Конспект лекцій з дисципліни ЕОІР

21

Лекція 3 ОСНОВНІ НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ ТА АКТИВИ, ПРАВОВИЙ

ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.Поняття, види та характеристика нематеріальних ресурсів та

активів.

2.Правовий захист інтелектуальної власності на Україні

3.Правовий захист інтелектуальної власності в США

4.Правовий захист інтелектуальної власності в Японії

1. Поняття, види та характеристика нематеріальних ресурсів та активів

За природою свого походження нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим, унікальним знанням у будь-якій формі, або через рідкісність ресурсів (природну чи організовану). В обох цих випадках недостатність ресурсів (унаслідок унікальності чи наявності в обмеженій кількості) сприяє появі ренти. Використання таких ресурсів або робить їхніх власників єдиним виробником певної продукції, або забезпечує зменшення витрат проти інших виробників. Отже, нематеріальні ресурси багато важать у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно вдосконалювати можливості пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому разі може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власникові виключне право використання певного технічного досягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні переваги. Зареєстроване зазначення походження товару завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність останнього.

Відтак необхідною умовою успішного функціонування будь-якого підприємства в ринковій економіці є ефективне використання його власних так званих нематеріальних ресурсів[1].

Нематеріальні ресурси — це складова частина потенціалу підприємства, здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого періоду. Відмінними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання[2].

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для характеристики сукупності об’єктів інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність у широкому розумінні — це юридична категорія, яка застосовується для:

– визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

22

–позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб’єктам творчої діяльності;

–закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав, пов’язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

У складі об’єктів інтелектуальної власності виокремлюють:

1) об’єкти промислової власності. З-поміж об’єктів промислової власності окремо також виділяють так звані засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);

2) об’єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами; 3) інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної власності[1].

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (1883 р.) до об’єктів цієї власності належать:

- Патенти на винаходи; - Корисні моделі; - Промислові зразки; - Товарні знаки;

- Знаки обслуговування; - Фірмові найменування;

- Вказівки на надходження або найменування місця походження[3]. Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття «інтелектуальна

власність» права, що стосуються до літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Також до них відносяться комп’ютерні програми, бази даних, топологія мікросхем.

Винахід – технічне рішення , яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Винахід є новим, якщо технічне рішення не описане в вітчизняній або зарубіжній літературі, або не впроваджене у виробництво в Україні та за її межами. Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб[4].

Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

–пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв’язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

–речовина – індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

–штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

23

однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються тощо.

Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин, що є новим і промислово придатним.

Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об’єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об’ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

Товарними знаками та знаками обслуговування (в українському законодавстві — знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує одночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості.

Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність[1].

Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності – це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об’єктів інтелектуальної власності, а саме:

-раціоналізаторські пропозиції;

-«ноу-хау»;

-комерційна таємниця;

-найменування місця походження товару;

-гудвіл (імідж, репутація).

Раціоналізаторська пропозиція — це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо удосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.

Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові. Об’єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо.

Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов’язані з

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

24

діяльністю підприємства, які не є державними таємницями, і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може призвести до економічних збитків[1].

Гудвіл – це нематеріальний актив, вартість якого визначається, як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку[3].

Нематеріальні активи — це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання в господарській діяльності з метою отриманням доходу.

До складу нематеріальних активів включаються:

1)права, що з’являються внаслідок володіння підприємством на патенти, на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, на свідоцтва на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмові найменування;

2)права, що виникають унаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

3)права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, ноу-хау, комерційних таємниць тощо);

4)права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;

5)монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;

6)організаційні витрати на створення підприємства;

7)права, що з’являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності[2].

2. Правовий захист інтелектуальної власності на Україні

Принцип юридичного захисту об’єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підбірка. Проте форми правового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патентом називається виданий державним органом (патентним

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

25

відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності. Патент забезпечує його власнику:

–виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

–право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

–можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту;

–право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

–право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будьяких формальностей. Особа, яка має авторське право:

1) для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літератури, мистецтва, на комп’ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери Т у колі, імені (найменування ) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;

2) для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозволяти (на підставі авторського договору) або забороняти використовувати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

26

і виконавців, а організації мовлення — прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери ® у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

«Ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про «ноу-хау» та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність[1].

По відношенню до нематеріальних ресурсів, як предмету інтелектуальної власності в Україні дана проблема регулюється цілою низкою законів та актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає Цивільний кодекс України, Книга четверта якого - «Право інтелектуальної власності» містить загальні й спеціальні норми. Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту, її призначення полягає у визначенні кола об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, загальних правил використання інтелектуального продукту й передачі майнових прав іншим особам, засад захисту порушених прав.

Спеціальні правила щодо особливостей створення і використання певного об'єкта вміщені у главах 36-46 Книги четвертої Цивільного кодексу України, а також у Книзі п'ятій ЦК (глави 75, 76), в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Крім Цивільного кодексу, авторське і патентне право регулюються Кримінальним кодексом і Кодексом про адміністративні правопорушення, в яких передбачено відповідальність за порушення авторських прав і патентного права. Їх регламентація передбачена Цивільно-процесуальним кодексом, Господарським кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Митним кодексом.

Також Закон України «Про авторське право і суміжні права», що охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язаних із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. Він базується на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання традиційних і нових об'єктів авторського права[5],[9].

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

27

3. Правовий захист інтелектуальної власності в США

На відміну від України чинним у США є Закон про патенти 1952 р., який поширює охорону на винаходи, промислові зразки та сорти рослин. Розділ 35 Зводу законів Сполучених Штатів «Патенти» є великим за розміром федеральним законом, який об'єднує положення, представлені в українському законодавстві, зокрема, в законах «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», Цивільному, Цивільному процесуальному, Кримінальному, Митному кодексах і Кодексі про адміністративні правопорушення.

Відповідно до законодавства США, об'єктами винаходу можуть бути нові й корисні процеси, способи, технології, машини, склади матеріалу, вироби та вдосконалення (способу, машин, виробів, матеріалів). Пункт 2 ст. 459 Цивільного кодексу України встановлює, що об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технологій. Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо) та процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Параграфи 102 і 103 Закону про патенти США визначають умови патентної придатності винаходів — тобто вимоги, яким має відповідати заявлене технічне рішення для видачі патенту: новизна, неочевидність, корисність. Відповідно до § 102 (а) Закону про патенти США, особа не має права на патент, якщо винахід був відомим або використовувався іншими особами у США, або запатентованим і опублікованим у США чи інших країнах до того, як заявник патенту здійснив своє відкриття. Втім законодавство США не позбавляє охорони винаходи, які раніше були відомими або використовувалися за межами США. В багатьох країнах, у тому числі і в Україні, такого лояльного для винаходів положення законодавство не містить. Суть зазначеного положення зводиться до того, що американський законодавець вірить у малоймовірність обізнаності заявника у сфері виробничого ринку інших країн. Але у випадку опублікування інформації про певний винахід в іншій країні припускається можливим, що заявник міг володіти знаннями про такий винахід, отже, винахід не може відповідати критерію новизни.

Критерій неочевидності вимагає, щоб винахід був неочевидним для спеціаліста певної галузі на час отримання патенту. Вирішуючи питання про відповідність винаходу критерію неочевидності, суди США беруть до уваги такі фактори:

-наявність певної наукової проблеми, що існувала протягом тривалого часу, але не була втілена в технологічному рішенні;

-історія вирішення цієї проблеми іншими винахідниками;

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

28

-потенційний комерційний успіх від винаходу;

-ймовірність відтворення технологічного рішення конкурентами. Законодавство США містить спеціальний порядок визнання винаходу

«неочевидним» для так званих «комбінованих патентів», тобто для винаходів, які містять елементи, що були відомими раніше. Критерій неочевидності як умова патентної придатності означає, що патент не може бути одержано, якщо суть винаходу була очевидною для особи, яка володіє певними знаннями в галузі цього винаходу на момент його створення. Законодавство України не передбачає порядку визнання винаходу неочевидним і не визначає критеріїв, які повинен брати до уваги Державний департамент інтелектуальної власності при прийнятті рішення про видачу патенту. «Корисність» в законодавстві США є формальним критерієм, що пов'язано з ліберальною політикою Патентного відомства та судів США (було видано чимало патентів, які не могли мати практичного застосування).

Зі вступом в силу 1 січня 2004 р. Цивільного кодексу України термін «патентної здатність» винаходу було замінено на «придатність» у зв'язку з тим, що український законодавець розмежував поняття «придатності» та «здатності», зазначивши, що «здатність» притаманна лише живим істотам, в той час як неживі продукти і технології можуть бути лише придатними для патентування. Ст. 459 Цивільного кодексу встановлює, що умовами придатності винаходу є новизна, винахідницький рівень і придатність для промислового використання. Таке положення продубльоване також в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 7). Зазначений Закон наділяє винаходи охороною за умови, якщо винахід «не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі» (п. 1 ст. 6 Закону). На відміну від законодавства США, закони України лише містять вказівку на умови придатності винаходу, а порядок визначення відповідності винаходів таким критеріям залишається поза межами правового регулювання, що негативно впливає на національну практику прийняття рішення про видачу патентів.

Строк дії патенту за законодавством США становить 20 років і обчислюється з дня подання заявки. Однак є виняток: якщо видача патенту затримується через перегляд апеляції Палатою апеляції з патентних спорів і пріоритетних конфліктів або Федеральним судом, і патент видається внаслідок винесення рішення в такому перегляді, термін дії патенту продовжується на період розгляду, але не більш ніж на 5 років. Тривалий час термін дії патенту в США становив 17 років і обчислювався від дати видачі патенту. Нині в Україні, як і в США, строк дії патенту на винахід становить 20 років і обліковується від дати подання заявки (п. 4 ст. 6 Закону). Пункт 3 ст. 465 Цивільного кодексу зазначає, що строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через 20 років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід.

Різними в законодавстві США і України є умови визнання осіб винахідниками. П. 4 ст. 8 Закону України зазначає: не визнаються винахідниками фізичні особи, які не здійснили особистого творчого внеску у

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

29

створення винаходу, а надали винахіднику тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні. Законодавство США виглядає менш вибагливим у визнанні осіб винахідниками: винахідники можуть подати заявку на патент спільно, навіть якщо вони фактично не працювали разом або одночасно, або кожний заявник не здійснив якісно або кількісно однакового внеску до предмету кожної заявки на патент.

Більш досконалим та прозорим у законодавстві США (на відміну від українського законодавства) є порядок визначення статусу винаходу як службового. В США винахідник більш захищений законодавством, він вважається первинним власником патентних прав. Роботодавець володіє винаходом свого найманого працівника, якщо працівник уклав контракт про передачу винаходу роботодавцеві. Таким чином передача патентних прав працівниками своїм роботодавцям регулюється договірним законодавством Сполучених Штатів. В Україні відносини, пов'язані зі службовими об'єктами інтелектуальної власності, регулюються на користь роботодавця: майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать спільно працівникові та юридичній або фізичній особі, де або у якої працівник працює, якщо інше не встановлено договором (ст. 429 Цивільного кодексу). Тільки особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт належать працівникові, що його створив. Аналогічні норми проголошені Цивільним кодексом щодо об'єктів права інтелектуальної власності, створених на замовлення (ст. 430 Цивільного кодексу). До введення в

дію Цивільного кодексу законодавство України не давало відповіді на питання, чи має роботодавець право на безоплатне використання винаходу свого працівника. Як бачимо, новий Цивільний кодекс заповнив прогалину в українському законодавстві щодо визнання права власності роботодавця на винахід найманого працівника.

Глава 11 Закону США про патенти визначає порядок подання заявки на патент. Аналогічно вимогам українського законодавства щодо подання заявки (ст. 12—15 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі») законодавство США встановлює вимоги щодо форми заявки (письмова), сплати мита тощо. Різними є вимоги щодо змісту заявки: відповідно до законодавства США, заявка повинна містити опис, креслення та присягу (§ 111 (2) Закону про патенти); згідно із Законом України — заявку про видачу патенту на винахід, опис, формулу, креслення винаходу, реферат (п. 5 ст. 12 Закону). Отже, українське законодавство містить більше формальностей, які ускладнюють процедуру подання заявки.

Заявка на патент, за законодавством США, може подаватися не пізніше одного року після пропозиції винаходу до продажу, здійснення продажу або публічного використання. Спочатку здійснюється так звана формальна експертиза, після чого експерти перевіряють заявку за сутністю заявленого винаходу. Від дати подання заявки до видачі патенту минає близько двох років. Процедура прискорюється, якщо винахіднику виповнилося 65 років, він хворіє або винахід стосується енергозбереження чи охорони навколишнього середовища, або якщо заявка базується на результатах здійсненого заявником,

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.

30

чи за його дорученням патентного пошуку. Американський заявник має докласти зусиль для переконання експерта Патентного відомства не лише в тому, що заявлений винахід відповідає вимогам патентопридатності, але й довести останньому важливість свого винаходу для суспільства, розвитку науки тощо. Заявка повинна описувати винахід «найкращим чином» (best mode), оскільки у випадку виявлення наміру приховати найкращий аспект винаходу від конкурентів навіть виданий патент може бути визнано недійсним. До того ж, у майбутньому такому заявникові може бути відмовлено у видачі інших патентів. Під час подання заявки заявник несе обов'язок «бути чесним» (duty of candor), тобто давати щирі свідчення щодо винаходу. У випадку недотримання такого обов'язку заявникові може бути відмовлено в подальшому розгляді заявки або в задоволенні позову (якщо такий факт буде виявлено в процесі судового розгляду позову про порушення патенту).

Порядок одержання патенту в Україні регулює розділ IV Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Для одержання патенту зацікавлена особа подає до Державного департаменту інтелектуальної власності (Інститут промислової власності) заявку, складену за встановленою формою, і комплект необхідних документів. Як і в США, в Україні заявка проходить дві стадії: спочатку формальну експертизу, під час якої перевіряється комплектність, правильність оформлення, наявність підписів, печаток тощо; потім — кваліфікаційну експертизу, завданням якої є перевірка відповідності заявленого винаходу умовам патентопридатності. Отримання патенту на винахід в Україні є процедурою більш складною, ніж отримання патенту на промисловий зразок або корисну модель. Це пов'язано зі скороченим порядком видачі патентів на останні — після проведення формальної експертизи і позитивних її результатів приймається рішення про видачу патенту. Державний департамент інтелектуальної власності за позитивним результатом проходження заявкою формальної експертизи не має сумнівів щодо новизни і промислової придатності промислового зразка або корисної моделі. З моменту прийняття правильно оформленої заявки до розгляду, тобто з часу проведення формальної експертизи, розпочинається перебіг строку чинності патенту. У випадку неподання заявником клопотання про проведення експертизи за сутністю поданої заявки протягом 3 років, заявка вважається відкликаною. За результатом експертизи за сутністю заявка відхиляється або приймається рішення про видачу патенту, яке зумовлює подальші публікацію, реєстрацію та видачу патенту. І. Дахно зазначає, що публікацію відомостей про заявку називають «відкладеною заявкою», а експертизу за сутністю — «відкладеною експертизою», адже вона відбувається не автоматично й не одразу після закінчення формальної експертизи, як у США. «Відкладена експертиза» відома в практиці окремих країн, зокрема Німеччини.

До набрання чинності Цивільним кодексом від 16.01.2003 р. в Україні існував інститут так званого деклараційного патенту на винахід. Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлювалося, що при позитивному результаті експертизи заявки на локальну новизну видавався деклараційний патент на винахід. За клопотанням будь-якої особи та за

Лекція складена к.е.н., доц. Нікіфоровою Л.О.