2. Порядок титрування.

Правильне визначення кінця титрування залежить не тільки від вибору індикатору, но і від принятого в роботі порядку титрування. Під порядком титрування розуміють ту послідовність, в якій розчини приливають друг до друга. Якщо до розчину лугу приливают розчин кислоти, то в цьому випадку називають ацидометричне титрування (від лугу до кислоти). При зворотному порядке, коли до розчину кислоти приливають розчин лугу називають алкаліметричне титрування (від кислоти до лугу).

В ацидометричному титруванні, концеве титрування буде різним в залежності від різних сил взятих індикаторів. У присутності метилоранжа, тобто жовтий до рожевого забарвлення розчину, завжди затрати кислоти більші, чим потрібно для нейтралізації. Цей надлишок кислоти є водневою похибкою. Остання тим більша, чим менший показник титрування індикатору. У присутності фенолфталеїну кінець титрування співпадає з моментом нейтралізації.

В алкаліметричному титруванні кислотні індикатори під впливом водневих іонів кислоти будуть знаходитись в молекулярному стані. У присутності метилоранжу, тобто від рожевого забарвлення до жовтого, змінення забарвлення точно відмічає момент нейтралізації від безкольорового до малинового. У присутності фенолфталеїну потрібно затратити деякий надлишок розчину лугу.

3. Кількість додавання індикатору.

Коли до титруємого розчину додають індикатора більше чим потрібно, то допустима похибка. Чим більше індикатора у розчині, тим важче помітити змінення його забарвлення, тобто воно може відбуватися повільніше.

Для встановлення момента еквівалентності має значення не стільки інтенсивність забарвлення розчина, скільки чіткість її вимірювання. Дослідницьким шляхом знайдено, що при титруванні розчину об’ємом 10 … 15 мл слід додати одну краплю індикатору, а при об’ємі 25 мл не більш 2-х крапель. Концентрація індикатора при цьому повинна бути загальноприйнятою.

При титруванні рекомендується користуватися для самоконтролю розчином «свідка». Наприклад, в колбу для титрування наливають приблизно такий об’єм води, який буде дорівнювати об’єму розчину в конці титрування (= 50 мл), і до нього додають 2 краплі розчину метилоранжу, 2 краплі розчину кислоти, яку використовують для титрування; щоб з’явилось помітне оранжове забарвлення розчину. Титрування досліджує мого розчину лугу проводять до появи такої ж інтенсивності та забарвлення розчину як і у «свідка».

Завдання для виконання самостійної роботи

Відповісти на запитання:

1. Які речовини називають кислотно-основними індикаторами?

2. Які сполуки використовують в якості кислотно-основних індикаторів?

3. Як пояснюється змінення забарвлення індикатора з точки зору іонної теорії? Вказати недоліки цієї теорії.

4. Назвіть основні характеристики кислотно-основних індикаторів.

5. Що називається інтервалом переходу індикатору?

6. Який взаємозв’язок між константою дисоціації та інтервалом переходу індекатору?

7. Якими способами підбирають індикатори при титруванні по методу нейтралізації?

8. Назвіть типи індикаторних похибок.

9. При яких умовах можна проводити ступінчате титрування багато основних кислот або суміші кислот?

10. Наведіть приклади титрування: прямого; зворотного; по заміщенню – у методі нейтралізації.

11. Що таке твердість води? Як визначають тимчасову і постійну твердість води?

12. Сутність кислотно-основного титрування.

13. Як выбирають індикатор для різних випадків титрування?

14. Що таке показник титрування?

Розв’язати задачі:

1. Скільки см³ нітратної кислоти з густиною 1,007 г/см³ розчину з еквівалентною молярною концентрацією 0,025 мольекв/дм³?

2. Маємо розчин соляної кислоти з еквівалентною молярною концентрацією 0,1 мольекв/дм³. Визначити титр розчину соляної кислоти та титр розчину соляної кислоти по гідроксиду калію.

3. Для встановлення титру розчину сірчаної кислоти наважку 1,6452 г бури розчинили у мірній колбі на 50 см³. Визначте концентрацію бури (тетраборату натрію).

4. Наважка хлориду калію 0,9120 г розчинили у мірній колбі на 1 л. Розчин довели до мітки. Чому дорівнює титр отриманого розчину по робочій речовині?