13.6. Екологічна конверсія в промисловості
Розвиток екологічної кризи поставив складні завдання перед промисловим виробництвом. Виникла необхідність наукового аналізу взаємодії промислового виробництва з природним середовищем, на основі якої почала розвиватися нова галузь загальної екології – промислова екологія.
Отже, промислова екологія є розділом загальної екології, що вивчає вплив промислового виробництва на навколишнє природне середовище.
Оптимізація параметрів середовища життя вимагає перегляду стратегії розвитку промислового виробництва з відмовою від екологічно небезпечних технологій. Цей шлях розвитку отримав назву екологічної конверсії промислового виробництва. Екологічна конверсія – багатоплановий і тривалий процес. Він пов’язаний, перш за все, з оцінкою реальної необхідності продукту для суспільства, а сама продукція має відповідати високим екологічним вимогам.
$42
Екологічної конверсії гостро потребує видобувна промисловість. Можливості для пом’якшення завданих нею екологічних збитків існують. Необхідно насамперед забезпечити повне вилучення корисних копалин. Втрати сировини при видобуванні та транспортуванні мають бути мінімальними. Усі супутні продукти видобувної промисловості слід використовувати. Сировина і кінцеві продукти видобувної промисловості повинні правильно зберігатися.
В.І. Савченко (1991) показав на прикладі Східної України повну можливість зниження екологічного ефекту від видобувної промисловості в регіоні. Для цього варто при сейсморозвідці корисних копалин перейти до невибухових методів збудження коливань, при видобуванні корисних копалин не допускати порушень природних водотоків на місцевості, зберігати родючий шар ґрунту, не допускати відкритого витікання нафти й природного газу.
Важливим елементом екологізації виступає розробка технологій виділення та знешкодження відходів. Перш за все, відходів має утворюватися якомога менше. Це досягається шляхом рециклінгу відходів. Рециклінгом відходів називають їх повторне використання для отримання корисних продуктів. Схема рециклінгу відходів проста: первинна сепарація в місцях утворення – сортування і неінтегрована переробка – отримання корисних продуктів або матеріалів. Так, підприємства фірми IBM у 1991 році дали 5600 тонн відходів, але 80% із них були знову залучені у виробництво на основі технологій рециклінгу. Переробка відходів на прикладі нафтопереробного підприємства показана нарис. 13.2. Розвивається цей напрямок поволі, однак за рециклінгом відходів велике майбутнє.
Є технологічні можливості для зниження викидів оксидів сірки та азоту в атмосферу, їх упровадження дозволить зупинити
прогресуюче забруднення атмосфери цими газами і знизить частоту випадання кислотних дощів. Заходи, необхідні для цього, не складні. Слід:
а) надавати для спалювання попередньо збагачене вугілля;
б) здійснювати очищення нафти від сірки та азоту;
в) на всіх стаціонарних і пересувних установках оптимізува- ти режим спалювання кам’яного вугілля й палива, отриманого з нафти, зокрема ефективне збагачення пального воднем;
г) здійснювати очищення продуктів горіння від оксидів сірки та азоту до того, як вони потраплять в атмосферу.
Технологічні процеси й типи відходів у різних галузях промисловості не однакові. Тому форми їх екологізації різні. У металургійній промисловості це заміна мартенів, де виплавлення сталі триває 8-12 годин, на конвертори, які видають метал кожні півгодини. Впроваджуються установки безперервного розливу сталі, що також забезпечує зниження забруднення навколишнього середовища.
На підприємствах цукрової промисловості екологічну конверсію варто починати з очищення стічних вод, які забруднюють водойми.
Такий спосіб біологічного очищення є більш досконалим. На цукрових заводах Росії та України його почали застосовувати з другої половини XIX століття. Для цього створюються поля зрошення, поля фільтрації та біологічні ставки. Створення штучних біоценозів із найпростіших, мікробів і черв’яків значно прискорює розкладання осадку. Від важких металів можна позбутися шляхом осадження їх спеціальними реагентами.
Світовим лідером у галузі екологічної конверсії промисловості є Німеччина. За даними Е. Шульца (1992), тут значно знижене використання коксу при виробництві металу (з 850 кг до 359 кг на 1 тонну гарячого металу). Упроваджується безперервне розливання, що забезпечує економію енергії. З 1966 року повністю відмовилися від бессемерівського способу отримання сталі. Впроваджені пило- та газоуловлювачі, які знизили викиди пилу до величини не більше 1,4 кг на 1 тонну необробленої сталі, тоді як раніше вони перевищували 3 кг.