Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Конспект лекцій з дисципліни ЕОІР

.pdf
Скачиваний:
22
Добавлен:
17.05.2015
Размер:
1.1 Mб
Скачать

1

Конспект лекцій з дисципліни ЕОІР

складено

к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

2

Лекція 1 Мета, задачі та зміст дисципліни «Економічне обґрунтування інноваційних рішень»

1.Мета, задачі та зміст дисципліни

2.Методи дослідження економічної доцільності розробки інноваційних рішень.

3.ТЕО інноваційного проекту

1. Предметом дослідження дисципліни є основні принципи й методи встановлення економічної доцільності здійснення та подальшого використання нововведень.

Об’єктом дослідження дисципліни є процес економічного обґрунтування інноваційних рішень.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною основою вивчення дисципліни є: класичні положення економічної теорії, основні закони філософії, закони функціонування ринкової економіки, а також наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, які розкривають фундаментальні положення інноваційного менеджменту й питання економічної оцінки інвестицій та інновацій.

У процесі дослідження використовуються методи формальної та діалектичної логіки, якісного аналізу та синтезу (для визначення ролі економічного обґрунтування нововведень та розгляду економічної сутності основних категорій інноваційної теорії); системного підходу (при аналізі структури організаційно-економічного механізму регулювання інноваційної діяльності); прогнозування, економіко-математичного моделювання та фінансової математики (в процесі розгляду та вивчення заходів з економічного обґрунтування інноваційних рішень).

Мета викладання навчальної дисципліни Метою вивчення дисципліни є отримання та закріплення теоретичних

основ стосовно економічного обґрунтування інноваційних рішень шляхом розрахунку економічної доцільності здійснення розробки, який базується на порівняльній оцінці витрат і результатів ефективності використання, а також строку окупності вкладень.

Основні завдання вивчення дисципліни.

Для досягнення поставленої мети студентам необхідно розв’язати такі завдання дисципліни:

-розглянути сутність понять «інновація» та «інноваційна діяльність»;

-розглянути економічний зміст інноваційного процесу, визначити характерні ознаки інновацій та закономірності їх здійснення;

-проаналізувати специфіку сучасного підходу до здійснення нововведень, яка обумовлена кардинальними змінами умов господарювання в Україні;

-виявити роль та місце економічного обґрунтування нововведень в посиленні мотивації інноваційної діяльності;

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

3

-розглянути зміст інноваційного процесу та методи проектування інновацій;

-проаналізувати інноваційні стратегії підприємства та управління товарним асортиментом сучасного підприємства;

-виявити роль та місце маркетингу на різних етапах інноваційного процесу;

-розглянути інформаційне та нормативно-правове забезпечення створення наукомісткої та високотехнологічної продукції;

-розглянути методи організації забезпечення інноваційних процесів на підприємстві;

-розглянути та проаналізувати сутність і процеси інвестиційного забезпечення розробки і впровадження інноваційних рішень;

-проаналізувати та систематизувати основні методи оцінки економічної ефективності інновацій.

2.Методи дослідження економічної доцільності розробки інноваційних рішень.

Метод (гр. - шлях, спосіб дослідження, навчання) — це: а) спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта; б) система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільствам мислення; в) шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці; г) прийом теоретичного дослідження чи практичного втілення чого-небудь з урахуванням знання закономірностей розвитку об'єктивного світу.

Без методу як "зброї", засобу, прийому людина не може здійснювати практичну і теоретичну діяльність. Навчаючись у вузі, студент спочатку теоретично, а потім практично оволодіває різними методами, за допомогою яких він здійснюватиме свою професійну діяльність.

Методологія — це: а) сукупність методів (прийомів, способів), які використовуються в теоретичній і практичній діяльності людей для реалізації поставленої мети; б) вчення (теорія) про методи наукового пізнання і практичного перетворення дійсності.

Методів практичної і теоретичної діяльності дуже багато. У логікометодологічній літературі існують різні види класифікацій. Залежно від видів діяльності ( практична або пізнавальна) всі методи поділяються на практичні

іпізнавальні. Пізнавальні методи або методи пізнання поділяються на наукові і буденні. В свою чергу методи наукового пізнання поділяються на теоретичні і емпіричні.

Всі теоретичні методи поділяються на всезагальні (універсальні), загальні і часткові (специфічні). Теоретичним методом може бути будь-яка наукова або філософська теорія, яка використовується як спосіб, прийом теоретичного дослідження предметів, явищ та процесів об'єктивного світу. Якщо певна теорія використовується в науковому пізнанні для дослідження природних, соціальних, психічних процесів і явищ, то така теорія набуває

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

4

статусу всезагального (універсального) методу. Прикладами всезагальних методів наукового пізнання є системно-структурний метод, логічні методи.

На емпіричному рівні наукового пізнання до універсальних відносяться методи спостереження і експерименту.

До загальних методів відносяться методи, які застосовуються в певній сукупності наук, наприклад, в гуманітарних науках, юридичних науках і т.д.

До часткових методів відносяться методи, які розробляються в окремих науках для дослідження специфічних предметів, явищ і процесів. їх називають конкретно-науковими методами.

До всезагальних методів науково-правового пізнання соціальних об'єктів, які досліджуються юридичними науками, відносяться: а) філософcькі методи (діалектичний, феноменологічний, метод герменевтики і ін.); б) логічні методи (методи формальної логіки); в) загально наукові методи (системний метод, метод експерименту, метод спостережень, метод структурно-функціонального аналізу та ін.).

Логічний метод — це засіб розумової діяльності людей (засіб мислення), який використовується у процесі пізнання і відтворення об’єкта, який досліджується.

Всі логічні методи поділяються на методи дослідження (пошуку, пізнання) і методи знаково-символічного зображення структури мислення і знання, як результату пізнавальної діяльності.

До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів об'єктивного світу відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція, моделювання, гіпотеза.

Аналіз (гр. - розклад, розбір, розчленування) — логічний прийом, метод дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об'єкт уявно або практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості, структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Виділяють різні види аналізу залежно від специфіки досліджуваного об'єкта. Найбільш поширеним у сучасній науці є системний аналіз, сутність якого полягає у підході до об'єкта, що вивчається, як структурно-організованої системи, в якій усі елементи органічно і нерозривно взаємопов'язані й, таким чином впливають один на одного. Наприклад, суспільство як цілісна система при системному аналізі розчленовується на економічний, політичний, правовий, моральний та ін. аспекти буття і суспільної свідомості (структурні частини цілого) і ці аспекти досліджуються окремо.

Особливим видом аналізу є логічний аналіз, тобто методологічний підхід до результатів пізнавальної діяльності людей — знання в різних його формах і видах, яке виражене засобами природної і штучної мов на підставі законів науки логіки. Логічний аналіз означає виявлення структурних елементів (видів, типів, рівнів) знання, яке оформлене у вигляді певного тексту та їх співвідношення між собою, з'ясування логічного значення істинності або хибності висловлювань у тексті, логічної експлікації

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

5

("пояснення", "уточнення") понятійного апарату, через який реалізується це знання, встановлення несуперечності, обгрунтованості, доведеності цього знання.

Синтез (гр. - з'єднання, складання, сполучення) — цеуявне з'єднання частини предмета, розчленованого у процесі аналізу,встановлення взаємодії частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого. У процесі формування та розвитку знання в науці синтез є одним з головних засобів, за допомогою якого наявне знання об'єднується як дещо ціле. Прикладами синтезу знання у юридичних науках є закони і закономірності, які формулюються на підставі особистих досліджень, загальна теорія держави і права, галузеві і міжгалузеві спеціальні теорії права.

У реальному мисленні людини аналіз і синтез взаємопов'язані, відповідно, можна говорити і про аналітико-синтетичний характер мислення юриста: слідчого, судді, адвоката, прокурора і т.д. Наприклад, в процесі своєї професійної діяльності суддя аналізує всі матеріали, які по конкретній справі передані до суду і на підставі вивчення (дослідження) всього, що він прочитав і вислухав, складає цілісну уявну "картину" про дану справу.

Абстрагування або абстракція (лат. - відвертання) — це процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного відвертання їх від множини усіх інших ознак. Арістотель розглядав абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове, випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін "абстрагування" або "абстракція" у сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод буденного та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури відвертання, тобто правила абстрагування, як побудова в науці абстрактних об'єктів. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови. Термін "абстрагування" вжиають у значеннях: процесу пізнання, як результат цього процесу. Абстрагування як процес — це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних характеристик, а абстракція як результат — це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій.

Ідеалізація (гр. - ідея, поняття) — один з видів абстрагування, в результаті якого створюються поняття ідеалізованих (ідеальних) об'єктів. Такі поняття відрізняються від інших тим, що в них відображаються поряд з ознаками, притаманними реальним предметам, ознаки, які значно відходять від реальних властивостей і в чистому вигляді цілком відсутні у досліджуваних предметів. Метод ідеалізації використовується в усіх сучасних науках для створення об'єктів теорії, за допомогою яких будуються міркування та висновки щодо реально існуючих предметів. Термін "ідеалізація" також вживають у двох значеннях: як процес і як результат. Під ідеалізацією у першому значенні розуміють уявний процес створення ідеалізованих об'єктів теорії та формування ідеалізованих допущень (умов),

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

6

за яких ці об'єкти допоможуть описати і пояснити реально існуючі предмети. Результатом процесу ідеалізації є ідеалізовані об'єкти (поняття і закони). їх ще називають логічними конструктами. Прикладом ідеалізованого об'єкта у правових науках є поняття "правова держава". Юристи визначають, що поняття "правова держава" дає можливість будувати міркування і висновки відносно реально існуючих держав за ознаками, які притаманні "правовій державі". Головні ознаки правової держави: а) закріплення в конституційному та інших законах основних прав людини; б) панування у суспільному і державному житті законів; в) юридична захищеність особи та ін.

Узагальнення (від гр.) як метод дослідження означає формування та розвиток знання шляхом переходу: а) від думки про індивідуальне, яке міститься в понятті, судженні, нормі, гіпотезі, питанні та ін., до відповідної думки про загальне; від думок про загальне до думок більш загальних; б) від окремих фактів, ситуацій, подій, предметів та явищ до ототожнення їх в думках і до створення щодо них загальних понять і суджень. Такий процес ототожнення стає необхідною умовою формування відповідних гіпотез, теорій концепцій. У правовому пізнанні метод узагальнення використовується у формі: а) узагальнення професійного досвіду на підставі аналізу конкретних випадків (справ); б) теоретичного узагальнення практики державного будівництва і реалізації права в діях суб'єктів правовідносин (створення теорії права); в) узагальнення емпіричних, галузевих теорій права.

Дедукція та індукція як логічні методи пізнання використовуються у процесі пошуку виводу з вихідних даних (засновників). У цьому значенні дедукцію та індукцію можна розглядати як методи, які забезпечують пошук необхідного матеріалу для узагальнення і одержання нових висновків. Методи дедукції та індукції органічно взаємопов'язані. Дедукція використовується для виведення із таких вихідних висновків, які існують у формі теоретичного закону, ідеї, принципу та ін. Дедукція в даному випадку пов'язана з побудовою ідеалізованих об'єктів науки, а індукція використовується як метод узагальнення емпіричних закономірностей. Знання, здобуте методом індукції, в мисленні вченого є передумовою для побудови нового "демонстративного" знання, яке, в свою чергу, стає основою обґрунтування часткових істин на теоретичному рівні мислення.

Аналогія є надзвичайно ефективним методом у пізнавальному ] процесі, оскільки чимало великих відкриттів у науці було зроблено ( на підставі аналогії шляхом перенесення певних властивостей та ознак з одного досліджуваного об'єкта на інший, а також відношень і зв'язків між однією сукупністю предметів на інші сукупності. (Екстраполяція (лат. - префікс "над

.", "зверх.", робити гладким, обробляти) є різновидом індукції, аналогії та узагальнення в їх взаємозв'язку і широко використовується в усіх науках. Сутність цього методу, за Д.П.Горським, полягає у поширенні: а) якісних характеристик з однієї предметної галузі на іншу, з минулого і сучасного на майбутнє; б) кількісних характеристик однієї галузі предметів на іншу, одного агрегату на інший на підставі спеціально розроблених для цієї мети

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

7

методів; в) деякого рівняння на інші предметні галузі у межах однієї науки або на інші галузі знання, що пов'язане з їх певною модифікацією (метод математичної індукції).

Метод екстраполяції застосовується у прогнозуючих цілях, для обґрунтування поширення з однієї галузі в інші, при розробці управління економічними процесами та ін. Результатом застосування методу екстраполяції є перенесення знання в нові предметні галузі.

Метод екстраполяції в юридичній теорії і практиці використовується при перенесенні юридичних законів, норм права в нові предметні галузі (аналогія закону, аналогія права); при використанні юридичного знання, яке узагальнене в окремій галузі права, в інші галузі права.

Моделювання як метод пізнання дуже активно застосовується у сучасній науці в процесі пошуку нових наукових результатів. Сутність цього методу полягає в побудові моделей, за допомогою яких досліджуються різноманітні природні та соціальні об'єкти. Термін "модель" (лат. - міра, ритм, величина, пов'язано зі словом - зразок) використовується в різних значеннях. Залежно від контексту в конкретному міркуванні під моделлю розуміють "метод", "аналог", "зразок", "систему", "теорію", "картину світу", "інтерпретацію", "репрезентацію", "алгоритм", "систему порівняння" та ін.

Метод моделювання використовується там і тоді, коли з якихось причин неможливо досліджувати об'єкт безпосередньо. Тоді замість нього виступає його аналог — модель, яку досліджують як імітацію оригіналу (об'єкта). На моделі вивчають властивості об'єкта, а потім нагромаджені знання переносять на оригінал. В основі такого перенесення лежить схожість, подібність моделі та оригіналу.

В юридичній теорії і практиці метод моделювання використовується при побудові наукової теорії права (теорія права як модель), системи нормативно-правових актів, в ситуації доведення юридичних фактів ("слідчий експеримент" як аналог дій підозрюваних, потерпілих, свідків) та ін.

Гіпотеза. Термін "гіпотеза" (припущення) вживається у таких значеннях: а) як проблематичне знання (у широкому значенні); б) як припущення; в) як ідея, що дає змогу об'єднати деяку сукупність знань у систему знання (гіпотеза у вузькому значенні). У правовій діяльності термін гіпотеза використовується в усіх трьох значеннях. Гіпотеза як метод дослідження полягає у побудові о припущення (ймовірнісного висловлювання або сукупності висловлювань) відносно фактичних даних про певні явища, процеси, події, про причини їх виникнення та функціонування, а також при прогнозуванні майбутнього.

3. ТЕО інноваційного проекту

Для ефективного вкладення капіталу необхідна попередня підготовка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) інноваційного проекту. Значне

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

8

місце цього етапу в інноваційному процесі обумовлюється тим, що чим більше вірогідної та грамотно оформленої інформації про підприємство (проект) одержить інвестор, тим менше на нього чекає ризику на етапі реалізації проекту.

Оскільки інновації за своїм змістом і складом наближаються до реальних інвестицій, то насамперед реальні інвестиційні проекти потребують розробки ТЕО.

ЦЕ У ПЕРШУ ЧЕРГУ:

інвестування виробничих фондів з тривалими строками амортизації;

вкладення коштів у товарно-матеріальні запаси та інші оборотні активи з

метою розширення виробництва;

вкладення коштів в нематеріальні активи.

Розробка та реалізація інноваційного проекту проходить тривалий шлях від ідеї до будівництва та експлуатації об’єкта. Цей період розглядається як життєвий цикл інноваційного проекту, що охоплює три фази.

Попередні дослідження до кінцевого прийняття інвестиційного рішення (передінвестиційна фаза), до якої належить:

визначення інвестиційних можливостей;

аналіз альтернативних варіантів та остаточний вибір;

попереднє техніко-економічне обґрунтування;

розробка техніко-економічного обґрунтування;

дослідницьке забезпечення проекту.

Інвестиційна фаза:

проведення узгоджень;

укладення контрактів;

розробка проектно-кошторисної документації;

будівництво, реконструкція або переоснащення;

забезпечення керівника проекту;

витрати на авторський нагляд та контроль;

підготовка експлуатаційних кадрів;

пуско-налагоджувальні роботи.

Експлуатаційна фаза:

введення в експлуатацію;

доведення до проектної потужності;

витрати на підтримання діючих потужностей;

витрати на оновлення основних фондів.

Розробка техніко-економічного обґрунтування залежить від структури джерел фінансування проекту. Як свідчить практика зарубіжних країн, ТЕО розробляється, як правило, не за рахунок інвестицій. Це пояснюється тим, що розробка ТЕО здійснюється за всіма варіантами альтернативних проектів. Незважаючи на те, що витрати на ТЕО бувають досить значними, вони не врахову-ються при фінансовій оцінці ефективності проекту. За умов України

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

9

ТЕО для великих та важливих проектів розробляється у складі схем розвитку регіонів і галузей, які ухвалюють на строк 10—15 років за рахунок державних капітальних вкладень, передбачених на проектування будівництв майбутніх періодів. Ці витрати зумовлюються у відповідних титульних списках проектнодослідницьких робіт, які затверджуються Кабінетом Міністрів.

Передінвестиційна фаза може вміщувати декілька паралельних видів діяльності та робіт, деякі з яких можуть переходити у наступні фази.

визначення інвестиційних можливостей (експрес-оцінка всіх доступних даних і факторів);

аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір (формування

проекту);

попереднє техніко-економічне обгрунтування доцільності та здійсненності проекту;

розробка техніко-економічного обгрунтування;

дослідження забезпечення проекту всіма видами ресурсів;

підготовка оціночного висновку (рішення про фінансування

проекту).

Експрес-оцінка проекту здійснюється з метою попереднього виявлення умов реалізації та визначення його рентабельності, ґрунтуючись на укрупнених оцінках. Оцінки витрат приймаються на підставі проектіваналогів, інколи на підставі фактичних мате-ріалів. Дослідження спрямоване на виявлення попередніх умов та вивчення можливостей реалізації конкретного проекту.

На цьому етапі передінвестиційної фази вивчається інформація про район реалізації проекту: його географічне положення, економічну характеристику, оцінку зайнятості та рівня доходів населення, засвоєння та потенційні фактори виробництва, природні ресурси та можливості їх використання (витрати на освоєння), наявність інфраструктури, експорт та імпорт продукції, можливості матеріальної бази будівництва.

Можливості здійснення окремих проектів визначаються на підставі вивчення передумов інвестування та реального аналізу заданих умов інноваційного проекту, а саме: попиту на конкретну продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках; наявності джерел сировини; характеру технологічних процесів; потреби у кваліфікованих кадрах; строків реалізації проекту; рівня витрат виробництва.

За результатами визначення інвестиційних можливостей складається висновок, проте остаточне рішення щодо доцільності ін-вестування у більшості випадків приймається лише після поглибленого технікоекономічного обґрунтування проекту.

НА ЕТАПІ ПОПЕРЕДНЬОГО ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ВИВЧАЮТЬСЯ РІЗНІ ЕКОНОМІЧНІ АЛЬТЕРНАТИВИ:

ринку та потужності підприємства; попиту та ринку;

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

10

маркетингу та збуту; виробничої програми підприємства та матеріальних витрат; технологічної частини проекту;

економічних наслідків, включаючи розрахунки комерційної ефективності.

Приблизна схема розробки ТЕО інноваційного проекту наведена в табл.

4.1.

ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПОПЕРЕДНЬОГО ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РОБЛЯТЬСЯ ТАКІ ВИСНОВКИ:

Інноваційне інвестування настільки ефективне, що остаточне рішення стосовно його доцільності може бути прийняте вже на цьому етапі;

Інформації достатньо для висновку про те, що проект життєздатний; Концепція реалізації проекту свідчить про необхідність більш

поглибленого аналізу та подальшої розробки техніко-економічного обґрунтування.

Техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) інновацій є основним документом, що доводить доцільність та ефективність інвестицій в зазначений проект. У ньому деталізується та уточнюються рішення, прийняті на стадії передпроектних обґрунтувань інвестицій: технологічні, проектнокошторисні, конструктивні, природоохоронні; достовірно оцінюються екологічна, санітарно-епідеміологічна та експлуатаційна безпека проекту, а також його економічна ефективність та соціальні післядії.

Якісне проведення техніко-економічного обґрунтування пов’язане з досить тривалим періодом переговорів, експертиз, узгоджень, перевірок, які здійснюються майже всіма суб’ єктами інвестиційної діяльності.

Техніко-економічне дослідження може проводитися багато разів, повторюватися з введенням додаткових змінних параметрів. Якщо отримані результати свідчать про недостатню ефективність проекту, доцільно коригувати окремі параметри, особливо у виробничій частині програми, а також матеріальних факторів виробництва, внести зміни до проекту з метою підвищення його ефективності. Якщо при повторному аналізі проект залишається нерентабельним, робиться остаточний висновок щодо недоціль-ності його реалізації.

В ОСТАТОЧНОМУ ВИСНОВКУ ВИСВІТЛЮЮТЬСЯ ТАКІ ПАРАМЕТРИ ПРОЕКТУ:

загальна характеристика підприємства, його активи та основний капітал, період освоєння інвестицій, міра економічної та юридичної самостійності, наявність філій, дочірніх фірм і підрозділів, номенклатура та асортимент продукції;

виробнича потужність підприємства, характеристика технологічних процесів та обладнання;

характеристика допоміжних та обслуговуючих виробництв, складського господарства, інженерних комунікацій;

база сировини, постачальники основних та допоміжних матеріалів, передбачувані форми матеріально-технічного забезпечення;

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.