9.3.3. Забруднення Світового океану та континентальних вод

Забруднення акваторії Світового океану та континентальних водойм здійснюється через три основних джерела:

а) стічні води промисловості;

б) стоки сільськогосподарських виробництв;

в) стоки населених пунктів.

Розрізняють первинне та вторинне забруднення водойм. Первинне пов’язане з надходженням до акваторії відходів господарської діяльності людини. Вторинним називають забруднення, що розвивається внаслідок біохімічних порушень у життєдіяльності живих організмів морів та прісних вод і веде до втрати природних зв’язків між організмами з різними типами живлення.

Найбільш небезпечне хімічне забруднення водойм різноманітними токсичними речовинами. Воно настільки велике, що водойми все більшою мірою перетворюються в «стічну канаву цивілізації». Хімічні забруднювачі, концентруючись у ланцюгах живлення, не тільки безпосередньо нищать живі організми, вони вкрай несприятливо діють опосередковано: вода втрачає прозорість, у ній падає вміст кисню.

Загальний об’єм стічних вод у світі, з яких 95% не очищені або недостатньо очищені, складають 1 870 км³/рік. У Північній Америці він дорівнює 440 км³/рік, в Європі – 308 км³/рік, Китаї – 36,8 км³/рік.

Максимальну забрудненість мають ділянки узбережжя водойм до глибини 100 м. Особливо небезпечним є забруднення внутрішніх морів. До Азовського та Чорного морів зі стоками надходить велика кількість хлору, натрію, калію та інших речовин. Йде змив із ланів залишкової кількості пестицидів. Підраховано, що

в Каркінітській затоці України втрати рибних ресурсів, пов’язані з забрудненням води, у десятки разів перевищили економічний ефект від зрошення та хімічних препаратів захисту рослин.

Велика кількість забруднювачів утримується у воді дуже довго, ще довше триває їх циркуляція в ланцюгах живлення. Відомо, що виробництво та використання ДДТ припинено приблизно 25 років тому, але його й досі знаходять у Світовому океані навіть на глибині до 2 500 м. У ланцюгах живлення водних організмів циркулюють досить різноманітні токсичні речовини. За підрахунками С Драй-Жільмо (1991), пестициди, що потрапляють до океанів із континентальними стоками, отруюють живі організми в результаті дії ефекту концентрації в ланцюгах живлення. Якщо прийняти вміст пестицидів у морській воді за одиницю на літр, то в планктоні вміст пестицидів складає вже 70 одиниць на літр, у тканинах риби – 25 тисяч одиниць на кілограм, а в тканинах та жирі дельфінів і хижих морських риб – 800 тисяч одиниць на кілограм.

Негативною дією характеризуються і біологічно корисні речовини, якщо їх кількість у воді перевищує певний рівень. Зокрема, ріст концентрації біогенних елементів (особливо фосфору в концентрації більш ніж 0,07 мг/л) у водоймах веде до евтро-фікації – посиленого розвитку рослинності водойм («цвітіння води») без паралельного збільшення чисельності гетеротрофів. Унаслідок дефіциту кисню евтрофікація завершується гнилісними процесами та втратою чистої води. Головною причиною «цвітіння води» є посилений стік до водойм залишкової кількості азотних та фосфорних добрив, а також залишкової кількості миючих засобів (детергентів), що застосовуються в побуті та містять фосфор.

Серйозну небезпеку для водойм усіх видів має зростаюче забруднення поверхнево-активними речовинами (ПАР), що використовуються як миючі засоби. їх виробництво у світі дооягло 2,8x10^і1 тонн на рік. За хімічним складом ПАР поділяються на три види: катіонні, аніонні й такі, що не вміщують іонів. Найбільш поширені аніонні миючі засоби. Вони утворюють на поверхні води плівку, стійку до біоруйнування. У воді, забрудненій ПАР, спостерігається пригнічення розвитку всіх живих організмів.

Серйозною проблемою, що призводить до виникнення епідемічних захворювань, є забруднення водойм хвороботворними мікроорганізмами. За даними ВООЗ, у світі через забруднення питної води щорічно вмирає більш ніж б млн. дітей. В.І, Бондаренко та В.І. Задорожня (1991) протягом останніх 25 років здійснювали облік забруднення води у водоймах України ентєрові-русами. Виявилося, що стічні води м. Києва після очистки в 18-23% випадків містили в собі ентеровіруси. У водопровідній воді

їх знаходили в 16,9% випадків, у річковій воді в межах великих міст України – у 22,8% випадків, і навіть хлорована вода закритих дитячих басейнів у 8,9% випадків мала ентеровіруси. Вони були знайдені у 8,1% випадків на поверхні плодів та овочів, що надходять у продаж. Нерідко в питній воді виявляється кишкова паличка, велика кількість штамів якої стійкі до антибіотиків і є причиною спалахів кишкових інфекцій влітку. Це свідчить про низьку якість очистки питної води, неефективне хлорування та зростаюче забруднення природних водойм.

Особливим видом забруднення акваторії є засмічення твердими відходами, які звичайно називають уламками. Це різні предмети (або їх залишки) з пластику, скла, картону, дерева та інших матеріалів. Особливо небезпечні пластикові уламки, оскільки вони не розкладаються надто тривалий час. Обсяги засмічення Світового океану зростають катастрофічними темпами. Так, за даними Ц. Бауера та С. Індицелло (1990), у 1975 році тільки з рибальських суден було скинуто 340 тисяч тонн пластикових відходів. Засмічення завдає великих збитків водяній флорі та фауні.

Велика кількість плаваючого сміття врешті-решт потрапляє до берегів та пляжів. П. Шевальє та Д. Джонсон (1994), провівши обстеження 20 пляжів на Атлантичному узбережжі США, установили, що на кожні 10 км² пляжу припадає від 0,5 до 1,5 кг уламків пластику.

Забруднюється Світовий океан також при розлитті нафти, що має місце при аваріях танкерів та стіканні нафти з прибережних територій у воду. В останні роки до Світового океану щорічно скидається від 2,4 до 6 млн. тонн сирої нафти. Приблизно 36% цієї кількості дають берегові стоки нафтодобувних та нафтопереробних підприємств, 33% – стік з морських нафтових свердловин та промивка танкерів і 5% – аварії танкерів.

За останні десятиліття зареєстровано вже кілька великих аварій танкерів, які привели до локальних екологічних катастроф. Так, 19 грудня 1989 року танкер «Харк-5» (Іран) отримав пробоїну біля Канарських островів. На узбережжя Марокко вилилося 70 тонн нафти з утворенням нафтової плями діаметром у 250 км. Для знешкодження цієї нафти довелося застосувати 500 тонн диспергентів, однак морській фауні та флорі було завдано великої шкоди, суттєво постраждали краби, сардини. Танкер «Ексон Валдіз» у 1989 році сів на мілину біля берегів Аляски, викинувши 41 тисячу кубічних метрів сирої нафти, від розливу якої загинуло приблизно 300 тисяч особин птахів та декілька тисяч морських ссавців. Для ліквідації цієї нафти було необхідно застосувати 60 тис. м³ ґрунту, було витрачено 2 млрд. дол. та застосована праця 11 тис. робітників. Усього, за даними Регістру Ллойда, за період із 1973 до 1990 року аварії сталися з

583 танкерами, і при кожній з них у воду скидалася та чи інша кількість нафти. «Шоколадні» припливи стали звичайним явищем на багатьох морських пляжах. Як свідчить супутникове фотографування, нафтовою плівкою вже вкрито близько 10-15% поверхні океанів та морів.

Для України особливо важливим є стан Чорного моря, яке є майже повністю «закритою» водоймою і тому особливо чутливе до забруднення. У 1990 році до Чорного моря надійшло 5 млрд. м³ стічних вод. Скиди на узбережжя дренажних вод із поливних площ Південно-Українського каналу в районі Скадовська привели до замулювання пляжів. За останні десятиліття надходження до Чорного моря з території України, Росії, Грузії та Туреччини солей важких металів, пестицидів, залишкової кількості добрив, миючих речовин настільки великі, що чітко реєструється збіднення іхтіофауни, зменшення вилову риби, а виловлена риба все частіше стає непридатною для вживання в їжу.

Особливістю Чорного моря є наявність глибоководної сірководневої зони, в якій можливе життя тільки анаеробних організмів. В останні роки виникла загроза «сірководневого вибуху» — підняття рівня сірководню до самого виходу його на поверхню. Уже в наш час верхня межа сірководневої зони в центрі моря піднялася до позначки 100 м, а біля берегів – до 300 м. Цей процес пов’язаний зі скидами в прибережні води великої кількості неокислених побутових відходів та нафти.

У цілому забруднення водойм усіх типів стало таким сильним, що в багатьох із них можливості до самоочищення вичерпалися, почався процес необоротної деградації. Конвенцій про захист океанів, морів та прісних вод прийнято багато, але ефект від них поки що малий. Хоча в цілому Світовий океан ще здоровий, цього не можна сказати про внутрішні моря та прибережні зони.