Національне законодавство поділяє неповнолітніх на різні ві­кові групи. З досягненням ними певного віку обсяг їх дієздатності збільшується. Наприклад, з 16 років особа, як правило, може само­стійно вчиняти значну кількість угод: укладати трудовий договір, розпоряджатися заробітком, складати заповіт і т. ін.

Через розбіжності в законодавстві держав щодо регулювання віку настання дієздатності, у т. ч. повної, виникають колізії, які вирішуються таким чином. У більшості держав «сім'ї континен­тального права» дієздатність іноземних громадян визначається за законом їх громадянства, а щодо осіб без громадянства - за зако­ном їх місця проживання. Застосування закону доміцилію є харак­терним для держав «сім'ї загального права». Ці держави не визна­ють принципів визначення дієздатності за законодавством іншої правової системи.

Застосування особистого закону для визначення дієздатності особи у різних варіантах означає, що особа, яка вважається дієздат­ною за особистим законом, повинна вважатися такою і в інших правових системах. Це положення визнається усіма державами. Логічно припустити, що особа, яка є недієздатною за особистим законом, повинна визнаватися недієздатною і в інших правових системах. Проте це не завжди знаходить своє підтвердження в за­конодавстві та практиці держав.

Загальноприйнятим у всіх правових системах є положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним чи обмежено діє­здатним вирішується за законодавством тієї держави, де ця особа має постійне місце проживання. Підстави визнання особи обме­жено дієздатною в законодавстві держав є різними.

§ 4. Законодавство України про поняття «іноземець», «іноземний громадянин», «особа без громадянства» та зміна правового статусу цих осіб

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземних громадян і осіб без громадянства в Україні, тобто міс­тить їх основні права, свободи та обов'язки у разі перебування в Україні, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. Відповідно до нього інозе­мець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є гро­мадянином (підданим) іншої держави або держав. Особою без

громадянства визнається особа, яку жодна держава не вважає своїм громадянином. Отже, в Україні поняття «іноземець» то­тожне поняттю «іноземний громадянин» або «підданий». Термін «особа без громадянства» поняттям «іноземець» не охоплюється.

Іноземці та особи без громадянства в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володіють певним правовим статусом, що зумов­люється такими причинами, як метою перебування, строком. На­приклад, іноземних громадян можуть приймати зареєстровані в установленому порядку українські, спільні чи іноземні підприєм­ства, установи й організації, а також фізичні особи, які постійно проживають в Україні або тимчасово тут перебувають у зв'язку з навчанням, стажуванням тощо.

У разі, коли іноземний громадянин прибув на запрошення од­нієї організації, інша організація за письмовим дозволом органу внутрішніх справ або Міністерства закордонних справ (у разі реєстрації цим Міністерством паспортного документа іноземця) має право приймати іноземця в Україні.

Іноземні громадяни та особи без громадянства вважаються такими, що: 1) постійно проживають; 2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних критеріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання цих осіб в Україні, вітчизняним законодавством не встановлено. Конститу­ція України вказує на перебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що іноземці та особи без громадянства можуть в установленому порядку іммігрувати в Україну на по­стійне проживання або прибути для працевлаштування на ви­значений термін, а також тимчасово перебувати на її території (ч. 1 ст. 3).

Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не визначив терміну такого перебування. Цс питан­ня вирішується іншими нормативно-правовими актами. Напри­клад, Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні (затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р.) встанов­лює, що іноземець може перебувати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк може бути продовжений на невизначений Порядком термін. Іншим норматив­

но-правовим актом - Тимчасовим положенням про надання допо­моги особам, які змушені були залишити місця постійного прожи­вання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1995 р.¹ (втратив чинність у травні 1997 р.),- було визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здо­ров'я змушені залишати місця постійного проживання у Чечен­ській Республіці та прибували в Україну з метою тимчасового пе­ребування, видавалася тимчасова довідка на термін до трьох міся­ців. У разі потреби цей термін міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме «Про міжнародний комерційний арбітраж» тільки вказує на постійне місце проживання сторони, яка не має комер­ційного підприємства (п. З ст. 1).

Закон України «Про міжнародне приватне право» 2005 р. вико­ристовує поняття «місце проживання фізичної особи». Це поняття визначається зокрема цивільним законодавством України. Так, у ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України 2003 р. міститься загальне правило, відповідно до якого місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, пе­реважно або тимчасово. У ч. 6 цієї ж статті зазначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Поняття «місце прожи­вання фізичної особи» визначається й Законом України «Про сво­боду пересування та вільний вибір місця проживання» від 11 груд­ня 2003 р." Тут місцем проживання фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Якщо цей строк ста­новить менше шести місяців на рік, то йдеться про місце перебу­вання особи (ч. 1 ст. 3).

Віднесення іноземних громадян і осіб без громадянства за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають по­стійно чи тимчасово, часто зумовлює різний правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні вказані особи можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Ті ж, які іммігрували в Укра­їну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися

¹ Державний вісник України...-№ 3-4 - С. 340-341.

² Відомості Верховної Ради України - 2004 - № і5 - С. 232.

трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Неоднаково вирішується питання оплати навчання іноземними громадянами залежно від постійності чи тимчасовості їх перебу­вання в Україні. Умови навчання, проживання, медичного обслу­говування іноземних громадян, які навчаються в Україні, визначе­но не тільки національним законодавством, але й міжнародними угодами України з іншими державами, угодами міністерств, ві­домств, навчальних закладів України, що укладені з органами управління освітою, організаціями та фірмами інших країн і між­народними організаціями, а також спеціальними положеннями і договорами (контрактами).

Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами. Ті ж, які тимчасово перебувають в Україні, можуть скористатися медич­ною допомогою, яка подається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Право на одержання медичної допомоги нарівні з громадянами України мають іноземні громадяни і особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяву про надання їм статусу біженця в Україні, особи, які в установле­ному порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям нада­ється платна медична допомога, якщо законодавством України або міжнародним договором України не передбачено інше. Іно­земці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Надання іноземцям медичної допомоги, крім екстреної, здійснюється шляхом укладення іноземцями договорів страхування (полісів) з надання медичної допомоги із страховика­ми України.

Визначаючи правовий статус осіб, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці, Тимчасове положення, зазначене вище, вказувало, що такі особи повинні до­тримуватися правил пересування на території України, встановле­них для іноземних осіб та осіб без громадянства. Вони мали право, зокрема, на тимчасове працевлаштування, охорону здоров'я, отри­мання разової грошової допомоги.

Право користування всіма пільгами й перевагами, передбаче­ними Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх со­