Лекція:Національна економіка

Зміст

1. Суть і значення національної економіки. Об’єкти і суб’єкти національної економіки.

2. Державний бюджет. Джерела доходів та витрати державного бюджету.

3. Циклічність як форма розвитку економіки.

Література

1. Суть і значення національної економіки. Об’єкти і суб’єкти національної економіки

Макроекономіка – це наука про функціонування економіки в цілому. Макроекономіка намагається вирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття, економічне зростання. Вона розглядає проблеми у перспективі, дивиться на них із висоти, з якої добре видно окремі аспекти економічної системи. Основним об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.

Національна економіка – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними, що характеризуються господарською цілісністю, спільністю у певних часових і просторових рамках.

Ознаками національної економіки є:

- наявність тісних економічних зв’язків між господ-дарюючими суб’єктами країни, що базуються на розподілі праці;

- загальне економічне середовище, в якому діють господарські суб’єкти. Економічне середовище формують: а) єдине господарське законодавство; б) єдина грошова система; в) спільна фінансова система;

- спільний економічний центр, контролює діяльність господарських суб’єктів. Цим центром є держава;

- спільна система національного захисту. Це наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот і т. д.

Суб’єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.

Об’єкти національної економіки – це ті речі, які на рівні мікроекономіки такими не є. Наприклад, багато держав повітряний простір над територією країни вважають національним надбанням. Адже одна з найважливіших макроекономічних проблем – охорона довкілля від забруднення підприємствами сусідніх держав. Об’єктом макроекономічного регулювання є вирішення демографічних проблем, оскільки вони впливають на сукупний попит (доходи) і пропозицію (витрати).

Проблема доходів важлива як на мікро-, так і на макрорівні. На рівні мікроекономіки доходи підприємства визначають шляхом зіставлення отриманих доходів і зазнаних витрат. Якщо доходи переважають витрати, то підприємство вважають рентабельним (діяльність успішна). На макрорівні критерії успішності інші – це сукупний дохід і сукупні витрати, а принцип зіставлення залишається аналогічним.

До сукупних доходів відносять: заробітну плату, рентні платежі, відсотки за банківськими вкладами та цінними паперами, підприємницькі прибутки, експортні надходження.

Сукупні витрати – споживчі витрати людини чи сім’ї, вкладення коштів у виробництво (інвестиції), імпортні витрати.

2. Державний бюджет

Джерела доходів та витрати державного бюджету

В основі регулювання економіки держави – використання державних фінансів.

Державні фінанси — це система грошових коштів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій.

Основою державних фінансів є бюджет – склад майбутніх доходів та видатків держави. Цей баланс складає міністерство фінансів на наступний рік. Бюджет України, як і багатьох європейських держав, складається з двох ланок – центрального та місцевих бюджетів.

На центральний бюджет покладені функції забезпечення потреб оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, транспорт, грошовий обіг збереження довкілля тощо.

Місцеві бюджети виконують функції розвитку комунального господарства, будівництва, охорони здоров’я, освіти, культури. Для всіх бюджетів незмінними є принципи їх формування.

Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з доходної і витратної частин. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна — бюджетні видатки та їх обсяги.

Видатки бюджету спрямовують на такі потреби:

• соціальні програми (допомога безробітним, малозабезпеченим тощо);

• оборона держави;

• утримання апарату управління;

• державні інвестиції (фінансування пріоритетних державних програм в галузі виробництва, науки та ін.);

• проценти за державним боргом (виплата відсотків з обслуговування раніше отриманих позик).

У бюджетах багатьох держав передбачено спеціальну статтю витрат на обслуговування державного боргу, який зумовлений бюджетним дефіцитом. Про це мова далі. І, нарешті, частина коштів із бюджету країни йде на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, внески до міжнародних організацій та ін.

У багатьох країнах світу видатки бюджету перевищують надходження до нього. Це свідчить про його дефіцит. Державний бюджет України з часу здобуття незалежності – дефіцитний. Наслідками такого стану, коли держава витрачає більше коштів, ніж отримує, є значні затримки з виплатою пенсій та заробітних плат, зменшення фінансування науки, культури та ін. Проте, виявляється, бюджетний дефіцит не обов’язково є негативним явищем.

Для ліквідації дефіциту держава змушена або проводити грошову емісію (друкування додаткової кількості грошей, не забезпечених товарами і послугами), або брати в борг. Це може здійснюватися через випуск облігацій державної позики і продаж їх громадянам. Крім того, держава може позичати кошти за кордоном.