8.3. Літературне оброблення тексту

Процес написання тексту наукової роботи не є формальним актом, що здійснюється після її завершення. Під час написання тексту творчий процес триває. Саме при написанні тексту приходять нові думки, нові ідеї, виникають нові логічні докази, виявляються помилки, що були допущені на попередніх стадіях роботи.

У процесі написання тексту і оформлення результатів наукової роботи зустрічаються дві суперечливі тенденції: конструктивна і критична.

Конструктивна тенденція реалізується у викладенні отриманих резуль­татів, висновків, пропозицій. Але водночас проявляється і критична тенденція. Автору тексту здається, що ті чи інші твердження ще недостатньо доведено, вони є спірними, нечітко сформульованими. І трапляється, що критична тен­ден­ція "забиває" конструктивну. Таке явище може мати небезпечні наслідки. Робота уповільнюється, втрачається творче натхнення і творчий настрій.

Звідси необхідно пам'ятати, що, починаючи працювати над текстом роботи, необхідно максимально уникнути критичної тенденції. Спочатку треба написати текст роботи в Його загальному вигляді (можливо з помилками і прорахунками) і лише потім можна вносити в текст роботи доповнення, поправки та корективи.

Писати текст завжди нелегко. Написати текст роботи - це подолати труднощі, іноді досить значні. Письмова обробка результатів досліджень іноді вимагає такої праці, яку можна порівняти з витратами праці на, власне, дослідницьку роботу. Причому головна проблема полягає в тому, щоб викласти результати чітко і ясно. Нечітке аморфне викладення може звести нанівець результати дослідження. Ще в старовину говорили: "Хто ясно мислить, той ясно висловлюється". Мова йде, по суті, про стиль викладення тексту.

Передумовою добротного стилю є володіння мовою, знання елементарної грамотності. Помилки виникають саме від недостатнього володіння мовою. Це і невірна побудова речень, повторення слів і речових оборотів, і надмірно довгі речення з великою кількістю підрядних, і зловживання іноземними словами (при наявності аналогів у рідній мові). Треба прагнути до максимальної стислості викладення, що, в свою, чергу вимагає багатого словникового запасу. Тому кожний науковець повинен постійно поповнювати свій словниковий запас. Молодим вченим доцільно складати словник термінів зі своєї і суміжної спеціальностей.

У процесі написання треба думати про те, як сприйматиме текст читач (керівник теми, рецензент). Велике значення мас тональність викладення. Слід уникати такого стилю, який дає підставу підозрювати автора в самовихвалянні, нескромності. Наприклад, говорячи про себе, не бажано вживати слова "ми вважаємо ...", або "як ми вже довели ...". Найкраще в таких випадках вживати безособову форму.

Загальний тон тверджень повинен бути обережним, а твердження автора основані на незаперечних фактах. Разом з тим, треба уникати безапеляційних тверджень. Методика висловлювань повинна бути такою, щоб не виключати можливість інших поглядів. Так, доречні такі форми висловлювання: "є підстави припускати ...", або "багато що говорить за те ...". При таких формах тверджень завжди залишається місце для інших поглядів з приводу тієї чи іншої проблеми.

При викладенні результатів досліджень науковці нерідко вдаються до цитування, тобто до включення в текст уривків з інших робіт. Мета цитування полягає в тому, щоб підтвердити свої висновки авторитетним висловлюванням, або використати цитату як матеріал для критики.

Підтверджуючи свої ідеї цитатами, не варто зловживати ними, тобто перевантажувати свій текст цитуванням. Роботи з великою кількістю цитат справляють враження компіляцій. Не варто перевантажувати текст цитуванням і тоді, коли вони служать матеріалом для критики. Краще привести одну з найбільш характерних, а в посиланні вказати і інші роботи, де зустрічаються такі ж твердження.

При цитуванні потрібно використовувати першоджерела. В посиланні треба визначити всі реквізити роботи: автора, назву роботи, видавництво, рік видання а також сторінку. Не бажано наводити цитати з робіт, в яких вони вже використані як такі. Порушення цього правила приводить до багатократного повторення помилок, які автори запозичують один у одного.

Слід зауважити, що є різні способи посилання на джерело, з якого наводяться цитати. Посилання розміщують або в нижній частині сторінки, на якій наведена цитата, або у вигляді посилання на загальний список літератури (визначається номер джерела в списку літератури і сторінка).