§ 2. Внутрішнє законодавство

Термін «внутрішнє законодавство» тут вживається у широко­му розумінні. Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього законодавства до джерел міжнародного приватного права залежить від змісту пред­мета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для міжнародного приватного права України значення мають окремі норми Конституції України. Так, у ч. З ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадя­нам, які перебувають за її межами. У ч. 1 ст. 26 зазначається, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свобо­дами, а також несуть такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними документами України.

Конституції іноземних держав можуть мати й інші норми для регулювання приватно-правових відносин з «іноземним елемен­том». Так, в Основному Законі Російської Федерації спеціальна глава присвячена зовнішній політиці держави. Її норми регламен­тують питання міжнародних договорів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Конституція Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.

Закони та нормативно-правові акти, які є джерелами міжна­родного приватного права, поділяються на такі, що: 1) повністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.

До першої групи належать, наприклад, закони держав про між­народне приватне право. У державах, особливо тих, що належать до «сім'ї континентального права», приблизно з 60-х років широко практикується прийняття зазначених законів, які діють і до сього­дні. Наприклад, прийнятий у 1963 р. в Чехословаччині Закон з міжнародного приватного права та процесу (у редакції Закону 1969 р.) діє сьогодні в Чехії та Словаччині. Чинним є Закон з між­народного приватного права Польщі 1965 р. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років схвалення законів із зазначених питань активі­зувалося. Так, Закон з міжнародного приватного права прийнято в Австрії 1978 р., в Угорщині - 1979 р.; у Туреччині (з міжнародного приватного права та процесу) - 1982 р.; у ФРН - 1986 р. Одним із

найдетальніших щодо регламентації правовідносин є Закон з між­народного приватного права Швейцарії 1987 р., який налічує близь­ко 200 статей. З 1992 р. однойменний закон діє у Румунії. Відпо­відно до Закону від 26 червня 1991 р. з деякими змінами у Хорва­тії, а також у Словенії, Сербії та Чорногорії діє Закон колишньої СФРЮ «Про вирішення колізій між законом і нормами іноземного права у певних правовідносинах» 1982 р.

До порівняно нових кодифікацій у сфері міжнародного приват­ного права належить Закон про міжнародне приватне право Вене­суели 1998 р. (набув чинності з 6 лютого 1999 р.). Вказаний акт формувався тривалий час, свідченням чого є перший його проект від 1963 р., який хоч і переглядався декілька разів, проте мав знач­ний вплив на кодифікацію міжнародного приватного права в ін­ших латиноамериканських державах (Перу, Мексиці). Лаконічний, компактний, такий, що врахував найновіші тенденції у міжнарод­ному приватному праві та процесі, він (як і Кодекс Тунісу 1998 р.) є чи не найуспішнішим актом кінця XX ст.

У державах «сім'ї загального права» чинними є Закон з міжна­родного приватного права штату Луїзіана 1991 р., Закон про між­народне приватне право (різні положення), прийнятий у Велико­британії 1995 р. Проте, незважаючи на його назву, він присвяче­ний тільки окремим питанням. Цей Закон реалізував пропозиції англійської та шотландської комісій з права, які тривалий час роз­глядали питання про реформу міжнародного приватного права. Закон набував чинності поступово. Остаточно почав діяти з 1 лис­топада 1996 р.

Закони з міжнародного приватного права є комплексними актами, оскільки вони містять систему матеріально-правових та колізійних норм, які регулюють загальні питання: кваліфікації, зворотного відсилання, встановлення змісту іноземного права, вза­ємності, реторсії та ін. Але переважно норми цих законів регла­ментують правовий статус фізичних та юридичних осіб; право влас­ності, зокрема інтелектуальної; зобов'язальні, шлюбно-сімейні та трудові відносини; питання спадкування тощо. До вказаних зако­нів можуть включатися також питання юрисдикції, цивільного процесу, визнання й виконання рішень судів та інших органів іно­земної держави.

В Україні закон про міжнародне приватне право розроблявся тривалий час. Вчені України пропонували прийняти такий закон Ще в час існування СРСР (наприклад, В. І. Кисіль). До моменту

його прийняття вченими було розроблено декілька законопроектів. Зрештою Закон України «Про міжнародне приватне право» було прийнято 23 червня 2005 р.¹ Зазначений Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з «іноземним елементом»: 1) визначення застосовуваного права; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Другу групу законодавства становить значна кількість юридич­них актів, в яких тільки спеціальні розділи чи окремі норми регла­ментують правовідносини з «іноземним елементом». В Україні це здебільшого колізійні норми, які містяться в останніх розділах ко­дифікованих актів. Такими є, наприклад, норми розділу VI Сімей­ного кодексу України від 10 січня 2002 р. за назвою: «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства»². Це також норми Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» від 16 квітня 1991 р.³; «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р.⁴; «Про режим іноземно­го інвестування» від 19 березня 1996 р.⁵; «Про операції з давальни­цькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» в редакції від 4 жовтня 2001 р.⁶; Консульського статуту України, затвердже­ного Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.; Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвер­дженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України 6 вересня 2001 р. (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2001 р. за № 833/6024) та ін.

Норми міжнародного приватного права містять окремі розділи (частини, книги) цивільних чи сімейних кодексів іноземних дер­

' Відомості Верховної Ради України - 2005 - № 32 - Ст. 422.

² Відомості Верховної Ради України - 2002 - jY° 21—22 — Ст. 135.

³ Відомості Верховної Ради Української PCP - 1991- № 29 - Ст. 377.

⁴ Відомості Верховної Ради України - 1994- № 23 - Ст. 161.

⁵ Відомості Верховної Ради України,- 1996-№ 19 - Ст. 80.

⁶ Відомості Верховної Ради України,- 2002,- № 6,- Ст. 40.

жав. Наприклад, у провінції Квебек (Канада) з 1 січня 1995 р. на­була чинності книга X нового Цивільного кодексу. Це кодифікація норм міжнародного приватного права та міжнародного цивільного процесу.

Крім законів про міжнародне приватне право та спеціальних розділів (частин, книг) кодексів, в іноземних правових системах є й інші нормативні акти, спеціально прийняті для регулювання ци- вілістичних відносин з «іноземним елементом». Вони доповнюють закони з міжнародного приватного права або ж певною мірою за­міняють їх, як це робить Декрет про економічне, промислове, нау­кове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами, прийнятий у Болгарії 1974 р.

Чимало держав, особливо тих, що розвиваються, приймають інвестиційні кодекси чи спеціальні інвестиційні закони, в яких ви­значаються: правове положення змішаних підприємств; правила націоналізації приватної іноземної власності; переведення плате­жів; положення про арбітраж тощо. Таким є, наприклад, Інвести­ційний кодекс Алжиру 1994 р. У багатьох латиноамериканських державах діють спеціальні закони про придбання іноземних тех­нологій.

Схожим чином регламентуються цивілістичні правовідносини з «іноземним елементом» у багатьох державах «сім'ї континенталь­ного права». Наприклад, колізійні норми щодо регулювання цих відносин є в розділі 11 Сімейного кодексу Болгарії 1985 р., в окремому розділі Цивільного процесуального кодексу (в редакції 1983 р.) цієї ж держави. Окремі норми, спрямовані на регулювання певного кола правовідносин з «іноземним елементом», містять, наприклад, Закон Болгарії про зобов'язання і договори 1950 р.; За­кон про морське право Польщі 1961 р.

У державах «сім'ї загального права» нормативних актів щодо регулювання відносин у міжнародному приватному праві є досить мало. До них належать, зокрема, закони про імунітет держави (на­приклад, прийнятий у Великобританії 1978 р.), деякі інші.

Сьогодні у зазначених державах нормативні акти, окремі пра­вила яких спрямовані на регулювання відносин з «іноземним еле­ментом», ухвалюються дедалі частіше. Так, у Великобританії зна­чення для міжнародного приватного права мають норми законів про арбітраж 1975 р., про заповіти 1963 р., про усиновлення 1968 р., про визнання судових рішень про розлучення та окреме проживан­ня подружжя 1971 р., про докази в судочинстві в інших державах