4. Спостереження

Спостереження – метод, заснований на фіксації фактів і подій дійсності очевидцем. Його використовують тоді, коли респонденти не хочуть або не можуть достатньо точно й докладно змалювати власні дії, їхню послідовність у певних ситуаціях. На думку І. Лубковича, «небажання виникає тоді, коли анонімність дослідження (принаймні, на думку респондента) недостатня, а тема – гостра чи особистісна. Що ж до нездатності дати правдиві відповіді, то це майже звичайна річ, коли йдеться про або про найзвичайнісінькі, багато разів повторювані ситуації, або ж про вчинки під упливом значного психологічного напруження у стресових ситуаціях» [8, 68].

Серед об’єктивних труднощів спостереження як наукового методу збору інформації варто відзначити принципово частковий характер кожної ситуації, за якою спостерігають. Кожна ситуація – унікальна. Повторити її з абсолютною точністю неможливо, тобто спостереження вже цією особливістю не відповідає, начебто, одному з критеріїв науковості методу – можливості повторити дослідження. Та дослідники, зазвичай, вивчають не окремі ситуації, а процеси, які завжди мають часову тяглість і вже завдяки цьому можлива їхня повторна фіксація. Тому цією особливістю спостереження знімається його суперечливість як наукового методу.

З-поміж інших вад спостереження як методу збору інформації дослідники відзначають те, що при ньому фіксують не реальну дійсність, а відображення цієї дійсності у свідомості спостерігача. Саме з цим пов’язані суб’єктивні труднощі. Насамперед, спстерігач неминуче фіксує не те, що є насправді, а те, що він бачить. Також присутність спостерігача так або інакше впливає на ситуацію та її учасників. Тому соціологи виділяють три типи помилок, яких може припуститися дослідник під час спостереження:

1) неточність (викривлення об’єкта чи явища, які досліджуються);

2) недогляд (пропущення певної деталі, фрагмента);

3) «міраж» (фіксування того, чого не було насправді).

Для того, щоб уникнути неточності під час спостереження, часто вдаються до крайньої формалізації його методики. Насамперед, це вимагає обов’язкової наявності програми .

Спостереження завжди проводять за спеціально розробленою програмою:

по-перше, завжди розглядаються заздалегідь визначені об’єкти;

по-друге, увага звертається на прояв певних характеристик і якостей;

по-третє, визначаються особливі одиниці спостереження;

по-четверте, використовується спеціальна техніка для фіксації даних, зокрема бланки-протоколи.

Визначають такі різновиди спостереження:

1. Включене – такий різновид спостереження, коли дослідник є учасником ситуації, в якій фіксується прояв певних характеристик і якостей об’єкта. Спостерігач має взяти на себе роль рядового учасника, триматися в тіні, не виявляти підвищеного інтересу до того, що відбувається. Його висловлювання мають бути нейтральними, без оцінного характеру;

2. Невключене – такий різновид спостереження, коли дослідник фіксує прояв певних характеристик і якостей, не беручи безпосередньої участі в ситуації;

3. Спостереження-участь – такий різновид спостереження, коли спостерігач обирається з-поміж представників певної групи й інформує дослідника (наприклад, про особливості сприйняття програми в своєму середовищі);

4. Польове – такий різновид спостереження, коли прояв певних характеристик і якостей фіксується в природній обстановці. Дослідники вважають його застарілим, оскільки характер сприйняття радіоінформації змінилося від епохи колективного («майданного») прослуховування передач до теперішнього індивідуального сприйняття;

5. Лабораторне. Для визначення особливостей цього методу О. Шерель наводить приклад лабораторного спостереження, що використовується як супровідний метод при фокусованому інтерв’ю в навчальній радіостудії на факультеті журналістики МДУ. Під час спостереження, крім відповідей учасників на заздалегідь підготовлені питання про наперед проаналізовану передачу, пильно стежать за реакцією слухачів, зокрема визначають міру уваги, схвалення/ несхвалення, розмови, здивування, запитання, репліки, сміх тощо. Всі ці елементи зіставляються з фрагментами тексту передачі.

Визначаючи об’єкт спостереження, треба пам’ятати, що не всі ситуації підлягають науковому методу. Так, родина цілком може бути об’єктом спостереження, але практично неможливо здійснити за допомогою цього методу представницьке репрезентативне дослідження частоти прослуховування і причин позитивного/ негативного ставлення до радіопрограм родин жителів великого міста. Водночас цілком реально провести подібне вивчення частоти прослуховування і причини позитивного/ негативного ставлення до радіопрограм у громадському тарнспорті. Для цього треба, щоб декілька спостерігачів у різний час і на різних маршрутах за однаковою програмою провели відповідне спостереження.

Обравши для дослідження явище, яке не підлягає вивченню за допомогою методу спостереження, можна одержати необ’єктивні результати. Такі результати можна отримати, якщо не визначити чітко, за чим саме спостерігати, тобто предмет спостереження. Наприклад, спостерігаючи за поведінкою слухачів під час прослуховування радіопрограми, дослідник може забути, що часто вона (поведінка) лише опосередковано свідчить про сприйняття програми. Так, зосередженість слухача необов’язково свідчить про те, що він думає саме про тему передачі, кивання головою в кращому разі пов’язане з тим, що слухач демонструє згоду, а не про те, що він погоджується насправді тощо.

Проте протягом спостереження можна зафіксувати об’єктивні взаємини учасників ситуації, структуру групи, вплив обстановки на членів групи, їхню поведінку, стимули, які зумовлюють певну її форму, частоту повторення і тривалість ситуації, а також її типовість. Це є типовими предметами соціологічного спостереження.

Проблема необ’єктивності результатів спостереження знімається проведенням панельних спостережень, які здійснюють за однаковою програмою, за одним об’єктом із конкретним інтервалом (раз на тиждень, раз на місяць тощо) і які дозволяють зафіксувати динамічні зміни. На сьогодні спостереження багато хто з медіадослідників асоціює з панельними методами дослідження.

Панель – це група людей, відібрана для проведення дослідження. Сутність панельного дослідження полягає в безперервному одержанні інформації від кожного з учасників панелі протягом певного періоду часу. За допомогою панелі вивчають особливості впливу теле-, радіопрограм на реальну аудиторію. При цьому необхідну інформацію збирають за допомогою щоденників.

Основні переваги панелі:

а) низька вартість, адже панель існує довго, протягом від місяця до кількох років;

б) на добір респондентів витрачаються один раз. За умов повного оновлення панелі ще раз витрачають кошти на добір нових респондентів;

в) виконувати обов’язки респонденти навчаються легко та швидко. До того ж, простота цих обов’язків не вимагає від дослідника якогось особливого контролю.

Серед вад панельних методів дослідження варто назвати:

а) неакуратне заповнення щоденника радіослухача/ телеглядача;

б) панель складніше підтримувати з погляду репрезентативності [1].

Але для боротьби з цими вадами практика медіадосліджень виробила ряд способів:

а) щоденник має поєднувати опитування (відповіді на питання бланку) та самоспостереження респондента;

б) щоденник може складатися тільки з запитань, на які респондент може відповісти, лише уважно прослухавши програмний продукт.

Та найважливіше, щоб слухачі під впливом покладених на них обов’язків і завдань, не змінювали своїх звичних стосунків із радіо, не приділяли йому підвищеної уваги, не консультувалися при записах з іншими людьми, не шукали порад у спеціальній літературі.

Результати будь-якого спостереження записують у протокол. І протокол спостереження, і щоденник самоспостереження слід заповнювати на місці. Їх треба скласти так, щоб можна було чітко розрізнити об’єктивні результати спостереження та інтерпретацію фіксованих подій. Це ще один засіб уникнути суб’єктивності при спостереженні.