прями адаптації законодавства України до законодавства ЄС та правове забезпечення цього процесу. Отже, Україна прийняла рі­шення про уніфікацію права. Але це зовсім не означає обов'яз­кової відмови від власної правової системи з певними усталеними традиціями. Адже навіть у Європейському Союзі з його високим рівнем гармонізації права національні правові системи держав- учасниць зберігають самостійність. Зазначені зобов'язання Украї­ни свідчать про можливість співпраці з іншими державами. З боку України ці зобов'язання є підтвердженням тенденції до співпраці держав стосовно узгодженого розвитку правових норм.

§ 3. Національні акти України про засади процесуального статусу іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб

Громадяни України можуть мати процесуальні права та обо­в'язки на території іноземної держави, а так само іноземці та особи без громадянства можуть набути процесуального статусу в судах України. Як зазначалося, Конституція України проголошує норму про піклування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців та осіб без громадянства націо­нальним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов'язків. Вказане стосується і процесуальних прав та обов'язків суб'єктів права. Засади правового регулювання процесуальних прав іноземців та осіб без громадянства містить Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р., у якому зазначено: іноземці та особи без грома­дянства мають ті ж права та виконують ті ж обов'язки, що й гро­мадяни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду й інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасни­ки процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

Подальший розвиток зазначені засади отримали у Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р., а саме у розділі X за назвою: «Провадження у справах за участю іноземних осіб». Тут врегульовано питання надання національного режиму щодо ко­ристування цивільними процесуальними правами та обов'язками іноземцям, особам без громадянства та іноземним юридичним

особам; застосування реторсії до згаданих осіб (ст. 410); визначен­ня підсудності спорів, в яких беруть участь іноземці, або, в яких хоча б одна із сторін, які беруть участь у справі, проживає за кор­доном судам України (ст. 414); пред'явлення позову до іноземної держави та міжнародних організацій, а також застосування дипло­матичного іхмунітету до представників іноземних держав чи інших осіб, зазначених у відповідних нормативних актах (ст. 413); поря­док виконання доручень іноземних судів в Україні та звернення судів України з дорученнями до іноземних судів (ст. 415). Окре­мий розділ ЦПК України регулює питання визнання та виконання на території України рішень іноземних судів (розділ VIII). У ньому містяться норми про визнання та звернення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають примусовому виконанню (стат­ті 390-398) та норми про визнання рішень іноземних, що не підля­гають примусовому виконанню (статті 399-401).

Ще одним нормативно-правовим актом з питань процесуаль­ного статусу іноземних осіб в судах України став Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. Його нор­ми містять визначення поняття «іноземної особи» у судовому про­вадженні та закріплюють право цих осіб на звернення до судів України (ст. 73); детально регулюють питання міжнародної підсуд­ності (ст. 75-78). Є у розглядуваному Законі і норми відсилочно- го та бланкетного характеру, зокрема ті, що стосуються виконан­ня судових доручень та визнання і виконання рішень іноземних судів на території України (ст. 80, 82)¹. Загалом, Закон України «Про міжнародне приватне право» можна вважати нормативно- правовим актом, який демонструє тісний зв'язок міжнародного цивільного процесу з правовим регулюванням приватноправових відносин з «іноземним елементом». Разом з цим, наявність норм відсилочного та бланкетного характеру свідчать про його невід'єм­ність від цивільного процесуального права держави.

Потреба врегулювати окремі процесуальні питання виникла ще з прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декла­рації про державний суверенітет України. Так, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. встановив принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності (ст. 2), урегулював питання порядку оскарження суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в суді рішень органів державної

¹ Відомості Верховної Ради України - 2005 - № 32 - Ст. 422.

влади України про застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів (ст. 31), підсудності (ст. 32), подання позо­ву (ст. 34), діяльності судових та арбітражних органів щодо ви­знання або стягнення боргу, а також оскарження санкцій у суді або арбітражі (ст. 37), розгляду судовими та іншими органами спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності (ст. 38), компетентності судів та арбітражів стосовно предмета розгляду спорів щодо застосування положень цього Закону та інших зако­нів, прийнятих на його виконання (ст. 39).

Після становлення України як суверенної держави кількість нормативно-правових актів з цивільними процесуальними норма­ми значно збільшилася. Наприклад, норми про підсудність спорів має законодавство України про інтелектуальну власність. Це стат­ті 24, ЗО, 31, 33, 35 Закону України «Про охорону прав на винахо­ди й корисні моделі» від 15 грудня 1993 р.¹, ст. 21 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.², статті 19, 23, 25, 27 Закону «Про охорону прав на промислові зраз­ки», що були прийняті 15 грудня 1993 р/, статті 50, 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р.)⁴. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 берез­ня 1996 р. також має норми про порядок розгляду спорів у судових органах: державних та третейських (статті 14, 2б)⁵. У Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб 'єктів госпо­дарської діяльності в Україні (затверджена наказом МЗЕЗторгу України від 18 січня 1996р. № 30, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 24 січня 1996 р. № 34/1059)⁶ є норма, що вказує на можливість розгляду судом питання про припинення діяльності представництв іноземного суб'єкта господарювання.

На вирішення окремих категорій господарських спорів спря­мовані норми Закону України «Про відновлення платоспроможно­сті боржника або визнання його банкрутом» від ЗО червня 1999 р.

¹ Відомості Верховної Ради України - 1994- № 7 - Ст. 32.

² Відомості Верховної Ради України - 1994- № 7 - Ст. 36.

³ Відомості Верховної Ради України - 1994 - № 7- Ст. 34.

⁴ Відомості Верховної Ради України.- 2001 - № 43 - Ст. 214

⁵ Відомості Верховної Ради України - 1996 - № 19.- Ст. 80.

⁶ Урядовий кур'єр.- 1996 - 29 лютого.

(розділи II, ІУ-УІ)¹. Провадження справ про ліквідацію банків у разі їх неплатоспроможності, а також порядок оскарження рішень Національного банку України регулює й Закон України «Про бан­ки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р.~ Кодекс торговель­ного мореплавства України від 23 травня 1995 р. має норми про застосування загальних засад законодавства України (ст. 4); вибір суду або арбітражу (ст. 8); імунітет державних суден (ст. 18); пра­во на заявлення претензій та позовів (розділ XI)³. Закон України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. також містить норми, які стосуються питань міжнародного цивільного процесу. Питання юрисдикції судів з цивільних справ та імунітет від неї регулює Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. Інший нормативний акт, а саме Консульський Статут України від 2 квіт­ня 1994 р., зазначає, зокрема, що консул має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування інтере­си громадян України, якщо вони відсутні й не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких пред­ставляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26). Консул має право вста­новлювати батьківство у випадках, коли відповідно до законодав­ства України таке допускається в органах реєстрації актів цивіль­ного стану, якщо батьки дитини проживають у його консульсько­му окрузі й хоча б один з них є громадянином України (ст. 30).

Господарський розгляд спорів з «іноземним елементом» регу­лює значна група законодавчих актів. До 1991 р. зовнішньоторго­вельні спори були предметом розгляду у спеціалізованих міжнарод­них третейських судах при ТПП СРСР. Ці суди не пов'язували власну процесуальну діяльність з тими процесуальними правила­ми, якими керувалися звичайні суди. Сьогодні такі спори розгля­дають суди загальної юрисдикції (загальні чи спеціалізовані), що не є їм повністю властивим, хоч водночас неправильним було б твердження, що розгляд таких спорів не є їхньою компетенцією чи конституційним обов'язком (ст. 124 Конституції України). У цьо­му виявляється незвичайність та актуальність розгляду питань щодо

¹ Відомості Верховної Ради України - 1999 - № 42-43- Ст. 378.

² Відомості Верховної Ради України - 2001.- № 5-6 - Ст. 30.

³ Відомості Верховної Ради України - 1995 - № 47-52 - Ст. 349.

вирішення спорів з «іноземним елементом» різними судами. Роз­гляд спорів з «іноземним елементом» спеціалізованими (господар­ськими) судами регулює Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. Зокрема, у ГПК України встанов­лено норму, відповідно до якої правом на звернення до господар­ських судів України з метою захисту своїх порушених або оспо­рюваних прав і охоронюваних законом інтересів користуються іноземні підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, а також іноземні суб'єкти підприємницької діяльності згід­но зі встановленою в Україні підвідомчістю господарських справ (ст. 1). Також у ГПК України міститься окремий розділ за назвою: «Провадження у справах за участю іноземних підприємств і орга­нізацій», в якому закріплено процесуальні права іноземних під­приємств і організацій (ст. 123), компетенція господарських судів у справах за участю іноземних підприємств і організацій (ст. 124), а також регулюються питання судового імунітету організацій у господарському процесі (ст. 125).

Норми ГПК України, Законів України «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність», «Про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом», деяких інших актів тлумачать Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31 червня 2002 р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики роз­гляду справ за участю іноземних підприємств і організацій», Ре­комендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики засто­сування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». На досягнення одноманіт­ної практики господарських судів при прийнятті ними позовних за­яв від підприємств, організацій інших держав - учасниць СНД, про стягнення з відповідача, який знаходиться в Україні, суми, визнаної ним за претензією, спрямований Лист Вищого арбітражного суду України від 5 жовтня 1993 р. № 01-8/1076 «Про деякі питання прак­тики застосування чинного законодавства при вирішенні спорів».

Оплату державного мита при прийнятті до розгляду позовних заяв регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. (у редакції Закону України від 13 лис­топада 1996 р.)¹.

¹ Відомості Верховної Ради України- 1997 - № 9 - Ст. 43; № 41- Ст. 192.