4. Комунікативні особливості електронних змі

Журналістика як соціальний інститут має єдине призначення – регулювальний і перетворювальний вплив на життя суспільства, його розвиток. Але способи реалізації цього основного соціального завдання різні в кожного ЗМІ, що залежить від їх природних можливостей. Вони проявляються в специфіці мови ЗМІ, в комунікативній формі повідомлення, в механізмах доставки інформації.

Схема процесу комунікації

Об’єкт комунікації (дійсність, відображена в журналістському творі) <> Канал зв’язку (спосіб передачі інформації) <> аудиторія (сприйняття інформації реципієнтом) [16, 14].

Завдяки цій схемі можна простежити, як специфічні особливості телерадіомовлення проявляються у кожній із трьох ланок цього ланцюжка. Але при цьому є дві важливі обставини:

1. особливості електронних ЗМІ надзвичайно рухомі, здатні еволюціонувати, зазнавати кількісних і якісних змін відповідно до розвитку технічних можливостей і суспільно-політичного руху соціуму;

2. у запропонованій схемі значення середньої ланки є основним, таким, що впливає і на аудиторію і на об’єкт інформації.

Саме Канал зв’язку (спосіб передачі інформації) визначає комунікативні особливості електронних ЗМІ. Серед них, насамперед, визначаємо:

1. Масовість. Попри поступове вдосконалення видавничої бази та кількісне зростання газетно-журнальних видань, пресі складно конкурувати з радіо і телебаченням щодо широти охоплення аудиторії. Кількість читачів завжди обмежується накладом видання. Масовість радіо та телебачення зростатиме, бо по-перше, триває технічне та програмне вдосконалення електронної журналістики; по-друге, збільшується кількість нових радіостанцій і телеканалів; по-третє, радіо і телебачення лишаються доступними ЗМІ [16].

2. Доступність. Ця особливість еволюціонує в процесі розвитку радіомовлення. Так, спочатку доступність радіомовлення трактували як зрозумілість, адже збільшення аудиторії відбувалося завдяки неписьменному населенню, яке радіо вабило усною формою інформування. Згодом доступність інтерпретували як повсюдність, усенепроникність радіо. І на сьогодні, «ознаменоване тотальним впливом телебачення, радіо, завдяки своїй просторовій свободі, лишається поза будь-якою конкуренцією в цілому ряді ситуацій» [16, 15]. Сьогодні доступність радіомовлення дорівнює дешевизні. Але телебачення, поступаючись радіо у повсюдності та економічності, лідирує як найбільш місткий у відображенні дійсності ЗМІ, здатний більш адекватно і повно відображати факти, події та явища у «формах самого життя». Тобто, доступність телебачення пов’язана з його аудіовізуальною конкретністю в одержанні інформації.

3. Оперативність. Швидкість включення фактів і подій дійсності в обіг масового спілкування, прискорюючи соціальний рух суспільства, визначається рівнем розвитку техніки та інформаційними потребами особистості. На сьогодні можливість своєчасно й у повному обсязі отримувати інформацію є найважливішою ознакою цивілізованості будь-якого суспільства. Технічні можливості електронних ЗМІ (репортаж з місця події в будь-якій точці планети, супутниковий зв’язок тощо) зумовлюють збільшення оперативності радіо та телебачення. На сьогодні оперативність є одним із найважливіших професійних критеріїв, який визначає рейтинг редакції і є традиційною сферою журналістського суперництва. Відсутність цензури прискорює шлях новини до аудиторії, отже підвищує оперативність. Але на сьогодні лідерству електронних ЗМІ у сфері оперативності становлять конкуренцію інтерактивні мультимедіа – комп’ютерні версії друкованих видань, спеціальні інформаційні файли, Інтернет-сайти, блоґи тощо.

4. Регулярність. Децентралізація мовлення призвела до збільшення кількості радіостанцій, які транслюють власні програми цілодобово. Завдяки цьому регулярність традиційно дорівнює безперервності комунікативного процесу. Принцип регулярності на сьогодні спрацьовує тільки щодо конкретної передачі всередині каналу.

Отже, природа електронних ЗМІ, їхня масовість, доступність, оперативність, регулярність, котра перетворюється на безперервність, утворюють перший блок характерних особливостей, які визначають місце та характер функціонування радіо і телебачення у системі ЗМІ.

Особливості сприйняття ефірної інформації зумовлені її звуковим характером, унаслідок чого прослуховування радіо традиційно називають «супровідною діяльністю». Сприйняття радіопередачі – психологічно динамічний процес. Прослуховування радіо для аудиторії, зазвичай, не тільки не єдине, але й дуже часто другорядне заняття і, отже, «слухати» не обов’язково означає «чути» [10, 7]. З огляду на це дослідники визначають 4 типи прослуховування радіо:

1. Пошукове – етап підготовки до прослуховування. Далі все залежить від того, чи запропонує радіо слухачу те, що відповідає його духовним потребам або емоційному стану. Залежно від повноти задоволення інтересів слухача ефіром далі приєднуються різноманітні механізми уваги, виникають інші типи прослуховування.

2. Фонове – стан, коли радіопередача знаходиться на периферії сприйняття і тільки частково зачіпає або зовсім не зачіпає свідомість слухача. Фонове прослуховування не може призвести до повного засвоєння інформації, але воно характеризує психологічні умови сприйняття сучасного радіомовлення. Ситуація, «що забезпечує емоційно-психологічний зв’язок із джерелом інформації, будь-якої миті може перетворитися на активне включення радіослухача в процес комунікації, варто лише якоюсь фразою, інтонацією, паузою «зачепити», «розбудити» його увагу» [16, 20-21]. Дослідники психології масових інформаційних процесів зауважили, що увага радіоаудиторії загострюється автоматично на кілька секунд по закінченню попереднього повідомлення і на початку наступного, тобто на час, необхідний для того, щоб вирішити, слухати далі чи ні [19]. Відповідно, практикою радіомовлення вироблено професійні (мовностилістичні та програмні) прийоми активізації слухацької уваги. Телебаченню фонове сприйняття до сьогодні не було властиве. Але входження в наше повсякдення «кухонного телебачення» [16, 22], котре сприймається мимохідь, а не переглядається, сприяє не тільки розвитку вербалізації телебачення, але й активному залученню телевізійниками традиційних прийомів радіомовлення (інтерактивні ігри на телебачення, приміром).

3. Вибіркове (селективне) – стан, коли сприймаються тільки частини, фрагменти програми чи повідомлення, які свідомість слухача виділяє та фіксує як центри інтересу. Проміжки між ними перетворюються на «порожні» часові інтервали, які використовуються свідомістю для осмислення значущих фрагментів інформації, дискретно вихоплених із безперервного потоку.

4. Зосереджене – стан, коли з настановою на повне розуміння та запам’ятовування слухають повідомлення чи групу повідомлень. Навіть при серйозних мотивах, спеціального інтересу у слухача воно вимагає певних витрат енергії, тому радше є винятком, ніж правилом, у спілкуванні аудиторії з радіо [10, 8].

У наведених типах сприйняття радіопередачі аудиторією головною категорією виступає увага. Вона безпосередньо пов’язана з такими особливостями сприйняття інформації як камерність і миттєвість (секвентність). Детальніше про них. Камерність активізує процес спілкування, підсилює особистісне начало в сучасному радіомовленні. Вибух персоніфікації радіоефіру припадає в Україні на останнє десятиріччя ХХ ст. Він пов’язаний з поширенням авторських програм, заміною дикторів на журналістів-ведучих, принципово інакшою стилістикою спілкування. Всі ці процеси зумовлені гостротою соціальної, політичної, економічної інформації, яка поширюється в суспільстві, що вимагає вияву особистої думки, позиції, персональної відповідальності. Таким чином, камерність поглиблює соціальну сутність спілкування. Принцип миттєвості сприйняття передбачає споживання інформації за умов, які характеризуються одночасністю (симультанністю) звучання, сприйняття, а також осмислення повідомлення.

Отже, особливості сприйняття радіоінформації вказують на необхідність враховування аудиторних особливостей каналу.

Аудиторія радіомовлення розпорошена в просторі. Адресована безлічі людей, радіопередача сприймається слухачем індивідуально або в малій групі. Для того, щоб подолати об’єктивну суперечливість між масовою спрямованістю та індивідуальністю прийому, журналіст повинен:

по-перше, вміти говорити мовою потреб і мотивів усієї аудиторії, обирати актуальні для неї теми;

по-друге, володіти особливою манерою спілкування: не пафосно-декламаційною, не офіційно-діловою, не панібратською, а довірливо-міжособистісною, шанобливою до співрозмовника, слухача.

Аудиторія радіо не просто розпорошена в просторі, вона розпорошена психологічно. Радіожурналістові доводиться долати високий поріг індиферентності (байдужості), витрачати значно більше зусиль, аби створити, викликати мотив зацікавленості у слухачів, привернути й утримати їх увагу.

Аудиторія радіо практично не підлягає «зараженню». Радіожурналіст мусить «дійти» до кожного, хто слухає програму, і ефективність його роботи вимірюється сумою вражень окремих слухачів. У радіомовленні зовсім не спрацьовує принцип «групової конформності». Наприклад, у театрі або на концерті буває варто вплинути на частину слухачів, щоб активізувати та захопити всіх.

Аудиторія радіо має однобічний контакт із джерелом повідомлення. Відсутність або ускладненість зворотного зв’язку – природна ознака будь-якого ЗМК, оскільки вони перемагають простір і час ціною втрати безпосереднього контакту з адресатами. Журналіст не може коригувати власні засоби впливу на слухачів, ураховуючи їхнє сприйняття повідомлення під час самого контакту. При цьому журналістові доводиться покладатися на власний комунікаційний досвід, на своє уявлення про можливий і сподіваний результат впливу на аудиторію. Такий непрямий вплив слухачів на журналіста називається «прихованим зворотним зв’язком» і є основним внутрішнім регулятором діяльності журналіста. Радіомовлення намагається надолужити брак зворотного зв’язку через створення ілюзії двостороннього спілкування (стилістика, манера подачі, діалогічність матеріалу). Зрештою, сучасне радіомовлення виробило цілу систему інтерактивних програм, які дають журналістові уявлення про безпосередню реакцію на них слухачів, але лише тих, котрі активно сприймають матеріал, тобто беруть у програмі безпосередню участь.