманітних радикалістських ідеологій, ворожих демократичному ладу і що прагнуть нав'язати суспільству ту або іншу соціальну утопію. Складність і багатогранність політики як специфічного об'єкту людського інтересу неминуче відображається в настільки ж багатому і за змістом політичному знанні. Та і в такій сукупності уявлень важливо виділити ті погляди й переконання, що концентрують всю гаму політичних почуттів, оцінок, ідей. З висот сучасності можна побачити, як у течії століть викристалізувались теоретичні підходи, що володіли чітко сформульованою спроможністю до цілісного і специфічного опису суттєвості та природи політики. У країнах з нещодавнім тоталітарним минулим, охоплених гострою економічною і соціальною кризою, небезпека руйнівного впливу радикалістських ідеологій надто велика. Відсутність у населення України достатньої демократичної культури, стійких орієнтацій на загальнолюдські цінності, посттоталітарна масова ментальність, що доповнюються напівжебрацьким існуванням більшості населення, гострими соціальними і національними конфліктами, можуть привести і в-же приводять багатьох людей в обійми ідеології з новим, націоналістичним і релігійно-екстремістським забарвленням, панування яких може бути не менше руйнівним, аніж вплив офіційного марксизму.

Розуміння необхідності та важливості спільного розв'язування економічних, екологічних, енергетичних, транспортних та інших європейських проблем має загальноконтинентальний характер. Органічно складовою нового підходу до встановлення світового порядку, уявлення про світ як єдиний, цілісний, загальносвітовий організм. Незважаючи на соціальну, політичну, економічну неоднорідність, сучасний світ сприймається як єдине ціле, об'єднане загальнолюдськими інтересами. Цільність сучасного світу проглядається і в наполегливій необхідності об'єднання зусиль людства для вирішення глобальних проблем: енергетичної, демографічної, продовольчої тощо. Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей аж ніяк не означає «відміни» класових інтересів, відміни соціального прогресу. Майбутнє людини -це поприще реалізації тих можливостей, що вже існують в сучасному світі, а також тих, що зі часом з'являться. Люди неспроможні змінити своє минуле, тому що свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь в реальну дійсність, в історичну необхідність.

Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей. Саме від свідомої і активної діяльності людей залежить формування майбутнього. І отут-то наука про політику грає важливу роль, озброюючи знанням політичних, соціально-економічних процесів, явищ і подій. Гуманістична місія соціального прогнозування і полягає в тому, щоб відкрити простір для майбутнього людства. І від наукового передбачення і свідомої діяльності народних мас в багато чому залежить, як уникнути зигзагів, відхилень в розвитку. Коли ж свідомий розвиток суспільства запанує над стихійними соціальними процесами, а сама людина перестане протиставляти себе природі й вступить з нею в гармонійні відносини, тоді на Землі запанують розумні відносини між людьми, між особистістю і суспільством, між суспільством і навколишнім середовищем, тоді запанує рівність, висока моральність, гуманізм і соціальна справедливість.

367

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.