9.2. Джерела екологічної кризи XX століття та її вплив на біосферу
Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, які виникли внаслідок невідповідності рівня виробничих сил і виробничих відносин у людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою. Кризи за своєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися.
В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій: екологічна катастрофа, у результаті якої гине велика кількість живих організмів, що спричиняє економічні збитки, та екологічна небезпека, при якій з’являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров’я людини, стан природних об’єктів та господарську діяльність.
Кризи, катаклізми та інші порушення, як можна бачити з палеографічних даних, не були рідкістю впродовж історії цивілізації. Одна з перших екологічних криз розігралася наприкінці плейстоцену, коли в результаті інтенсивного полювання були виснажені запаси основної дичини – мамонтів, шерстистого носорога, гігантського оленя, степового зубра. Ця криза спонукала людину перейти від полювання як основного способу добування їжі до землеробства та скотарства. Інша криза спостерігалася в деяких районах північно-західної Індії та Передньої Азії, де швидка деградація ґрунтів та запустелювання, що розвилися внаслідок інтенсивного ведення господарства та неправильної системи зрошування, зробили ці родючі райони мало придатними для життя людини. Але в минулі століття вихід із таких криз був порівняно простим: центр економічного розвитку зміщувався в інший район або людина змінювала спосіб господарювання.
Наприкінці XX століття людство відчуло наближення ще однієї екологічної кризи, яка має якісно іншу природу порівняно з усіма попередніми. Це перша криза, яка охопила всю планету й цілком зумовлена не природними процесами, а технолого-виробничими причинами. Темпи зміни параметрів біосфери, спричинені нею, виявилися в сотні й тисячі разів більшими, ніж темпи природної еволюції. Почалася загальна глобальна деградація природного середовища.
Значну роль у розвитку екологічної кризи відіграє складний соціальний фон, створений розколом людського суспільства на конкуруючі блоки: соціалізм – капіталізм, Захід – Схід, країни, що розвиваються – економічно розвинуті країни, сільське населення – міське населення. Соціально-економічні умови в цих
блоках неоднакові. Так, за даними ООН у 1990 році в розвинених країнах світу середній прибуток однієї людини становив 11 тис. доларів США за рік, тоді як у країнах, що розвивалися, проживало 1 млрд. 125 млн. людей із середнім прибутком усього 370 дол. за рік. Економічна та соціальна нерівність породжує прагнення досягти більш високого рівня за будь-яку ціну. Національний сепаратизм веде до ігнорування глобальних екологічних проблем. Сільські жителі не можуть сприймати гостроту екологічних проблем великих міст.
Елементами тиску цивілізації на природне середовище виступають високовідходні та високовитратні технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві, автомобільний транспорт та урбанізація. Значну роль у розвитку екологічної кризи відіграє гонка озброєнь. Майже неконтрольовані громадськістю військово-промислові комплекси розвинених країн світу є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.
Відомий канадський соціолог Мюррей Букчин (1979) головною причиною екологічної кризи вважав тип організації людського суспільства.
На думку чеського вченого Р. Колярського (1989), екологічна криза – це криза філософії, криза духовності. Деградація природного середовища є результатом не просто техногенного тиску на нього, а наслідком зубожіння моральності суспільства, сліпоти щодо майбутніх наслідків прийнятого стилю життя. Чималий внесок у розвиток кризових явищ додає існуюче протиріччя особистих та суспільних інтересів, переважання регіонального мислення над глобальним.
Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів усе більшої кількості природних ресурсів. Так, лише з 1958 р. по 1986 р. у світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети. В одному тільки Радянському Союзі за рік видобувалося більше 1 млрд. тонн гірської породи, корисна частина якої складала менше 20%. Відбуваються ці процеси і в інших країнах світу. У результаті порушуються геологічні структури масивів гірських порід, виникають кар’єрно-відвальні комплекси, хвосто- та шламосховища, рови. Змінюється ландшафт величезних територій.
У світі зареєстровано більш ніж 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надходить у продаж. Величезних обсягів набув штучний синтез органічних речовин: у 1950 році світова промисловість виробляла їх 7 млн. тонн, а в 1985 році – вже 250 млн. тонн. Асортимент штуч-
ні
них органічних речовин перевищує 2 млн. назв. Багато з них є токсичними для живих організмів, але гранично допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з них. ГДК для речовин, токсичних для рослин та тварин, не розроблюються взагалі. Для більшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації наявності їх у природному середовищі.
Широкомасштабне споживання ресурсів і матеріалів веде до зростання кількості відходів. У середньому в промисловості тільки 1-1,5% споживаних ресурсів включається в кінцевий корисний продукт. Решта – це відходи, що забруднюють природне середовище. Загальний їх обсяг у світі оцінюється в 600 млн. тонн на рік. Високовідходними є сільське господарство та промисловість.
Важливим джерелом глобальної екологічної кризи є темп зміни демографічних і виробничих показників у другу половину XX століття. Так, проведений ООН і громадськими організаціями в 1970 році День Землі та повторний аналіз цих же показників у 2000 році (табл. 9.2) показали, що за останні ЗО років населення планети збільшилося в 1,6 рази, валовий світовий продукт – у 2,4 рази, добування нафти – у 1,7 рази, кількість автомобілів – майже в 3 рази і т.п. Такої високої динаміки розвитку людство ніколи раніше не знало.
У цілому, екологічна криза кінця XX століття виявилася наслідком спільної дії багатьох факторів. Тому простого шляху виходу
з неї немає, хоча варіантів розв’язання кризової ситуації розглядається чимало. Один із них зорієнтований головним чином на контроль демографічних процесів у формі обмеження народжуваності. Другий націлений на докорінне перетворення менталітету людини, формування біосферної етики, на екологічну конверсію всіх форм промисловості та сільськогосподарського виробництва.
Є й третій варіант: створення на заміну деградуючій біосфері нової оболонки життя – техносфери. Але цей шлях ілюзорний. За підрахунками В. Горшкова (1989), у техносфері на стабілізацію навколишнього середовища засобами техніки буде витрачатися 99% енергетичних та трудових ресурсів людства. На підтримку та розвиток самої цивілізації залишається всього 1%. За такого співвідношення витрат людство не зможе існувати.
Деякі вчені для вирішення екологічних проблем висувають четвертий, ще більш гіпотетичний варіант – освоєння космосу. Розглядається можливість створення штучних біосфер на Марсі та Венері. Також був висунутий проект розвитку промислових виробництв на стаціонарних супутниках Землі і на Місяці з перенесенням туди в першу чергу екологічно брудних виробництв. Але всі ці проекти, зорієнтовані на позаземні території як екологічний резерв земної цивілізації, не обґрунтовані фактичними розрахунками достатності ресурсів та енергетичних можливостей Землі.
Д. Тірпак (1991) вважав реальними тільки дві ймовірні моделі виходу з екологічної кризи. Одна передбачає поступові зміни в навколишньому світі, з наростанням деградації природного середовища та небезпечним загостренням на цьому ґрунті соціальних суперечностей. Друга – пропонує швидкі зміни, з форсованою конверсією всіх виробництв та регулюванням народжуваності. Ніякої відстрочки в прийнятті рішень природа не дає. Уже в наш час перед людством постали екологічні проблеми, що вимагають термінових заходів:
забруднення природного середовища відходами промислового та сільського виробництва;
потепління клімату та викликане цим підняття рівня Світового океану;
кислотні опади;
Запустелювання великих територій;
Швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів і втрата цілих екосистем.
Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому і в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури – ось основні завдання, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворот-ну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.
9.3. ФОРМИ ТА МЕХАНІЗМИ ДЕГРАДАЦІЇ БІОСФЕРИ. РОЛЬ ПРОМИСЛОВОГО ТА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО