§ 2. Правове становище учасників страхової діяльності

Головними учасниками, які здійснюють страхову діяльність, є страховики — юридичні особи, які створені у формі акціонер­них, повних, командитних товариств або товариств з додатко­вою відповідальністю згідно з Законом України «Про господар­ські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених За­коном «Про страхування», а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасни­ків страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяль­ність в Україні здійснюється виключно страховиками — рези­дентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений ви­ключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються держа­вою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному спеці­альним уповноваженим центральним органом виконавчої вла­ди у справах нагляду за страховою діяльністю (далі — Уповно­важений орган), але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Законом встановлені певні особливості формування статут­ного фонду страхової компанії. Забороняється використовува­ти для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заста­ву, і вносити нематеріальні активи.

Відповідно до ст. 8 Закону «Про страхування» страхова ді­яльність підлягає ліцензуванню.

Уповноважений орган, яким є Державна комісія з регулю­вання ринків фінансових послуг в Україні, здійснює в установ­леному порядку ліцензування діяльності фінансових установ, затверджує ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядок контролю за їх додержанням; ви­дає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів стра­хування і перестраховування, передбачених статтями 6, 7 Зако­ну «Про страхування»¹. Ліцензійні умови провадження страхо­вої діяльності затверджені розпорядженням Державної комісії

з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40².

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатись іншими видами страхування.

Статтею 38 Закону «Про страхування» встановлено, що для одержання ліцензії страховик подає Уповноваженому органу за­яву, до якої додаються:

копії установчих документів та копія свідоцтва про реєст­рацію;

довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

довідка про фінансовий стан засновників страховика, під­тверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик

створений у формі повного чи командитного товариства або то­вариства з додатковою відповідальністю;

правила (умови) страхування;

економічне обгрунтування запланованої страхової (перестра- хувальної) діяльності;

інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу еко­номічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгал­тера страховика про вищу економічну освіту, інформація про на­явність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Упов­новаженим органом.

Уповноважений орган зобов’язаний розглянути заяву стра­ховика про видачу йому ліцензії у строк, що не перевищує 30 ка­лендарних днів з часу одержання всіх передбачених цією стат­тею документів.

Відповідно до ст. 39 Закону «Про страхування» підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на здійснення стра­хової діяльності може бути невідповідність документів, що до­даються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган пові­домляє юридичну особу в письмовій формі з зазначенням при­чини відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розгля­даються у судовому порядку.

Страхова організація (страхових) як господарське товари­ство може створювати свої філії і представництва, проте здійс­нювати страхову діяльність мають право лише філії.

Філія страховика — це відокремлений підрозділ страхови­ка, який не є юридичною особою, може мати власну назву, яка повинна використовуватися згідно з Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страхову діяльність по видах, на які страховик одержав ліцензії, і право на проведення яких було надане філії загальними зборами учасників страховика в повному обсязі або з обмеженнями.

Представництво страховика — це відокремлений підрозділ страховика, який не є юридичною особою, діє у відповідності з Положенням про представництво, не має права займатися стра­ховою, а також будь-якою підприємницькою діяльністю. Пред­ставництво виконує функції і задачі сприяння організації і здійс­ненню статутної діяльності страховика, виступає від імені стра­ховика та фінансується останнім.

Оскільки страхові організації (компанії) створюються як господарські товариства, їх ліквідація здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Реорганізація страховика (злиття, приєднання, поділ, виді­лення, перетворення) проводиться у порядку, визначеному чин­ним законодавством, з урахуванням особливостей по забезпе­ченню правонаступництва щодо укладання договорів страхуван­ня, встановлених Уповноваженим органом.

У тих випадках, коли реорганізація страховика проводиться за рішенням Уповноваженого органу, така реорганізація перед­бачає:

реорганізацію у страхового посередника відповідно до норма­тивних актів, що регулюють діяльність страхових посередників;

об’єднання кількох страховиків із визначенням порядку пе­редачі страхових зобов’язань за умови погодження на це влас­ників страховиків;

залучення до числа учасників страховика інших страхови­ків (у тому числі іноземних страховиків) за умови проведення ними всіх розрахунків за зобов’язаннями та боргами страхови­ка, строк сплати яких уже настав.

При ліквідації страховика у разі, коли учасники страхови­ка прийняли таке рішення і страховик не має зобов’язань перед страхувальниками, Уповноважений орган приймає рішення про виключення страховика з Єдиного державного реєстру страхо­виків (перестраховиків).

Ліквідація страховика, що має зобов’язання перед страху­вальниками, у разі визнання його банкрутом здійснюється у по­рядку, визначеному законом.

Виключення страховика з державного реєстру суб’єктів під­приємницької діяльності органами державної влади і органами місцевого самоврядування у зв’язку з його ліквідацією або реор­ганізацією здійснюється тільки після внесення відповідних змін у Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків).

Діяльність на ринку страхових послуг здійснюють також страхові посередники — страхові агенти, які провадять свою ді­яльність згідно з Положенням про порядок провадження діяль­ності страховими посередниками, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

Агентська діяльність — це діяльність суб’єктів підприєм­ницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підста­ві доручення одного або більше страховиків, щодо рекламуван­ня, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладенням та вико­нанням договорів страхування (підготовка і укладення догово­рів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчас­ної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а та­кож здійснення цих виплат;

Неналежний контроль страховика за діяльністю його стра­хових агентів кваліфікується як порушення страхового законо­давства.

На страховому ринку України функціонують і інші учасни­ки, які справляють певний вплив на страхову діяльність.

Так, відповідно до ст. 13 Закону «Про страхування» страхо­вики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не супере­чить законодавству України. Ці об’єднання не можуть займа­тися страховою діяльністю, а тому не можуть біти визнані її су­б’єктами.

Об’єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію об’єднань страховиків, у десятиденний тер­мін з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Одним із таких об’єднань страховиків є Моторне (транспорт­не) страхове бюро України, правове становище якого визначене Законом України від 1 липня 2004 р. «Про обов’язкове страху­вання цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»¹.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників на­земних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідаль­ності власників наземних транспортних засобів.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організа­цією і здійснює свою діяльність відповідно до Закону, законо­давства України та свого Статуту.

Статут МТСБУ затверджується зборами засновників (чле­нів) МТСБУ, погоджується з Уповноваженим органом та реєст­рується відповідно до вимог законодавства.

МТСБУ не може виступати засновником чи співзасновни- ком юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяль­ністю та/або мають на меті одержання прибутку.

Основними завданнями МТСБУ є:

здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом;

управління централізованими страховими резервними фон­дами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконан­ня покладених на нього функцій;

забезпечення членства України в міжнародній системі авто­мобільного страхування «Зелена картка» та виконання загаль­новизнаних зобов’язань перед уповноваженими організаціями інших країн — членів цієї системи;

збирання необхідної інформації про обов’язкове страхуван­ня цивільно-правової відповідальності для узагальнення та вне­сення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснен­ня обов’язкового страхування цивільно-правової відповідаль­ності;

співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальнос­ті, координація обов’язкового страхування цивільно-правової від­повідальності власників та/або водіїв транспортних засобів — нерезидентів у разі в’їзду їх на територію України та власників та/або водіїв транспортних засобів — резидентів — у разі їх виїз­ду за межі України;

співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов’яз­кового страхування цивільно-правової відповідальності;

розробка зразків страхових полісів і договорів обов’язково­го страхування цивільно-правової відповідальності, що затвер­джуються Уповноваженим органом;

надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.

МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди: на території країн — членів міжнародної системи автомо­більного страхування «Зелена картка», заподіяної власниками та/або користувачами зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали інозем­ним компетентним органам страховий сертифікат «Зелена карт­ка», виданий від імені страховиків — членів МТСБУ;

на території України, заподіяної водіями — нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обо­в’язкове страхування цивільно-правової відповідальності та прин­ципами взаємного врегулювання шкоди на території країн — чле­нів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

У разі якщо МТСБУ відповідно до правил міжнародної си­стеми автомобільного страхування «Зелена картка» було здійс­нене відшкодування шкоди за страховика — члена об’єднання або за власника та/або користувача зареєстрованого в Україні транспортного засобу, який використовував за кордоном підро­блений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат «Зелена картка» та спричинив дорожньо-транспортну пригоду, відповідні витрати МТСБУ мають бути компенсовані такими особами в повному обсязі у порядку, визначеному для міжнарод­ної системи автомобільного страхування «Зелена картка».

Страховики, які мають дозвіл на страхування відповідаль­ності операторів ядерних установок за шкоду, що може бути за­подіяна внаслідок ядерного інциденту, зобов’язані утворити ядер­ний страховий пул, який є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.