4. Організація та проведення конкретного соціологічного дослідження (ксд)

Мета конкретного соціологічного дослідження полягає в пізнанні соціологом властивостей, зв'язків і відношень обраного об'єкта. При цьому соціолог має певну інформацію про його сутність. До складу цієї інформації входять:

по-перше, ті чи інші уявлення про зовнішні ознаки соціального об'єкта,

по-друге, теоретичні знання, поняття, моделі, що стосуються цього об'єкта. Ця інформація дозволяє висунути ті чи інші гіпотези, на підставі яких визначити процедури і методи дослідження, виділити його предмет.

Інформація про обраний об'єкт, яку отримали в результаті спостереження і експерименту, дозволяє дослідникам значно конкретизувати знання про нього. На основі цих знань соціологи розробляють практичні рекомендації, націлені на вдосконалення системи управління соціальним об'єктом.

Мета соціологічного дослідження визначає його теоретичну чи прикладну орієнтацію. У теоретично зорієнтованому дослідженні, насамперед, вирішують теоретичні (основні), а потім практичні (неосновні) завдання. У прикладному дослідженні практичні завдання є основними, а теоретичні – другорядними.

Отже, КСД складається з 5 (п’ятьох) основних етапів, які визначають особливості його підготовки (організації) та проведення.

До першого етапу (І) належать розробка програми та плану аналізу об’єкта дослідження. Від якості (наукового рівня, рівня організаційно-технічного оформлення) цих документів значною мірою залежить результативність конкретного соціологічного дослідження.

Програма дослідження – це опис логіки та методів аналізу об’єкта відповідно до висунутих завдань. Програма – це теоретична основа соціологічних процедур дослідження (збір, обробка, аналіз інформації), яка необхідна для обґрунтування теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

Об’єкт дослідження – це діяльність людей, які мають певний соціальний статус, умови, за яких ця діяльність здійснюється, і продукти цієї діяльності [5].

До об'єкта КСД висувається ряд вимог:

по-перше, об’єкт повинен чітко характеризуватися за такими параметрами, як професійна належність, просторові межі (країна, регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична, побутова тощо);

по-друге, об’єкт повинен чітко окреслюватися за часовим параметром;

по-третє, об’єкт повинен обмежуватися кількісно.

ІІ. Типологізація – це виділення об’єктивних ознак одиниць спостереження та їхнє сортування. Одиниці спостереження завжди вибирають з об’єкта. Одиниця спостереження – це той елемент сукупності, що досліджується, про який безпосередньо збирають соціальну інформацію.

Якщо говорити про об’єктивні ознаки одиниць спостереження, то вони поділяються на два різновиди:

- кількісні;

- якісні (невід’ємні властивості предмета дослідження: атрибутивні якісні ознаки (однотипні) та альтернативні якісні ознаки (протилежні за значенням), наприклад, стать людини).

Говорячи про об’єктивні ознаки одиниць спостереження, ми впритул наблизилися до поняття «предмет КСД». Отже, предмет дослідження – це той аспект/ грань об’єкта, який безпосередньо вивчається.

Проблема КСД окреслює суперечність, яка існує в соціальній дійсності. Предмет КСД містить ті елементи та властивості об’єкта, що якнайповніше розкривають проблему. Наприклад, проблема КСД – ставлення до музики. Тоді об’єкт – виразники ставлення, тобто конкретні соціальні чи демографічні групи. А пошук у об’єкті найповніших виявів проблеми приведе дослідника до зовнішнього впливу на ставлення до музики (суспільне та домашнє виховання) і на внутрішні ціннісні орієнтації, соціалізацію особистості. Усе це й буде предметом такого КСД.

Одному й тому ж об'єкту може відповідати кілька різних предметів дослідження, кожний з яких визначається тим, яку саме сторону об'єкта він відображає, з якою метою, а головне – для розв'язання якої проблеми обирається предмет дослідження.

Об'єкт і предмет КСД збігаються, коли перед дослідником постає завдання пізнати всю сукупність емпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкта. Коли ж мова йде про вивчення будь-яких окремих характеристик об'єкта дослідження, предметом дослідження стають ті ж сторони, які містять ці характеристики.

ІІІ. Гіпотеза – науково обґрунтоване припущення про структуру соціальних об’єктів, характер елементів і зв’язків, які створюють ці об’єкти, механізм їхнього функціонування та розвитку [5].

Варто розглянути основні ознаки науковості гіпотези КСД:

1) гіпотеза не може (як правило) суперечити вже наявним теоріям. Винятком є лише та ситуація, коли нова гіпотеза має ширше коло фактів, на відміну від старої теорії. В цьому разі стара теорія стає окремим випадком нової;

2) гіпотеза не повинна суперечити вже відомим і перевіреним фактам. Якщо з-поміж фактів є хоча б один, із яким гіпотеза не співвідноситься, то гіпотезу треба відкинути чи переформулювати так, щоб вона охопила всі факти, пояснити які має на меті. Але самі факти (інколи) можуть бути помилковими і вимагати перегляду;

3) гіпотеза має бути доступною перевірці в процесі соціологічного дослідження чи на практиці;

4) логічний аналіз гіпотези має встановити її несуперечність, чи дозволяє вона відповісти на питання про те, чи не є облудними деякі припущення та передбачення.

Відповідно до гіпотези, яка пройшла перевірку на науковість, зразком КСД є таке дослідження, в якому:

• зрозуміло сформульована проблема;

• чітко інтерпретовані поняття;

• наявні одна чи кілька гіпотез, які чітко сформульовані, і їх можна перевірити емпірично (на практиці).

Конкретне соціологічне дослідження проводять для того, щоб перевірити істинність гіпотези. Якщо дослідники встановили, що гіпотеза хибна, це ще зовсім не означає, що марним є саме КСД. Добре продумана гіпотеза цілком хибною виявляється рідко. Наприклад, гіпотеза – головним успіхом бізнесемна є його вміння спілкуатися з людьми – може виявитися хибною. Користь від конкретного соціологічного дослідження з такою гіпотезою буде мінімальна: воно лише встановить, що не це сприяє успіхові бізнесмена. А коли гіпотезу сформулювати ширше – «головним чинником успіху в роботі бізнесмена є його підприємливість, особливо вміння спілкуватися з людьми» – то така гіпотеза змусить перевірити значення й інших моментів: організаторських здібностей, наполегливості, вимогливості, розуміння суті справи тощо.

Описові гіпотези стосуються структури об’єкта, який вивчають, функцій його компонентів. Описові гіпотези поділяються на структурні та функціональні. Пояснювальні гіпотези з’ясовують причиново-наслідкові зв’язки в явищі, яке вивчають, і причиново-наслідкові його зв’язки з навколишнім світом.

Цілі, завдання КСД і вид гіпотези визначають стратегічний план дослідження:

1. За відсутності гіпотези дослідники реалізовують розвідувальний (пошуковий) план. Його мета – сформулювати проблему й висунути гіпотезу.

2. Якщо є описова гіпотеза, реалізовують аналітичний план дослідження. Його мета – перевірити гіпотезу та, якщо вона підтвердиться, одержати кількісні та якісні характеристики об’єкта, який вивчають.

3. Якщо гіпотеза пояснювальна, то здійснюють експериментальний план. Його мета – встановити причиново-наслідкові зв’язки в досліджуваному обєкті, чинники його функціонування та розвитку.

Наприклад, мета конкретного соціологічного дослідження «Ефективність діяльності радіокомпанії «Ностальжі» така – з’ясувати шляхи підвищення ефективності діяльності радіостанції «Ностальжі». Основна гіпотеза буде такою – ефективність діяльності радіостанції залежить від оперативності й актуальності інформації, яку вона поширює, від різножанровості та розмаїття тем програмного продукту, чіткості музичної політики, врахування смаків, інтересів і потреб слухачів і їхнього соціально-демографічного складу. Відповідно до гіпотези в КСД треба встановити соціально-демографічні характеристики аудиторії радіостанції, реальне ставлення до її інформаційно-музичного продукту, відповідність програмної політики слухацьким інтересам і вподобанням, визначити об’єктивні й суб’єктивні фактори поліпшення діяльності радіостанції та сформулювати практичні рекомендації для радіокомпанії, зважаючи на рівень її матеріально-технічної бази. Ясна річ, що гіпотеза цього КСД переважно описова. Проте оскільки вона має елементи пояснювальності, то стратегічний план дослідження – аналітичний по суті – передбачає й експериментальність, зокрема, порівняння результатів, отриманих у різний час.

ІV. Стратегія наукового пошуку – послідовність дій дослідника, що є стратегічним планом дослідження.

Стратегічний план дослідження має 3 (три) етапи/ плани, які використовують послідовно, одне за одним. Отже, першим планом стратегії наукового пошуку є розвідувальний план. Він застосовується тоді, коли немає чіткого уявлення про проблему чи об’єкт дослідження, тобто його мета – сформулювати проблему чи об’єкт КСД.

Розвідувальний план передбачає реалізацію 3 (трьох) етапів стратегії наукового пошуку:

по-перше, вивчення документів (перегляд і аналіз усієї літератури за темою дослідження);

по-друге, інтерв’ю з експертами, вченими, дослідниками з метою зібрати додаткову інформацію про соціальний об’єкт, який вивчається, спробувати сформулювати початкові гіпотези;

по-третє, спостереження – заключний етап розвідки.

Розвідувальний план треба відрізняти від такої дослідницької процедури, як проба чи пілотажне дослідження. Мета стратегічного розвідувального плану – формулювання проблеми і висування гіпотез, а проба здійснюється тільки для перевірки методик і техніки дослідження. Її можна застосовувати при будь-якому стратегічному плані. Наприклад, при розвідувальному плані дослідження можна апробувати інтерв'ю з експертами.

Другим етапом стратегії наукового пошуку є аналітичний план. Він застосовується тоді, коли інформація про проблему дозволяє виділити об’єкт і сформулювати описову гіпотезу (зокрема, про структурно-функціональні зв’язки та класифікаційні характеристики соціального об’єкта).

Аналітичний план вимагає :

1. чітко інтерпретувати емпіричні поняття;

2. точно фіксувати дані.

Все це можна зробити більш ефективно, використовуючи такі дослідницькі засоби, як вибіркове чи монографічне обстеження, анкетування, групування, кореляційний аналіз отриманих даних тощо.

Часто до досліджень за аналітичним планом висувають претензії через те, що вони не розкривають причинних зв'язків чи оприявнюють давно відомі істини. Однак те, що відомо на рівні здорового глузду, ще не є науково доведеним. Факти можна тлумачити по-різному і навіть «довести істинність» облудних гіпотез. Обертання Сонця навколо Землі не суперечить здоровому глузду, але суперечить науковим даним. Дослідник має обережно ставитися до «наявних» фактів. Дослідження за аналітичним планом допомагає упорядкуванню часто відомих фактів, встановленню співвідношення між ними — іноді у кількісній формі.

Третім етапом стратегії наукового пошуку КСД є експериментальний план. Він застосовується тоді, коли інформація про об’єкт дозволяє сформулювати пояснювальну гіпотезу. Вона встановлює причинні зв’язки в об’єкті, розкриває не тільки його структуру, а й причини, які зумовлюють його функціонування чи розвиток.

Фактично аналітичний план завжди містить елементи експериментального: явно чи неявно соціолог намагається розробити класифікаційні та структурно-функціональні гіпотези, спираючись хоча б на нечіткі уявлення про деякі причинні зв'язки соціальних об'єктів, які вивчаються. Після роботи над аналітичним планом виникають більш чіткі та зрозумілі пояснювальні гіпотези. І тут відкривається можливість провести експеримент, тобто не тільки зафіксувати присутність зв'язків, але й визначити їхню спрямованість.

У реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один із типів стратегічного плану здійснювався у чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні застосовують усі три плани, починаючи з розвідувального, потім висувають описові гіпотези і реалізовують аналітичний план. Після цього досліджують причинні зв'язки за допомогою експериментального плану.

V. Методологія КСД – процедура, що пояснює, як зібрати та як опрацювати матеріал, спираючись на основну гіпотезу. Методологія дослідження визначається його завданнями, специфікою соціального об'єкта, емпіричною інтерпретацією понять, змістом гіпотез.

Методологічно правильне КСД завжди передбачає подальшу обробку й аналіз отриманої інформації. Соціологічне дослідження не зводиться тільки до збору даних, отримання первинної інформації. Його мета – науково обґрунтована інтерпретація фактів, а це передбачає необхідність обробляти дані на основі заздалегідь розробленої схеми.

Методологічна частина програми пов'язана з процедурною не тільки через засоби збору інформації. Формулюючи гіпотезу, соціолог має водночас передбачити і те, як зібрати матеріал і як його опрацювати, спираючись на основну гіпотезу.

Існують 2 (два) типи обробки інформації:

1) статистичний аналіз первинної інформації. Основні засоби – математика і логіка. В результаті отримують інформацію, яка придатна для теоретичного аналізу і одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Цей вид інформації називають вторинною інформацією;

2) теоретична інтерпретація, змістовний аналіз формально оброблених соціальних фактів, тобто вторинної інформації. Основним засобом аналізу є тут соціологічна теорія середнього рівня, яка стосується тієї галузі соціального життя, що досліджується за допомогою окремих соціологічних теорій [5].

Безумовно, не кожне конкретне соціологічне дослідження може включати всі етапи його проведення, та стадій його підготовки дослідник має дотримуватися послідовно, адже він прагне отримати об’єктивні результати, які можна використовувати в практичній діяльності електронних ЗМІ. Зокрема, результати численних конкретних соціологічних досліджень власники та керівники радіостанцій і телеканалів застосовують для зміни стратегії розвитку власного підприємства, реформування програмної діяльності. Особливо вагому роль при цьому відіграють конкретні соціологічні досліження, присвячені вивченню ставлення аудиторії певного медіа до інформації, яку він поширює.