§ 3. Колізійні питання деліктних зобов'язань з «іноземним елементом» у національному праві

Для визначення законодавства, яке слід застосувати до регулю­вання деліктних зобов'язань з «іноземним елементом» найчастіше застосовується колізійний принцип - закон місця заподіяння шко­ди (lex loci delicti). Його виникнення пояснюється внутрішньою узгодженістю вказаного делікту з соціально-економічними відно­синами, що оточують його, та правовою сферою. Цей принцип ві­дображає внутрішні спонтанні зв'язки, що об'єднують зобов'яза­льні відносини з місцевим правовим укладом. Тобто, в колізійній прив'язці до закону місця заподіяння шкоди відобразилася об'єк­тивна потреба брати до уваги тісні зв'язки, що поєднують делікт із навколишнім правопорядком.

Залежно від того, якою мірою використовується вказана колі­зійна формула, всі правові системи можна поділити на три групи. Перша - це правові системи, що повністю її дотримують. У другій групі правових систем цей принцип діє кумулятивне з іншими. У третій - як виняток.

До першої групи, де принцип застосування закону місця за­подіяння шкоди знайшов своє офіційне визнання не тільки у доктрині, а й у законодавстві та практиці, належить більшість правових систем. Це, насамперед, правові системи «сім'ї конти­нентального права», а саме: Австрія, Бельгія, Греція, Італія, Швейцарія, країни Східної Європи та Латинської Америки, а та­кож Ірак, Скандинавські країни. Цей принцип використовується у практиці Франції, Нідерландів. Законодавчим джерелом цієї прив'язки у Франції є ст. З (1) французького Цивільного кодексу, згідно з якою закони громадського порядку та безпеки застосо­вуються до всіх осіб, які проживають на території Франції. З цієї норми суди зробили висновок, що наслідки деліктних діянь, вчи­нених в іншій державі, повинні розглядатися із застосуванням права цієї держави. А втім, рішення, яке остаточно закріплювало прив'язку до закону місця заподіяння шкоди, було винесене ка­саційним судом лише 1948 р.

Чимало з перелічених держав, як-от: Греція, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина, Франція встановлюють винятки з указаного принципу чи певні його обмеження.

У другій групі правових систем принцип застосування закону місця заподіяння шкоди використовується, здебільшого, з додат­ковими колізійними прив'язками. Іноді зустрічається кумуляція прив'язок, внаслідок чого виникає необхідність врахування вимог законодавства декількох правових систем. Так, право Єгипту, Ко­лумбії, Німеччини, Сирії поєднує принципи закону місця запо­діяння шкоди та закону суду.

До третьої групи правових систем належать такі, що в основ­ному відхиляють закон місця заподіяння шкоди, використовуючи його тільки як виняток. Це, насамперед, Великобританія, а також Австралія, Канада, Японія.

У США принцип застосування закону місця заподіяння шкоди нині також не є основною прив'язкою, до якої зверталися б суди під час вирішення деліктних спорів, хоча до прийняття 1971 р. Другого Зводу законів із міжнародного приватного права цей принцип діяв як основний і незаперечний. Після прийняття Зводу основною стала прив'язка до закону, що має з деліктним правовід- ношенням найбільш суттєвий зв'язок. Така зміна була викликана існуванням у США п'ятдесяти різних юрисдикцій з багатим мате­ріалом для колізійного права.

Загалом, хоча принцип застосування закону місця заподіяння шкоди має численні відступи, він є досить поширеним. Його вико­ристання веде до усталеної судової практики, вносить у судові рі­шення тверді правила й певні винятки, надаючи їм стабільності. Ці якості дозволяють розглядати прив'язку застосування закону місця заподіяння шкоди як правову підставу для уніфікації колізійних рішень із деліктних зобов'язань. Передумовою застосування інших колізійних прив'язок може бути недостатність чи неможливість відсилання до закону місця заподіяння шкоди, наприклад, якщо правопорушення вчинено у відкритому морі, повітряному чи кос­мічному просторі, Антарктиці. За таких умов застосовується спе­ціальна прив'язка до закону прапора. Як допоміжні чи спеціальні прив'язки, крім закону прапора можуть використовуватися: закон суду; закон місця реєстрації транспортного засобу; закон договору (контракту); закон місцезнаходження підприємства, що надало працівникові відрядження за кордон.

Іноді для вирішення спору з делікту вибирають певну спіль­ність. Такою спільністю, крім території, де заподіяно шкоду, може бути належність до однієї держави (спільний особистий закон сто­рін, скажімо, закон громадянства чи закон доміцилію), зв'язок з одним підприємством.

Однією з умов, яка виключає застосування принципу закону місця заподіяння шкоди, є порушення публічного порядку. Так створюється обмеження в застосуванні вказаного принципу.

Отже, обмеження в застосуванні прив'язки lex loci delicti мо­жуть виявлятись лише тоді, коли в деліктному гіравовідношснні спостерігаються стійкі зв'язки, які конкурують між собою. Так, ту саму відповідальність в одних правових системах кваліфікують як таку, що виникає з делікту, в інших - з чинного на момент вчи­нення правопорушення договору (трудового, перевезення, найму, доручення тощо). Можливість виникнення конкурентної відпові­дальності зумовлюється тим, що відповідні договори були поперед­ньо укладені між потерпілим та особою, яка зобов'язана попере­джувати заподіяння і шкоди. У таких випадках потерпілий опиня­ється перед вибором: звертатися з вимогою про відшкодування шкоди до правопорушника чи до контрагента за договором.

Обмеження lex loci delicti створює й розширення сфери цивіль­ної відповідальності без вини, широке застосування інституту страхування відповідальності. Обмеження можуть виявлятись і в тих випадках, коли правопорушення вчиняються за межами дер­жави, суд якої розглядає справу. Так, якщо діяння за законом краї­ни, де вчинено делікт, є підставою для деліктної відповідальності, а в країні суду воно розглядається як правомірне, то вважається, що не можна вимагати постановлення судом рішення про відшко­дування шкоди всупереч своєму законові.

Серед прив'язок, застосовуваних поряд чи замість принципу закону місця заподіяння шкоди, найпоширенішою є прив'язка до закону місця проживання (місцеперебування) осіб. Вона, як додат­кова до основної прив'язки - місця заподіяння шкоди, передбачена законами з міжнародного приватного права Австрії 1978 p., Поль­щі 1965 p., Угорщини 1979 p., Швейцарії 1987 р. і т. д.

Поширеною в законодавстві колізійною прив'язкою є прив'яз­ка до закону громадянства осіб (lex patriae). Вона здебільшого за­кріплена законодавством поряд із прив'язкою до закону місця проживання чи місцеперебування (lex domicilii) в одній державі. Принцип lex patriae передбачений згаданим законодавством Авст­рії, Польщі, а також Китаю. Зазначені принципи містять і договори про надання правової допомоги, укладені Україною з цими та ін­шими державами.

Закон Угорщини з міжнародного приватного права 1979 р. вико­ристовує загальну прив'язку - до особистого закону (lex personalis)